Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ Особливості іноземного інвестування в економіку

Особливості іноземного інвестування в економіку

Зовнішньоекономічна діяльність

8 ІНВЕСТИЦІЇ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

8.3 Особливості іноземного інвестування в економіку України

Іноземні інвестиції в Україну можуть здійснюватися у вигляді:

– іноземної валюти, що визнається Національним банком України;

– валюти України – за реінвестицій в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України на умовах сплати податку на прибуток(доходи);

– якогось рухомого чи нерухомого майна і пов’язаних

з ним майнових прав;

– акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України чи законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

– грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену відповідно до законів (процедур) країни-інвестора чи міжнародними торговельними порядками;

– будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій

валюті підтверджена відповідно до законів (процедур) країни – інвестора чи міжнародними торговельними порядками, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.

Серед шляхів залучення іноземних інвестицій особливе місце посідає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових установ. При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій передбачається здійснити за рахунок прямого іноземного інвестування.

У свою чергу, економічна доцільність прямих інвестицій залежить від багатьох інших факторів, а саме:

– прямі інвестиції мають бути спрямовані на заміщення імпорту готовою продукцією власного виробництва;

– за рахунок таких інвестицій мають також створюватися виробництва, орієнтовані на експорт;

– у результаті одержання прямих інвестицій має бути накопичений технологічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях економіки держави.

Відповідно до розрахунків, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить понад 40 млрд. дол. США. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2 – 2,5 млрд. дол. США на рік. Такі кошти впродовж 5 років дозволять реконструювати пріоритетні галузі промисловості.

Прямі іноземні інвестиції в Україну надійшли з більш ніж 110 країн світу. Найбільші обсяги внесені нерезидентами зі США – 1074,8 млн. USD (16,1% до загального обсягу), Кіпру – 779,2 млн. USD (11,7%), Великобританії – 686,1 мли. USD (10,3%), Нідерландів – 463,9 млн. USD (7,0%), Німеччини – 441,4 млн. USD (6,6%), Віргінських островів (Британія) – 381.0 мли. USD (5,7%), Російської Федерації – 377,6 млн. USD (5,7%), Швейцарії – 319,5 млн. USD (4,8%), Австрії – млн. USD (3,8%). Ці країни забезпечили 71,7% від загального обсягу інвестування.

Серед галузей української економіки найбільшою популярністю в іноземних інвесторів користаються: оптова торгівля та посередництво в торгівлі – 15,0% від загального обсягу інвестування; харчова промисловість і переробка сільськогосподарських продуктів – 14,8%, машинобудування – 9,0%, транспорт і зв’язок – 7,9%. Причому кожний з іноземних інвесторів знайшов для себе пріоритетну сферу вкладення капіталу. Так, у машинобудування і металообробку найбільші капітали направили інвестори зі США, Німеччині і Великобританії. Росія освоїла ринки сільгосппродукції і завойовує фінансовий ринок, Швейцарія – хімічну промисловість і внутрішню торгівлю, Ірландія – транспорт, Нідерланди – харчову промисловість, Кіпр – будівництво.

Звертає на себе увагу і той факт, що при явному недоліку іноземних інвестицій в Україні (нагадаємо, що загальна потреба в них оцінюється більш ніж у 40 млрд. доларів) здійснюється їхній зворотний рух. Тобто має місце інвестування Україною економік інших країн.

Інвестиційно-привабливими для українських інвесторів є такі галузі, як транспорт, охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення, будівництво. А найбільш привабливими країнами стали Панама, В’єтнам, Російська Федерація, Швейцарія, Кіпр, Греція й Естонія.

Вище було відзначено, що інвестиційне середовище формується під впливом політичних, правових, економічних та соціальних факторів. Значимість кожного фактора в кожній окремо узятій країні є різною, оскільки це залежить від рівня економічного розвитку, історичних і національних тенденцій, від володіння сукупністю життєво необхідних корисних копалин, навіть від географічного положення.

При оцінюванні інвестиційної привабливості України необхідно використовувати відповідну систему критеріїв, яка має включати: наявність відповідного інвестиційного середовища, розвинутого фондового ринку з елементами обслуговуючої інфраструктури і забезпечення репатріації доходу, що залежить від державних гарантій і стабільності валютного курсу для конвертації вкладень. Для оцінювання можна використовувати такі узагальнюючі синтетичні показники, як політична і фінансова стабільність, стабільність національної валюти, рівень загальноекономічного розвитку країни, рівень розвитку ринкової й інвестиційної інфраструктури, демографічний стан, місткість внутрішнього ринку і вартість робочої сили, доступ до ресурсів і купівельна спроможність населення, рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків країни. Усі ці критерії саме і відображають показник інвестиційної привабливості країни, що слугує орієнтиром для іноземного інвестора.

Слід зазначити, що в Україні завжди приділяли належну увагу проблемам іноземного інвестування, що обумовило прийняття Закону України “Про іноземні інвестиції” від 13 березня 1992 р. та Декрету КМУ від 20 травня 1993 р. “Про режим іноземного інвестування”. У квітні 1996 р. прийнятий Закон України “Про режим іноземного інвестування”. Цей Закон і Указ Президента України від 18 липня 1996 р. “Про заходи щодо реформування інвестиційної політики” і “Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій” КМУ від 7 серпня 1996 р. підкреслюють актуальність та проблематичність руху іноземних інвестицій в Україну. Законодавчі акти мають досить загальний характер і в основному визначають документальний порядок оформлення, а не розкривають економічний механізм їхнього залучення за умови забезпечення гарантії й економічної стабільності одержання доходів. У цьому розумінні потрібно мати критичний теоретичний аналіз не тільки інвестиційної політики, що є також дуже важливим, а й всієї соціально-економічної і політичної ситуації в Україні, що і визначає привабливість інвестиційного середовища. Одним з недавніх відчутних дій Уряду зі створення сприятливих умов для інвестування в Україну було прийняття Закону України “Про інноваційну діяльність” від 26 грудня 2002 р.

Аналіз документів засвідчує спрощення умов реєстрації іноземних інвестицій; у них зазначається порядковий номер за видами іноземних інвестицій, умови відмови в реєстрації і т. д. На жаль, і в цих нормативних документах не визначається розмір іноземних інвестицій. У цілому ж у сучасній практиці діє положення, відповідно до якого кваліфікаційною іноземною інвестицією вважається та, що не може бути меншого за суму, еквівалентну 50 тис. доларів США для всіх підприємств і 100 тис. доларів США – для банків.

Активність і масштабність залучення іноземних інвестицій залежать від низки факторів, що відображають політичну стабільність у суспільстві, рівень досконалості законодавства і правову гарантію одержання і привласнення доходу, а також помноженого капіталу, стан ринку факторів виробництва і можливий рівень норми прибутку, соціально-економічну стабільність суспільства, ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури і багато інших факторів.

Унаслідок корупції і невмілого керування економікою інвестиції, що фінансуються через міжнародні позики, стають нерідко непродуктивними.

Спостерігається тенденція неповернення (розкрадання) кредитів, наданих під гарантію уряду. Доходи від таких “інвестицій” низькі, їх не вистачає для покриття відсотка й основної суми боргу. Це призводить до невиконання зобов’язань за узяті позики і ще більше погіршує привабливість інвестиційного середовища.

Важливим напрямком впливу приватизаційних процесів на інвестування є велика можливість залучення іноземних інвестицій. Відомо, що переважна більшість іноземних інвесторів звикла працювати в цивілізованому ринковому середовищі і при виборі об’єкта інвестування віддає перевагу приватизованому сектору економіки. Так, у статуті Європейського банку реконструкції і розвитку закладено, що при інвестуванні у певну країну не менше ніж 60% фінансових ресурсів мають спрямовуватися в недержавний сектор економіки. Також відомо, що в Україну надзвичайно повільно надходять іноземні інвестиції, їхній сучасний обсяг аж ніяк не відповідає ні потребам вітчизняної економіки, ні потенціалу іноземних інвесторів. Причиною такого стану разом з недосконалою законодавчо-нормативною базою, що безперервно змінюється, був також чотиримісячний мораторій на приватизацію і наявність кримінального характеру приватизації багатьох об’єктів.

Звичайно, економіка України може виходити з кризового стану і структурно перебудовуватися за рахунок власних резервів, але за оцінкою деяких фахівців термін такого виходу може складати близько двадцяти років.

Виходячи з викладеного слід констатувати, що однією з найважливіших передумов удосконалення інвестиційного механізму виступає успішне закінчення приватизації в Україні.

Важливими елементами посилення інвестиційної спрямованості приватизаційних процесів мають стати:

– поділ функцій Фонду держмайна як керівника продажем підприємств, що приватизуються, і управління вже приватизованими підприємствами. Доцільно передати функції координації і регулювання приватизованими підприємствами іншому відомству;

– розвиток і підтримка системи інвестиційних конкурсів;

– розробка цілісної системи постприватизаційної підтримки підприємств;

– формування ефективної правової й інвестиційної інфраструктури ринку цінних паперів з метою забезпечення ліквідності акцій приватизованих підприємств і створення можливостей мобілізації капіталів;

– створення механізму захисту прав акціонерів як “внутрішніх”, так і “зовнішніх” на основі розробки ефективної системи корпоративного управління і відповідних макроекономічних заходів з боку держави;

– реальне залучення до приватизаційного і постприватизаційного процесу земельних ділянок і нерухомості;

– скасування пільг трудовим колективам і керівництву під час приватизації підприємств;

– прискорена амортизація;

– впровадження пільг для іноземних інвесторів;

– державна підтримка важливих для економічного зростання галузей, великих народногосподарських науково-технічних проектів.

З огляду на науково-технічний і виробничий потенціал, який іще зберігся в Україні, можна виділити деякі напрямки, перспективні для іноземного інвестування. Це авіа – і машинобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали, кераміка, електрозварювальне виробництво, нафтогазовий і агропромисловий комплекси, патентно-ліцензійна торгівля, видобувні й металургійні галузі, конверсія і т. п. Однією з найбільш перспективних галузей, яка може вивести Україну на міжнародний ринок, є авіабудування. Україна входить у п’ятірку країн світу, що вміють будувати авіаносці або вирощувати монокристалічний кремній відповідного діаметра, а також здатна щорічно представляти на західні ринки 10 – 20 унікальних технологій.

У ринкових умовах держава має перейти від єдиного джерела інвестицій і основного їхнього виконавця до ролі суб’єкта, що забезпечує загальний сприятливий інвестиційний клімат, що координує інвестиційну діяльність і гарантує збереження об’єктів інвестування.

Стисла характеристика умов інвестування в Україні зводиться до наступного.

По-перше, успадкувавши від адміністративної системи метод розподільних принципів, гроші не “продаються”, як це відбувається при ринкових відносинах, а далі продовжують розподілятися Національним банком через комерційні банки шляхом надання кредитів, які, у свою чергу, різко піднімають ставку відсотка, штучно стимулюючи інфляцію. Якщо проаналізувати трирічну практику надання кредитів, то можна спостерігати таку тенденцію. Державні кошти, що через кредитування в безготівковій формі надходять на рахунки приватних підприємств, потім попадають у приватні кишені у вигляді готівки. Комерційні банки надавали кредити державним підприємствам під великі відсотки, а останні здійснювали відшкодування відсотків за рахунок зростання собівартості, а, отже, через підвищення цін, що, у свою чергу, відшкодовувалися з кишені громадян. Такий механізм відпрацьовується і нині, тільки в меншому обсязі, оскільки держава усе більше контролює рух фінансових засобів через Національний банк та інші засоби. Зазначимо, що державний контроль ще не має належного рівня, коли йдеться про тіньову економіку. Вкажемо, що від дисконтної ставки відсотка Національного банку залежить і попит на інвестиції. Тобто ставка відсотка визначає граничну можливість використання капіталу під інвестування. Крива попиту на інвестиції відображає зворотну залежність між ставкою відсотка і ціною інвестування та сукупним розміром необхідних інвестицій.

По-друге, хоча правова система України перебуває в стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованим та інвестиційним законами, активної вітчизняної і зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов’язана не тільки з законодавчою діяльністю, а й з економічними, політичними та соціальними тенденціями. Економічні процеси в Україні мають кримінальну спрямованість, а тіньовий характер розподільних і перерозподільних відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності пошуку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ані формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів у ринковій економіці. Занадто велика лібералізація економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

По-третє, дуже низький рівень державного управління приводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. У цьому аспекті має істотне значення тіньовий експорт капіталу, що зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від надмірного оподатковування і зазіхань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі одержання нелегальних доходів керівниками господарств та працівниками державних установ.

По-четверте, акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему – повернення їх у вигляді інвестицій па Батьківщину.

Це явище має суперечливі властивості. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на Батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної і тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном.

З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення унаслідок високого ступеня ризику, пов’язаного з необхідністю обгрунтувати походження коштів, що використовуються для особистих цілей, закупівлі дорогої техніки, автомобілів, нерухомості і т. п. Крім того, ризик обумовлений ще й необхідністю одержання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участю в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

Низький рівень іноземного інвестування обумовлений провалом здійснюваних в Україні реформ, які базувалися на трьох основних постулатах: стабілізація, лібералізація і приватизація. Наслідком “шокової терапії” стали “велика депресія” і “велика інфляція”, які “з’їли” заощадження населення і знищили середній клас. Проведена керівниками номенклатурна приватизація породила “підприємців” криміногенного типу, що орієнтуються в основному на вилучені ренти, а не на участь у виробничій діяльності. Подолання дезінтеграції економіки і запобігання подальшій втечі капіталу з виробничої сфери вимагає активних та адекватних зусиль держави. Потрібні економічні й організаційні інструменти, які спрямовували б грошові потоки у вітчизняну виробничу сферу.

Політична та фінансова стабільність – необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібний відповідний рівень прибутковості вкладень як в проект у цілому, так і для іноземного інвестора зокрема.