Охорона навколишнього середовища – комплекс заходів (правових, адміністративних, політичних, економічних і громадських), спрямованих на недопущення порушення екологічної рівноваги та ліквідацію наслідків таких порушень, на забезпечення довкілля, яке відповідає людині як соціобіологічній істоті.
Найбільш раціональними теоріями та концепціями О. н. с. є теорія меж зростання (глобальної рівноваги – нульового зростання), теорія органічного зростання, концепція постійного стану (рекомендує збереження енергії, скорочення її споживання
передусім за рахунок використання альтернативних енергетичних джерел), теорія рівня життя (однією з основних умов задоволення потреб людини вважається якість навколишнього середовища) та ін. Важливе значення для розв’язання екологічних проблем має тип суспільно-економічної формації, а отже, система цінностей і ціннісної орієнтації суспільства, зокрема його гуманізації. За глобального розгортання НТР важливу роль повинна відігравати загальнопланетарна науково-технічна політика, розглядаючи суспільство як загальнолюдську спільноту, намагаючись зберегти екологічну рівновагу на землі, що передбачає розв’язання
сучасних екологічних проблем, утвердження нових принципів співжиття в об’єднаному світі. До них належать: 1) потреба любові всіх людей до життя на Землі й усвідомлення загрози цьому життю з боку нераціональних дій людини за умов сталого розвитку, який враховує право на життя нинішніх і майбутніх поколінь; 2) шанобливе ставлення до Землі. Необхідно також радикально змінити ставлення людей до довкілля, а отже, потрібна нова політика, яка вплине на економічні, соціальні, політичні, правові та ідеологічні структури. Доцільність економічних заходів щодо О. н. с. зумовлена тим, що екологічні втрати від забруднення перевищують оцінну вартість заходів боротьби з ним. Так, за експертними оцінками американських учених, лише економічні втрати від захворювань і смертності через забруднення повітряного басейну США щорічно сягають 6 млрд дол. Щорічно внаслідок техногенного забруднення різні країни світу втрачають від 0,5 до 2,5% ВНП, а оцінна вартість заходів, які дають змогу суттєво зменшити обсяги забруднення для розвинених країн, – 1-2%, для решти країн – значно вищі. Тому на оздоровлення і поліпшення використання та охорони ресурсів розвинені країни витрачають у середньому 2-5% ВНП, у т. ч. Японія – 3- 5,5%, а європейські країни з перехідною економікою – лише 1,2 – 1,5%. Основну роль в О. н. с. повинна відігравати держава, зокрема, у видатках на фундаментальні дослідження і підготовку спеціалістів у галузі екології та охорони природи, у приведенні в дію економічних, правових та адміністративних важелів впливу на діяльність підприємств щодо О. н. с. Упродовж останніх 15 – 20 років XX ст. у США сформувалася потужна природоохоронна галузь сучасної індустрії, яка розвивається стабільно, а попит на світовому ринку природоохоронних технологій сягнув 300 млрд дол. і в найближчому майбутньому може зрости до 500 млрд дол. щорічно. Водночас вирішення багатьох економічних проблем охорони довкілля можливе лише за міжнародного співробітництва, ідея утворення міжнародної природоохоронної організації була висунута ще 1910. Найважливішу роль в О. н. с. мали ухвалення XXXV сесією Генеральної Асамблеї ООН 1980 резолюції “Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для нинішнього та майбутніх поколінь”, Віденська конвенція 1985 з охорони озонного шару та Монреальський протокол 1987 щодо речовин, які руйнують озонний шар, діяльність керівників програм ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Кіотський протокол 1997 (див. Кіотський протокол) та ін. Так, 54 держави – члени ЮНЕП обрали такі напрями діяльності в розвитку міжнародного і національного (внутрішнього) права: 1) систематичний збір інформації в галузі екологічного права; 2) розробка і розвиток принципів відповідальності держави в галузі довкілля; 3) стимулювання міжнародно-правового регулювання охорони довкілля в глобальному і національному масштабах; 4) стимулювання університетів і науково-дослідних установ щодо запровадження в навчальні та дослідницькі програми правових аспектів охорони і поліпшення навколишнього середовища; 5) сприяння в розвитку порівняльного екологічного права і надання допомоги країнам, що розвиваються, у справі вдосконалення національного законодавства з охорони довкілля. Історичне значення для сучасного розвитку світової екологічної політики має Всесвітня конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), в роботі якої взяли участь представники 178 країн світу. Конференція рекомендувала збільшити державні витрати на охорону довкілля (як мінімум 2,5% ВВП). Однак цього недостатньо для відновлення стабільності світової біосфери. Важливою сферою О. н. с. є збереження біорозмаїття, тобто сукупності біологічних видів, екосистем та ін. Так, країни – члени ООН ухвалили 2000 важливий документ “Цілі розвитку на тисячоліття”, в якому найважливіша роль відводиться забезпеченню екологічної сталості природокористування, передусім шляхом збереження біорозмаїття та припинення його надмірної експлуатації. За прогнозами, у наступні 50 – 100 років може бути втрачено від 25 до 50 % видового розмаїття. В Україні налічується понад 70 тис. біологічних видів (за цим показником наша держава посідає 7-ме місце в Європі), вартість яких становить 7,6 трлн дол. Міжнародне співробітництво з охорони і поліпшення довкілля здійснюється в трьох напрямах: у межах ООН, регіональних союзів держав, співробітництва окремих країн. Зокрема, прийнято 82 міжнародні конвенції про охорону довкілля, узгоджено міжнародні програми в окремих країнах, регіональних організаціях і в глобальному масштабі. У вирішенні проблем О. н. с. повинна брати активну участь і Україна. Так, за даними науковців країни, економічні втрати лише від забруднення довкілля в Україні, без оцінки заподіяної шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи, перевищують 10% ВВП. Незважаючи на це 1997 на природоохоронні цілі та раціоналізацію природокористування в країні було освоєно капіталовкладень утричі менше, ніж 1990. У 2001 було заплановано 2,28% усіх видатків з державного бюджету країни, тоді як в Австрії 1997 екологічні інвестиції перевищували 15% всіх капіталовкладень. Проте ці видатки 2001 і в наступні роки не були реалізовані. Крім того, в багатьох регіонах України протягом 90-х – на початку XXI ст. щороку недовиконувалися завдання введення в експлуатацію природоохоронних об’єктів.
Loading...