Платоспроможний попит – форма вияву потреб, забезпечених грошима, що їх покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги. Структура П. п. – платоспроможна потреба суб’єктів ринку: індивідів, організацій, держави, наднаціональних органів. В узагальненому вигляді розрізняють П. п. населення (особистий, індивідуальний) і виробничий. Об’єкти П. п. населення – товари й послуги широкого вжитку і споживання; П. п. виробничого – засоби виробництва, патенти, ліцензії, ноу-хау та ін. Щодо структури ринків розрізняють
П. п. на товари фінансового ринку (гроші, боргові зобов’язання, цінні папери тощо); ринку робочої сили; засобів виробництва; предметів споживання; послуг; нерухомості; інтелектуальної власності; на товари валютного ринку (іноземних валют і платіжних документів – чеків, векселів, акредитивів та ін.); ринку ресурсів, ринку інформації та ін. П. п. також розглядають на місцевому, регіональному, національному і світовому ринках. За матеріально-речовим змістом П. п. складається зі споживчого та інвестиційного. За вартісним змістом П. п. може не збігатися з доходами населення – бути більшим чи меншим залежно від
частини доходу, що вилучається з обігу й перетворюється на заощадження, або навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного П. п. П. п. є лише частиною (хоч і найважливішою) потреб суспільства, оскільки частина населення, окремі суб’єкти ринку можуть мати потреби в товарах і послугах, але не мають грошей, тому ці потреби до сукупного П. п. не включають. П. п. залежить від ступеня розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обсягів і структури суспільного продукту, розмірів національного доходу та характеру його розподілу. Сильна майнова диференціація суспільства, несправедливий характер розподілу національного доходу значно звужують сукупний П. п. П. п. залежить і від системи оподаткування, рівня цін, відсотків на заощадження, стабільності грошової одиниці, розміру нагромадження та інших факторів. У розвинених країнах переважна більшість населення забезпечена товарами широкого вжитку і тривалого користування. В СРСР П. п. перевищував пропозицію товарів і послуг, тому значна його частина залишалася не задоволеною. В Україні протягом 1991 -1999 за глибокої економічної кризи, що супроводжувалася гіперінфляцією, суспільство різко диференціювалося на багатих і бідних, переважна більшість населення опинилася на межі виживання. За офіційними даними, в Україні 2000 до категорії бідних належало 28% населення (2003- 2004 – 27-28%), частка вартості харчування в структурі витрат за 1991 – 2000 зросла з 32,8 до 64%, енергетична цінність раціону скоротилася з 3597 до 2505 ккал (а для 10 млн осіб була нижчою за 2100 ккал), середня вартість харчування 10 млн осіб становила менше 50 грн на місяць. 2003 середня кількість ккал становила 2800; 1990 – 3597. Внаслідок цього, а також через високі комунальні платежі, масове безробіття П. п. значно скоротився, що призводить до істотного звуження попиту на засоби виробництва (свідченням цього є значні обсяги нереалізованої продукції машинобудування). Частка внутрішнього ринку в Україні, за офіційними даними, скоротилася з 74% ВВП 1993 до 40% 2000.
Loading...