Поняття про екологічну паразитологію – Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини

МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ

Розділ 3

БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

3.2. Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини

3.2.6. Поняття про екологічну паразитологію

Екологічна паразитологія – це наука, яка вивчає біологію розвитку, шляхи поширення паразитів у природі, ареали та умови їх існування.

Розселення паразитів може здійснюватися на різних стадіях їх життєвого циклу. Розселення у часі, зазвичай, відбувається на стадіях спокою: розвиток призупиняється до того часу, поки не

виникають сприятливі умови. У найпростіших це цисти, а в гельмінтів, зазвичай, яйця та інколи інкапсульовані шчинки. Такі стадії дуже стійкі до змін навколишнього середовища. Наприклад, яйця аскариди можуть зберігати життєздатність до 7 років, а цисти дизентерійної амеби – до 7 міс. При попаданні на такій стадії до хазяїна переміщення останнього сприяє розселенню паразита (часто далеко за межі ареалу його початкового існування). Цисти, яйця й інкапсульовані личинки можуть також розноситися вітром, водою і тваринами – механічними переносниками. Так відбувається поширення ареалів паразитів, що не мають активних
розселюючих стадій у циклі розвитку.

Багатьом паразитам властиві вільноживучі рухомі стадії, що сприяють розселенню. Крім цього, вони виконують функції пошуку нових хазяїв. Рухомий спосіб життя проміжних хазяїв підвищує ймовірність контактів з кінцевим хазяїном. Переміщення кінцевих хазяїв, в яких живуть статевозрілі паразити, забезпечує ефективне розсіювання цист, яєць і личинок паразитів по території ареалу.

Шляхи проникнення паразита в організм людини:

– аліментарний, коли збудник заноситься з їжею, як, наприклад, личинки сисунів;

– водний, коли зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води, в якій можуть бути паразити (наприклад, з водою проковтуються циклопи – проміжні хазяї мікрофілярій ришти);

– контактно-побутовий, зіткнення поверхні тіла з безпосереднім джерелом інвазії (зараження коростяним свербуном відбувається при потисканні рук хворої на коросту людини або користуванні її речами, на яких є кліщі);

– статевий – таким шляхом передається піхвова трихомонада;

– трансплацентарний (конгенітальний), коли паразит проникає з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (таким шляхом можливе зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);

– гемотрансфузійний – при випадковому переливанні зараженої крові.

Способи зараження паразитами:

– інокулятивний (від лат. іnоculatio – щеплення), коли переносник під час живлення кров’ю хазяїна вносить збудника інвазії в ранку разом із своєю слиною (малярійний комар);

– перкутанний (від лат. реrcussio – нанесення ударів), коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад, церкарії кров’яних сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки);

– контамінативний (від лат. kontaminatio – зіткнення), коли збудник пасивно проникає в організм хазяїна (наприклад, збудники поворотного тифу можуть потрапити в організм людини при розчавленні зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку).

Механізми передачі паразита:

– фекально-оральний – паразит на певній стадії свого розвитку виводиться з фекаліями хазяїна назовні, а його інвазійна стадія заноситься в організм хазяїна через рот немитими руками, забрудненою їжею (наприклад, механізм зараження цистами дизентерійної амеби);

– трансмісійний – паразит передається через кровосисного переносника (наприклад, механізм передачі людині малярійного плазмодія комаром роду Anopheles).

Характерною особливістю паразитизму є відповідність певного виду паразита до конкретного хазяїна. Така відповідність називається специфічністю паразита.

Специфічність паразита може бути різною: від конкретного підвиду до форм, що зустрічаються в десятках різних видів хазяїв. Прикладом специфічних паразитів людини є малярійний плазмодій, гострик дитячий та деякі інші. Джерелом інвазії таких паразитів завжди є людина. Такі специфічні паразити людини викликають захворювання, що називаються антропонозними.

Багато інших паразитів, що зустрічаються у людини, можуть уражати також і людиноподібних мавп. Такими є, наприклад, воші, вухерерія Банкрофта та деякі інші. Джерелом інвазії здебільшого є також людина.

Багато паразитів мають меншу специфічність, частіше зустрічаються у домашніх і диких тварин, але можуть уражати також і людину. До таких паразитів відносять печінкового сисуна, стьожаків, вольфартову муху та багато інших. Джерелом зараження людини в такому випадку є, зазвичай, тварини. Захворювання, що викликаються цими паразитами, називають зоонозними.

В одного й того ж виду паразитів специфічність може різнитися на стадіях життєвого циклу. У деяких видів специфічність більш виражена на личинкових стадіях, а статевозрілі організми живуть у великих кількостях у кінцевих хазяїв. Це, наприклад, сисуни, личинки яких адаптовані до певних видів молюсків, а дорослі форми можуть паразитувати у різних видів ссавців.

Зміна специфічності паразитів до хазяїв впродовж життєвого циклу забезпечує їм широку екологічну пластичність, що дозволяє виживати в мінливих умовах і відкриває подальші еволюційні перспективи.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Поняття про екологічну паразитологію – Біологічні основи паразитизму і паразитарних інвазій у людини