ПОХОДЖЕННЯ МИСТЕЦТВА
КУЛЬТУРОЛОГІЯ
Розділ VIII
ПОХОДЖЕННЯ МИСТЕЦТВА
Усі народи схильні до творчості. Кожний із них на своєму рівні розвитку створює мистецькі вироби, які вирізняють його серед інших. Праця створила людину. Праця дала перевагу їй над усіма істотами на Землі, і ця перевага зберегла людський рід. За останніми дослідженнями, людський рід існує близько двох мільйонів років, а вид Homo sapiens – до сорока тисячоліть. Але лише тоді, коли з’явилася людина сучасного типу, розпочався бурхливий розвиток продуктивних сил і суспільних відносин, особливо
Якісно новим явищем, яке з’явилося із цим біологічним видом, стало зображення – скульптурне, графічне, а також кольорові геометричні знаки, образи подоби предметів, які існують у природі. Цей вид діяльності умовно можна назвати художньою творчістю; він став найбільшим відкриттям, адже завдяки фіксації видимого світу залишалась інформація наступним поколінням. Це було першим кроком до винайдення писемності,
Навчившись відображати якусь подію, людина “зупинила мить”, завдяки чому здобула владу над часом, заклала підвалини нової художньої форми буття.
Щодо першопричин походження мистецтва існує багато гіпотез і наукових концепцій. Історик Я. Рогінський стверджує, що людина почала творити лише тоді, коли соціальні якості її набули самодостатності, тобто в епоху, коли складалися форми родової організації (пізній палеоліт); Г. Плеханов доводить: “мистецтво – один із засобів спілкування”; Ф. Шіллер наголошує: “мистецтво – незацікавлена насолода”; С. Рейнак: “мета давнього мистецтва – магія, чаклунство мисливців”; О. Гущин: “мистецтво породили первісна магія та розвиток колективного трудового процесу”; Леонардо да Вінчі: “мистецтво – дитина природи, воно з’явилось для того, щоб людина наслідувала її”. Кожне твердження авторитетних учених і митців по-своєму аргументоване і заслуговує на увагу. Таким чином, Homo sapiens у період, коли став людиною суспільною, покликав до життя специфічний, свідомий вид діяльності, який називається мистецтвом. Мистецтво істотно вплинуло на еволюцію цілого біологічного виду, підняло його на якісно вищу сходинку; праця стала творчістю; слово почало жити в часі. Думка одержала додаткову до мови форму абстрагування дійсності.
Новий вид діяльності не був прямо пов’язаний із задоволенням матеріальних потреб; він був спрямований на задоволення духовних запитів, які з часом оформились у ті нові почуття, які ми, сучасні люди, називаємо естетичними. Художність на першому етапі ще не стала мистецтвом, але вона вже мала зародки майбутньої культуротворчості, тієї визначальної риси виявлення почуття людини, що здатна дати насолоду відчуття своєї єдності зі світом і відійти від грубого, практицизму, споживацького ставлення до природи.
Аналізуючи передумови походження мистецтва, доходимо висновку: у людини завжди існував тісний зв’язок між виробничою та ігровою діяльністю – обряди, ігри, танці, театралізовані дійства безпосередньо пов’язані з виконуваною продуктивною роботою – полюванням, землеробством та ін.
Споконвіку людина намагалася наслідувати рухи тварин і птахів, на яких полювала; поступово вони складались у певну систему – народжувався танець, закріплювались навички та пошановувався звір, якого було впольовано. Подібна архаїка збереглась дотепер. Так, народи Півночі після кожного полювання на морського звіра: кита, тюленя, моржа – обов’язково виконують обрядовий танець. Це своєрідна розповідь про вихід до океану, про перипетії, що там відбувалися. Популярні також танці оленярів, кожний з яких розповідає про цикли вирощення, випасу та кочівель оленів. У Центральній Європі ще й досі наявний відгомін виробничих процесів у творах хореографії (згадаємо ігровий танець “А ми просо сіяли”). З ускладненням обрядової системи збагачувалась народна хореографія, з’явилися хороводи, жанрові, жартівливі, військові танці (як той же гопак) та ін. А танець завжди невіддільний від музики та співу.
Спочатку танці супроводжувалися лише поплескуванням у долоні або ударами якихось твердих предметів один по одному. Пізніше додалися ритмічні вигуки, спів, речитативна розповідь (так народилась пісня). З часом людина відкрила, що удари предмета по предмету дають звуки різної тональності, вона почула, як співає тятива лука, черепашка, порожнина деревини та ін. Ці прості предмети підказали ідею створення музичного інструмента; тятива перетворилася на струну; виявилося, що струни різної товщини або довжини, виготовлені з різних матеріалів, дають різний звук. Поєднуючи їх, люди навчилися робити арфи, скрипки, бандури, гітари, балалайки та ін. Зрізана очеретина і ріжок стали попередниками духових інструментів, обтягнутий шкірою горщик – барабанів і литавр. Кожний народ створював своє музичне мистецтво, складалися характерні типи співзвуч, ритмів, манер. Формувалась національна мова музики, завдяки чому можна легко відрізнити українську, японську, індійську, арабську, російську, французьку мелодію з-поміж інших.
Музика – це відображення реальності в емоційно-ритмічному відтворенні почуттів та ідей, що виражаються через звуки певного ряду, в основі яких лежать узагальнені інтонації людської мови.
Таким чином, на базі виробничого процесу витворювався мистецький, який фіксував ту чи іншу подію, що вразила людину і мала залишитись у її пам’яті. Відображення реальності у творах мистецтва пройшло довгий історичний шлях від примітивних форм до досконалих, людина використовувала новітні для свого часу технічні досягнення.
Найбільш яскраво образотворча діяльність спостерігається в архітектурі, яка розвивається з найдавніших часів і має глибокі історичні корені. Насамперед розвивалася побутова архітектура, яка пройшла шлях від природних схованок людини від негоди (печери) до вишуканих архітектурних комплексів. Трансформація житла така: печера, землянка, напівземлянка, наземне житло. Архітектурні споруди розвивались, удосконалювались і збагачувались залежно від географічних і кліматичних умов; їх оздоблення ускладнювалось виходячи з можливостей забудовника, майнового розшарування. Хтось будував хату, а хтось – палац.
Розвиток архітектури потребував зв’язків між будівлями; поселення переростали в населені пункти, протоміста і міста, постала потреба регулювання розселення. Так зародилось містобудування, що охоплювало функціональність планування, конструктивні особливості будівель, вирішення архітектурного простору, симетрії і асиметрії, ритму, пропорцій, масштабності окремих архітектурних споруд. Попередники залишили нам блискучі зразки і пам’ятки містобудування, якими людство заслужено пишається: Афіни у Греції, Рим в Італії, Париж у Франції, Санкт-Петербург у Росії, Нью-Йорк у США, Львів в Україні та багато інших.
З плином часу ускладнювалась архітектура, з’являлися нові ознаки, які переростали у стилі. Кожний із них одержував власну назву: романський стиль, готика, Відродження, бароко, рококо, класицизм, конструктивізм та ін.
Усе життя людину супроводжують речі побуту. Тривалий час вони вважалися декоративно-прикладним мистецтвом. У 60-ті роки XX ст. В. Касіян увів новий термін – декоративно-ужиткове мистецтво, чим відмежував їх від виробів декоративно-прикладного мистецтва, адже перше безпосередньо виконує прагматичні функції, а друге прикрашає побут.
Пам’ятки матеріальної культури поділяються на групи за практичним призначенням у побуті та виробничій діяльності. До першої належить хатнє начиння: столи, стільці, ліжка, шафи, горщики, глечики, миски, рогачі, кочерги, рушники для витирання та ін., до другої – пам’ятки виробничої культури: плуги, борони, віялки, сіялки, лопати, граблі, сокири, теслярські та столярні інструменти, автомобілі, трактори, комбайни та ін. В окрему групу входить костюм, який має подвійне призначення: побутовий і для урочистих подій; розмежовується він також за соціальними ознаками: костюми панівних класів і нижчих соціальних станів.
Наслідуючи природу, людина намагалася максимально почуватися її часткою; вона почала уособлювати себе з тваринним світом і навколишнім середовищем, що стало висхідним пунктом тотемізму. Це сформувало ритуальну, а пізніше обрядову систему. Почав утворюватися міф як перехідний етап від ідеалістичного розуміння світу і перший крок до мистецтва магії – засобу подвоєння реальності матеріально фіксованої подоби ідеї та маніпулювання цією подобою. Вироблені цією системою обряди супроводжувалися наслідувальними імітаціями виробничого процесу, які були приурочені до календаря та життєвого циклу.
Міф в інформативному, культурному, естетичному плані багатший за ритуал, адже ритуал – це лише відображення сфери поведінки, практичних і ділових навичок, а міфологія – сфера “священних” і “таємних” знань. З часом міф втрачає “священні” і “таємні” знання, перетворюється на казку, завдання якої – розважати, моралізувати, виконувати “інформативну” роль для непосвячених.
Розвиток мистецтва через міфотворчість і казку сформував релігійні постулати, які базуються на попередніх міфах, естетичних поняттях, моральних настановах, що виходять на рівень узагальнення, відповідають сутності розуміння суспільних відносин на певному етапі розвитку соціуму.
Художньо-мистецький процес ніколи не розвивається прямолінійно. Це не залежить ані від геніальності сучасних митців, ані від технічної бази, яку вони мають. Передумови суспільного розвитку потрібні для того, щоб людство могло сприйняти й осягнути створене художником. Суспільні відносини завжди ускладнюють культурно-мистецький процес, оскільки життєві ситуації та колізії потребують належного підвищення рівня естетизації, яке збагачує художнє мислення.
За спостереженнями культурологів, істориків і мистецтвознавців, багато мотивів, типів виробів у різних народів мають подібні характеристики. Етнограф О. Веселовський визначив причини подібності, вивів тезу про мігруючий сюжет, який однаково трактувався різними націями незалежно від їхнього місцезнаходження. Це яскраво простежується на прикладах усної народної творчості, виробах декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва, адже речі, якими користується людина в побуті, мають суто функціональне призначення; у різних регіонах лише частково змінюється їх форма та декорування.
Завдяки розглянутій теорії всі напрямки, види і типи мистецтва різних народів можна класифікувати. Художні впливи, які позначені мігруючим сюжетом, зумовлені такими факторами:
– сприйняття естетичних якостей і художніх ідей, які визріли всередині певної культури та стали естетичною необхідністю. Культура сприйняття вибіркова, її базою є подібне у життєвих обставинах різних народів;
– подібності художніх явищ виникають завдяки тотожності історичних обставин; мистецький процес завжди проходить у своєму розвитку подібні стадії;
– адекватність художніх явищ зумовлюється діалектикою спіралеподібного розвитку художньої культури; кожний пік передбачає наступну трансформацію у вищій якості, ніж попередній;
– етноси, як і народи, народжуються в різні періоди, тому мають неоднакові досягнення, що створює ілюзію про більш розвинені та менш розвинені народи; згідно із законами діалектики кожний етнос, народ, нація розвивається у суворо детермінованому часі та просторі подібно до людини, яка також розвивається у часі та просторі, починає свій життєвий шлях, здобуває знання, формує уміння і навички, віддає їх і переходить в історичну пам’ять.
В історії культури прогрес проявляється не лише у відображенні нових найвищих форм життя, нових проблем та ідей, а й у вдосконаленні від епохи до епохи форм і способів образного бачення подій і явищ.
Кожна соціально-економічна формація диктує свої вимоги до культури і мистецтва, а митці у своїх творах виконували ці вимоги, утверджували ідеї певного ладу та світоглядної системи. Культурологи переважно фіксують і констатують факт приналежності пам’яток, дають можливість розширити розуміння тієї чи іншої формації через культурно-мистецький процес.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...