Правління Філіппа IV Красивого
ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ
§ 13. Франція
2. Правління Філіппа IV Красивого
Королівська влада зміцнювалася і за правління Філіппа IV Красивого (1285-1314). Він прагнув розширити свої володіння. Перший шлюб Філіпп IV узяв із Жанною, королевою Наварри і графинею де Шампань, у такий спосіб приєднавши ці території до Франції. Головною ж метою Філіппа було захопити Гієнь і Гасконь, які все ще належали Англії, а також підпорядкувати своїй владі велике графство Фландрію.
Війська Філіппа IV вторглися у Фландрію, але 1302 р. ополчення фландрських
Війна з містами Фландрії спонукала Філіппа IV до проведення
Однак реформи та постійні війни з васалами потребували дедалі більших коштів. Тому Філіпп IV постійно шукав нові способи отримання грошей, проявляючи при цьому велику винахідливість. Він вдавався до “псування” монети, яке через зменшення в ній вмісту коштовного металу призводило до знецінення грошей. За це Філіпп IV отримав у народі прізвисько “король-фальшивомонетник”. Філіпп IV також позичав гроші в італійських банкірів, брав податок із священиків, конфісковував майно євреїв-лихварів.
Філіпп IV Красивий. Портрет художника Базара. XIX ст.
Король заборонив вивозити з королівства до Риму кошти, зібрані як церковна десятина. Це викликало протест у папи Боніфація VIII. Між Філіппом IV і папою розгорівся відкритий конфлікт. Щоб заручитися широкою підтримкою своїх підданих у протистоянні з Римським Папою, Філіпп IV у 1302 р. скликав збори представників трьох станів – духовенства, дворянства і жителів міст. Так у Франції виник орган станового представництва – Генеральні штати.
У французьких Генеральних штатах усі три стани розподілялися на палати й засідали окремо. Палата першого стану – духовенства – складалася з архієпископи єпископів, абатів. Палату другого стану – дворянства – презентували середні та дрібні феодали. Герцоги і графи не входили до жодної з палат: на засіданнях штатів вони з’являлися з королем. У третій палаті засідали представники міст. Кожна палата мала лише один голос. Генеральні штати не стали постійно діючим органом, їх скликали лише за ініціативи короля. Генеральні штати не обмежували влади короля, а тільки надавали його рішенням всенародного характеру.
Генеральні штати схвалили рішення, згідно з яким церковна десятина мала залшатися у Франції, й зобов’язали Філіппа IV всіляко вистоювати інтереси країни в суперечках із папою. Тому Філіпп IV вийшов із конфлікту з папою переможцем.
У 1307 р. Філіпп IV отримав від папи Климента V згоду на знищення ордену тамплієрів. Як відомо, у XIII ст. тамплієри з дозволу Людовіка IX оселилися у Франції. Володіючи незліченними багатствами, орден часто позичав гроші прав” телям. Тамплієри вважалися скарбниками церкви, а тому їхній вплив на політику був величезним. Філіпп IV, який на той час немало заборгував ордену, не хотів мати в країні таку могутню силу. З іншого боку, він плекав думку про привласнення скарбів тамплієрів. За наказом Філіппа IV, більшість членів ордену, які перебували у Франції, було заарештовано. їх звинуватили в єресі, чаклунстві та корисливості. Слідство тривало сім років. Поставлені в безвихідне становище, після тривалих і жорстоких катувань тамплієри “визнали” свої провини. Орден було ліквідовано, а більша частина його майна перейшла в королівську казну.
Процес над тамплієрами завершився в березні 1314 р. спаленням великого магістра ордену Жака де Молле. За легендою, огорнутий полум’ям Жак де Молле прокляв короля і папу. Він нібито сказав, що смерть забере папу Клемента через 40 днів, а короля – через рік. “Пророцтво” справдилося швидше: папа помер через 33 дні, а король – через неповних дев”ять місяців. У пам’яті сучасників Філіпп IV Красивий, онук Людовіка Святого, залишився королем, який мав гарну зовнішність та огидну душу.
Після смерті Філіппа IV Красивого французький трон протягом 15 років належав трьом його синам. Однак жоден із них не залишив спадкоємців і 1328 р. правління династії Капетінгів припинилося. На трон зійшов представник її молодшої гілки Філіпп VI Валуа. Свої претензії на французьку корону висунув також англійський король Едвард III. Він був сином доньки Філіппа IV Красивого принцеси Ізабелли, яка вийшла заміж за англійського короля Едварда II. Щоб віднадити Едварда III від зазіхань на трон, французькі вельможі звернулися до “Салічної правди”. Це звичаєве право унеможливлювало участь доньки та її нащадків у поділі батькової спадщини.
Династичні претензії Едварда III стали офіційною причиною початку війни між Англією та Францією, яку історики пізніше назвали Столітньою. Вона тривала з перервами впродовж 1337-1453 pp. Справжні причини цього нескінченного воєнного протистояння були значно глибшими і випливали з давніх англо-французьких суперечок: французькі королі прагнули ліквідувати англійське панування в Гієні, обидві держави бажали володіти Фландрією.
У1337 р. Філіпп VI сповістив про приєднання Гієні до свого домену, звинувативши Едварда III в невиконанні васальних зобов’язань. Натомість Едвард III оголосив війну Франції. Однак рішучі дії англійці розпочали в 1340 p., майже знищивши французький флот біля мису Слейс. У цій битві французи втратили 200 суден і двох адміралів. Англійці, за свідченням хроніста, тоді досить зневажливо підняли французів на кпини: “Якщо б Господь дав рибі дар говорити, то вона заговорила б саме французькою, бо з’їла багатенько французів”.
Битва біля мису Слейс. Мініатюра з “Хроніки” Франциска. XV ст.
Шоломи рицарів
Битва біля Кресі. Мініатюра. XV ст.
Після цієї перемоги англійський король переніс бойові дії на сушу. Його військо захопило Нормандію і вирушило у Фландрію, розраховуючи за її підтримки розпочати наступ на Париж. Основу англійської армії становила добре вишколена наймана піхота, гордістю якої були вправні стрільці-лучники. Зі своїх майже двометрових, але порівняно легких луків вони випускали по шість стріл за хвилину. Ці стріли пробивали рицарський обладунок на відстані близько 200 метрів. Французьке військо вирушило на північний схід, щоб зустріти англійців біля кордонів Фландрії. Майже все французьке військо складалося з розрізнених рицарських загонів, якими командували сеньйори. Французькі найманці-піхотинці були озброєні арбалетами, що випускали за хвилину не більше чотирьох стріл.
У1346 р. англійська та французька армії зустрілися у великій битві під містечком Кресі. Французькі рицарі загрузли в болоті і стали легкою мішенню для англійських лучників. У битві загинуло 1500 французьких рицарів і лише три англійських. Після перемоги під Кресі англійський король повів свою армію на місто Кале – важливий порт на північному узбережжі Франції. Його мешканці чинили запеклий опір численному війську ворога. І тільки після 12-місячної облоги англійці заволоділи містом.
Жителі Кале дуже розлютили англійського короля. Він почав вимагати привселюдної страти шести найшанованіших городян. Тільки за цієї умови Едвард III погоджувався не вчиняти в місті розбою та різанини. І шестеро сміливців погодилися прийняти смерть заради спасіння рідного міста. Дружина Едварда III королева Філіппа на колінах вимолила для них пощаду. Та попри це розправа над городянами була жорстокою. Їм було наказано швидко покинути місто, яке відразу ж заселялося англійцями. Порт Кале став надійною опорою Англії на континенті.
Становцще Франції було критичним. Ситуацію ускладнила ще й епідемія чуми наприкінці 40-х років XIV ст., що забрала життя більшої кількості воїнів, ніж їх загинуло в боях. Восени 1356 р. наступник Філіппа VI французький король Іоанн II Добрий (1350-1364) розпочав битву біля м. Пуатьє із сином англійського короля Едварда, якого за колір обладунку прозвали Чорним Принцем. Маючи шанс перемогти, французи знову зазнали поразки і втратили близько 6 тис. воїнів. Король Іоанн II Добрий і його молодший син Філіпп потрапили в полон до англійців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...