Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Право і суд у Середньовіччі

Право і суд у Середньовіччі

НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

§ 4. Держава в середньовічній Європі

4. Право і суд у Середньовіччі

Варварські народи, які осіли на території колишньої Римської імперії, зберегли свої правові звичаї. Вони передавалися усно, із покоління в покоління, і змінювалися дуже повільно. Із виникненням у варварів держав постала необхідність письмово фіксувати свої звичаї. До цього спонукало й безпосереднє співіснування з римлянами, які знали письмо та мали писані закони. Тому протягом V-IX ст. у варварських королівствах

з’явилися збірки законів, які вміщували перелік покарань за відповідні провини або злочини. У вітчизняній науці їх прийнято називати “правдами”, подібно до “Руської правди”. Найвідомішими є “Бургундська правда”, “Салічна правда”, “Саксонська правда”. Цікаво, що, згідно з деякими “варварськими правдами”, підкорене романське населення перебувало в нерівноправному становищі. Наприклад, за позбавлення життя вільного франка “Салічна правда” визначала штраф у розмірі 200 солідів, а за вбивство римлянина-землевласника -100 солідів.

Із додатків і поправок до “правд”

поступово сформувалося королівське законодавство з найважливішою складовою – капітуляріями франкських королів. У VI ст. за розпорядженням візантійського імператора Юстиніана І систематизували римське право. Це були закони імператорів II – початку VI ст., нові закони самого Юстиніана, висловлювання найавторитетніших античних юристів, а також короткий підручник із права. Усі ці частини переросли в багатотомний збірник, який у XII ст. отримав назву “Звід цивільного права” й набув поширення в Західній Європі. У тому ж XII ст. почав формуватися і “Звід церковного права”.

Уже в XIII ст. простежуються тенденції щодо створення збірників феодального права, яке діяло в окремих регіонах Західної Європи. Найвідомішими серед них є “Саксонське зерцало”, що узагальнювало звичаєве право Саксонії. Воно стало зразком для укладання правових книг не тільки Німеччини, але й інших європейських країн.

Для епохи Середньовіччя характерним є те, що єдиного та рівного для всіх правосуддя не існувало. Головним суддею звичайно вважався король. Але на місцях функції суддів часто виконували його уповноважені. Так, у Франкській державі на судових засіданнях головували графи. Кожен суспільний стан мав спеціальні суди та особливе правосуддя. Справи духовних осіб розглядалися в церковних судах. Конфлікти й суперечки між городянами розв’язував міський трибунал. Залежні селяни підлягали суду сеньйора. Долю благородного васала мав право вершити тільки суд, де засідателі були рівні йому за статусом.

Юстиніан. Мозаїка. VI ст. За правління імператора Юстиніана було укладено кодекс римського права.

Система покарань епохи Середньовіччя вирізнялася особливою жорстокістю. Її основу становили тілесні покарання, що призводили до каліцтв. Навіть засуджених до страти часто піддавали катуванням і мукам.

Ставлення до підозрюваного під час судового засідання і навіть виконання вироку залежало від його статусу. Поважному рицареві чи громадянинові довіряли й давали можливість скласти присягу очищення для захисту від звинувачення. Тоді як порушення простолюдинів сприймалися як щось само собою очевидне. Простих людей визнавали винними і майже відразу ж страчували, як правило, через повішення або колесування. Благородних людей переважно страчували відрубуванням голови. В епоху Середньовіччя такі вироки виконували професійні кати.

Якщо встановити вину було досить важко, то в силу вступав закон Божого суду. Супротивникам призначалися поєдинки. Вважалося, що “небесні сили” забезпечать перемогу невинному, а злочинець буде покараний. Якщо звинувачували жінку, за неї міг заступитися будь-який рицар. В основі Божого суду закладено релігійні уявлення про те, що істина може бути встановлена тільки завдяки втручанню Бога.

У раннє Середньовіччя одним із різновидів Божого суду були ордалії – випробування вогнем, водою, а також застосування катувань інших видів для встановлення вини. Під час випробування вогнем підозрюваний мав пронести голими руками розпечене залізо або пройтися із зав’язаними очима по гарячому вугіллю босими ногами. Якщо він витримував усі ці випробування і не зазнавав особливих травм чи отримані рани загоювалися упродовж трьох днів, його виправдовували. Іншим способом встановлення істини було занурення руки в окріп. Для служителів церкви призначалося випробування свяченим хлібом. Вважалося, що винний обов’язково ним подавиться. Між іншим, сеньйор міг легко уникнути випробувань залізом або водою, відрядивши замість себе когось із підлеглих.

За правління короля. Карла V Валуа в 1371 році на острові Нотр-Дам відбувся унікальний “поєдинок справедливості”. Легенда розповідає, що рицар Обрі де Мондідьє мав собаку Геркулеса породи бріар. Пес був із господарем, коли рицар Меккер із Заздрощів убив Мондідьє й закопав тіло в лісі. Пес впізнав убивцю і став його переслідувати. Король Карл, у якого теж нібито були бріари, зацікавлений дивною поведінкою пса, наказав влаштувати “поєдинок справедливості” між Мсккером і Геркулесом – і пес виграв. Убивця визнав себе винним і був страчений. У церкві Мондідьє встановили щит із зображенням вірного пса.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

У XIII ст. Божий суд та ордалії були скасовані. На той час у деяких країнах Європи вже активно діяв суд присяжних. Це була система судочинства, коли 12 вільних осіб під присягою вирішували долю підсудного на основі наданих їм доказів.

У процесі судової практики поступово вироблялося королівське, тобто загальне право. Воно витісняло місцеве право сеньйоріальних судів. Важливу роль починають відігравати королівські суди.

У цілому можна сказати, що судова система середньовічної Європи була недосконалою і далекою від норм християнської моралі.