Предмет, основні категорії, функції і завдання педагогіки – Педагогіка як наука
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки
1. Загальні засади педагогіки
1.1. Педагогіка як наука
Виховання і навчання підростаючого покоління, підготовка його до дорослого життя завжди були одним із найважливіших завдань спільноти. Досвід формування особистості молодої людини передавався з покоління в покоління, збагачувався новими здобутками, систематизувався. З часом із усієї сукупності знань про особливості та шляхи успішного виховання і навчання виокремилася наука педагогіка.
1.1.1 Предмет, основні категорії, функції
Педагогіка є комплексною наукою, яка об’єднує, синтезує дані природничих і суспільних наук, що стосуються процесів виховання, навчання і розвитку особистості.
Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Термін “педагогіка” походить від давньогрецьких слів pais (paidos) – дитя і ago – веду. У Давніх Вавилоні, Єгипті, Сирії “пайдагогос”, тобто вчителями-вихователями, найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни. їх називали “педононами”,
В епоху середньовіччя педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці. У міських школах та університетах могли викладати і люди, які не мали духовного сану.
“Майстрами” називали педагогів у Давньоруській державі. Спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів не існувало. Ними були і дяки, і піддячі, і священики, і мандрівні дидаскали – “школярі – книжники”.
Предмет педагогіки. Науковий інтерес педагогіки зосереджений на дослідженні сутності, закономірностей навчання і виховання людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Цією проблематикою окреслений предмет педагогіки як науки.
Предмет педагогіки – навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.
Виховання як суспільне явище виникло на перших етапах розвитку суспільства. Його функції спільні для всіх суспільно-економічних формацій (передавання нагромадженого досвіду, необхідних знань, піклування про здоров’я, розвиток фізичних сил і т. ін.). Але його цілі, зміст, форми і методи історично змінні і визначаються умовами життя та виробничою діяльністю дорослих. Тип виховання залежить від особливостей суспільно-історичної формації.
У первісному суспільстві виховання здійснювалось головним чином у процесі праці, в різних обрядах, іграх і було спрямоване на фізичний розвиток підростаючих поколінь, опанування ними трудових умінь і навичок. Виховання ще не було самостійною специфічною діяльністю, не існувало тоді й спеціальних виховних установ для дітей і молоді. Перший досвід виховання узагальнювався у формі життєвих правил, які старше покоління передавало молодшому. Так, у деяких народів хлопчиків змалку привчали до мисливства, риболовства, а дівчаток – до домашніх робіт. У рабовласницьку епоху знатні й багаті люди отримували різнобічне для свого часу виховання в різних навчально-виховних закладах. Тут їх готували до того, щоб вони були спроможні утримувати завойоване, тобто були сильними і спритними, володіли зброєю, і водночас могли насолоджуватися мистецтвом і науками. Дітей рабів готували до різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці.
За феодалізму виховання було становим. Нащадки феодалів отримували лицарське, переважно військово-фізичне виховання, для того щоб за допомогою зброї розширювати свої володіння і тримати в покорі кріпаків. Духовенство давало своїм дітям релігійно-церковне виховання. Діти кріпаків здебільшого виховувалися в сім’ях, діти ремісників фахову підготовку проходили спершу в межах домашнього виробництва, а згодом – у цехах і цехових школах. Для дітей купців існували гільдійські школи.
Нині кожна країна має власну виховну систему, засновану на національних традиціях, на яку впливають рівень розвитку науки, техніки і культури, політична система. Загалом, у сучасних демократичних суспільствах виховання покликане формувати законослухняного індивіда, що поважає закони і норми моралі демократичного суспільства, знає свої права та обов’язки і відповідально ставиться до їх виконання.
Отже, навчально-виховна діяльність, яка здійснюється у суспільстві на всіх етапах його історичного розвитку, і є предметом педагогіки як науки.
Основні категорії педагогіки.
Як і кожна наука, педагогіка має свій понятійний апарат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій педагогіки належать “виховання”, “освіта” й “навчання”.
Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.
У педагогіці поняття “виховання” вживають у широкому соціальному, в широкому педагогічному, вузькому педагогічному та в гранично вузькому педагогічному значеннях.
Виховання в широкому соціальному значенні охоплює весь процес формування особистості, що відбувається під впливом навколишнього середовища, життєвих обставин, умов суспільного ладу. Стверджуючи, що “виховує життя”, мають на увазі саме це значення поняття “виховання”. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, особистість може не тільки формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ чи, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі стійкість за несприятливих зовнішніх обставин.
Виховання в широкому педагогічному значенні полягає у формуванні особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
Виховання, у вузькому педагогічному значенні – цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).
Виховання у гранично вузькому значенні розглядається як організований процес взаємодії вихователя і вихованця, спрямований на формування певних якостей особистості, на управління її розвитком.
Справжнє виховання завжди є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. “Національне виховання, – на думку української письменниці і педагога Софії Русової (1856-1940), – забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…”
Національне виховання – виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості та духовності. Воно духовно відтворює у підростаючому поколінні народ, увічнює в ньому як самобутнє, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Національне виховання тісно пов’язане з етнізацією.
Етнізація – наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості.
Поняття “національне виховання” ширше за змістом, ніж поняття “етнізація”, бо воно передбачає формування у підростаючого покоління не тільки суто національних рис, а й загальнолюдських.
У процесі виховання людина, зростаючи, формуючись, набуває якостей, властивих певній соціальній спільноті, конкретному суспільству, прилучається і до загальнолюдських цінностей. Усе це свідчить про становлення її як соціального суб’єкта, що є наслідком процесу соціалізації.
Соціалізація – процес перетворення людської істоти па суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили. Поняття “соціалізація” майже збігається з поняттям “виховання” в широкому соціальному значенні.
На певному щаблі суспільного розвитку частиною виховання в широкому соціальному значенні стає освіта.
Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.
Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.
У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії взаємопов’язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання.
Складність і багатогранність педагогічного процесу зумовлені і багатофункціональністю педагогіки.
Функції педагогіки.
Педагогіка як наука виконує кілька функцій.
1. Дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів.
У педагогіці сформульовано такі головні педагогічні закони:
– засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь як необхідна умова входження в суспільне життя, спадкоємності поколінь, життєзабезпечення суспільства, окремого індивіда і розвитку здібностей кожної особистості;
– обов’язкова відповідність змісту, форм, методів навчання і виховання вимогам розвитку виробничих сил суспільства;
– неминучість виховних наслідків у процесі взаємодії дітей зі світом у різноманітних життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах;
– формування дитячої особистості через її активний самовияв і самоствердження в діяльності, спілкуванні.
До закономірностей педагогічних явищ належать виховуючий характер навчання; взаємозв’язок і взаємозумовленість розвитку і виховання; вирішальний вплив діяльності людини на формування її особистості та ін.
2. Теоретичне обгрунтування змісту, принципів, методів, форм навчання і виховання.
Ця функція передбачає розкриття змісту й технології реалізації конкретних принципів навчання і виховання, використання певного методу виховання залежно від віку школяра та ін.
3. Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії.
Ідеться про виявлення передового і новаторського педагогічного досвіду педагогічних колективів і окремих педагогів, умов і причин успішності та ефективності їхньої діяльності, підготовку відповідних методичних матеріалів, педагогічних рекомендацій.
4. Експериментальні дослідження педагогічної діяльності.
Мета таких досліджень – побудова на їх основі моделей реформування педагогічної діяльності, втілення досягнень педагогічної науки в практику діяльності закладів освіти з метою її вдосконалення.
5. Вироблення педагогічної техніки.
Педагогічна техніка – стиль поведінки і спілкування вчителя з учнями (як і де вчитель має стояти в класі, як йому слід говорити, жестикулювати й артикулювати тощо). Виробленню її сприяють постійні вправляння, автотренінг, самоконтроль. Сутність функцій педагогіки виявляється у практичному спрямуванні процесу навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління.
Завдання педагогіки.
На всіх етапах розвитку головним завданням педагогіки була організація навчально-виховного процесу відповідно до потреб історичної доби, національних особливостей народу. Це налаштовувало теоретиків і практиків педагогічної справи на розроблення оптимальних форм і методів, відповідного методичного оснащення цього процесу.
На сучасному етапі головними завданнями педагогіки є: вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових засобів навчання і навчального обладнання; модернізація існуючих форм та методів навчання і виховання; оптимізація політехнічної підготовки учнів; демократизація і гуманізація діяльності середньої та вищої шкіл. Здебільшого ці завдання пов’язані з новими загально-цивілізаційними процесами, найхарактернішим серед яких є глобалізація, динамічним розвитком комунікативних засобів і технологій (інформатизація).
Завдання сучасної української національної педагогіки розкриті в “Концепції реформування педагогічної науки в Українській державі”. На загальнодержавному рівні пріоритетним напрямом педагогічних досліджень є подолання кризової ситуації в галузі виховання і навчання підростаючих поколінь; вироблення стратегії розвитку освіти, сучасних кваліфікаційних характеристик, нових педагогічних технологій; відродження й розбудова системи дошкільного виховання і загальноосвітньої школи; удосконалення професійної підготовки фахівців, національних наукових і науково-педагогічних кадрів.
Пріоритетним напрямом педагогічних досліджень галузевого рівня є реалізація державної політики в галузі освіти та вироблення наукових основ задоволення освітніх потреб українського народу. Це передбачає фундаментальні та прикладні творчі пошуки з проблем теорії та методики освіти, українського підручникознавства, педагогічної деонтології, школознавства, наукової організації педагогічної праці, порівняльної педагогіки, вузівської педагогіки, педагогіки українознавства, педагогіки національних дитячих і молодіжних об’єднань. Одним з основних завдань є відродження національної загальноосвітньої школи загалом і елітарних закладів (гімназій, ліцеїв, коледжів) зокрема. Актуальними є визначення, обгрунтування та апробування державного стандарту загальної середньої освіти в Україні, різноманітних засобів і нових інформаційних технологій його науково-методичного забезпечення; піднесення ефективності навчально-виховного процесу у всіх типах закладів освіти. Не менше значення має створення нового покоління шкільних і вузівських навчальних програм, підручників і посібників.
Регіональний рівень охоплює проблеми місцевого значення, які виникають у процесі виконання педагогічної місії сім’єю, дитячими садками, роботи шкіл і позашкільних закладів.
Отже, педагогіка виконує різноманітні завдання як на загальнодержавному, так і на галузевому й регіональному рівнях, спрямовані на забезпечення навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...