Прийняття Декларації про державний суверенітет України
Історія України
Новітня історія України (1939 р. – наші дні)
Розпад Радянського Союзу і становлення незалежної України
Прийняття Декларації про державний суверенітет України
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.
Декларацією визнавалося право української
Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що “земля,
Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України.
Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів – “Екологічна безпека” – передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв’язку з аварією на ЧАЕС.
Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.
Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики.
Історичне значення Декларації про державний суверенітет
– Суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації.
– Визначено основні напрямки досягнення реального суверенітету.
– Закладено основи майбутньої незалежності держави, зроблено перший крок на шляху до неї.
Незабаром після прийняття Декларації Верховна Рада розглянула заяву В. Івашка і задовольнила його прохання про відставку. 18 липня 1990 р. Головою ВР УРСР було обрано Л. Кравчука.