Принцип розвитку в економічному дослідженні – принцип діалектичного методу дослідження, який передбачає з’ясування основних рушійних сил еволюції економічної системи, її підсистем та елементів, а також спрямованість цієї еволюції з урахуванням вимог законів діалектики. П. р. в е. д. розкриває також появу нових сутнісних та якісних сторін у системі та її складових; об’єднує в єдину комплексну цілісність основні закони діалектики, пояснює появу нових законів і закономірностей на якісно нових етапах еволюції економічної системи та
ін. Важливі елементи економічного розвитку – якісні та сутнісні зміни. Щодо змін загалом і змін в економічних явищах і процесах, зокрема серед різних типів і видів змін, розрізняють, по-перше, кількісні та якісні зміни, а кількісні пов’язують з певними механічними процесами, що не супроводжуються змінами структури системи (див. Кількість і якість в економічному дослідженні). По-друге, виокремлення якісних змін логічно пов’язане з дією закону переходу кількості в якість. По – третє, Гегель визначав якість як безпосередню визначеність предмета. Попри це характеристика розвитку крізь призму лише якісних змін
ігнорує взаємозв’язок категорії “якість” з поняттям “сутність”, роль закону єдності і боротьби протилежностей як ядра діалектики. З огляду на це узагальнювальна характеристика розвитку передбачає з’ясування певного комплексу змін не у межах єдиної якості, а у межах сутності. Найбільшою мірою це стосується змін самої структури, що розкриває взаємозв’язок між окремими підсистемами, а також між елементами підсистем і отже, розкривається через закони розвитку такої системи. За комплексу якісних змін у межах єдиної сутності вона також зазнає певних модифікацій, розвиваючись в якісно нових формах. Водночас внутрішня сутність, що визначається через єдність суперечливих сторін (за капіталізму – антагоністична єдність), як вихідна основа залишається. Отже, сутність як комплекс внутрішніх, необхідних, сталих зв’язків і відносин, певних законів водночас і змінюється, і залишається незмінною в своїй основі. Завдяки цьому реалізуються закони та закономірності розвитку, що робить доцільним внесення у визначення розвитку положення про закономірні зміни, які є передусім сутнісно-якісними. П. р. в е. д. конкретизується не лише в законі єдності і боротьби протилежностей, а й у двох інших законах діалектики – законі кількісно-якісних перетворень і законі заперечення заперечення. Незворотність розвитку означає передусім появу сутнісно-якісних змін у структурі якісно нових форм сутності, що розширює адаптивні властивості системи, появу якісно нових можливостей в її розвитку. Зворотний характер розвитку властивий процесу функціонування, за якого відбувається простий перерозподіл структурних елементів, виконуваних функцій, лише певна модифікація функціональних зв’язків, просте відтворення постійного комплексу функцій і зв’язків. Отже, розвиток – це незворотні, спрямовані; закономірні (якісно-сутнісні) зміни матеріальних (в т. ч. економічних) систем, зміст і зумовленість яких характеризуються дією основних законів діалектики, що не виходить за межі глибинної внутрішньої сутності такої системи. Оскільки розвиток щільно пов’язаний з часом, то через деякий час він набуває спрямованості; лише в процесі руху відбувається взаємодія протилежних сторін суперечності; зміни в процесі розвитку мають бути не поодинокими, а комплексними як у межах окремих підсистем, їх елементів, так і їх структури. У найзагальнішому вигляді в будь-якій матеріальній системі спочатку нагромаджуються кількісні зміни, які на певному етапі (на якому порушується міра) розвитку зумовлюють якісні зміни, а наступні кількісно-якісні перетворення зумовлюють зміну інтегративної сутності, появу нової системи або нового об’єкта. В межах цієї сутності (системної сутності) відбуваються якісні зміни в процесі переходу однієї стадії, етапу, ступеня в інші, однієї менш розвиненої якісної форми – в більш розвинену, тобто, за словами Гегеля, існує вузлова лінія мір. Поява нової якості, своєю чергою, зумовлює нові кількісні зміни. Характеризуючи кількісно-якісні перетворення в процесі розвитку, слід уникати двох крайностей. Перша – визнання лише поступових змін, непомітних градацій (за словами англійського філософа Р. Спенсера) і заперечення вибухоподібних стрибків. Ця крайність має назву “градуалістська” і передбачає повільну поступовість, плоский еволюціонізм лінійної спрямованості. Друга крайність – абсолютизація вибухоподібних, швидких і раптових стрибків без забезпечення вихідної основи – “творчий еволюціонізм”, або “емерджентизм” (автор цієї концепції – англійський філософ Л. Морган). Спрямованість розвитку щодо суспільства конкретизується в понятті “суспільний прогрес”, найважливішими аспектами якого є економічний і соціальний прогрес. Принцип розвитку щодо економічної системи набуває специфічної форми принципу економічного розвитку, конкретизується в дії всіх трьох законів діалектики, які набувають специфічних форм. Основні закони діалектики діють і через механізм деяких економічних законів. Так, закон єдності і боротьби протилежностей на всіх етапах людської цивілізації – через механізм закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, а в межах економічної системи капіталізму – через механізм адекватності відносин капіталістичної власності досягнутому рівню розвитку продуктивних сил. Ще одним законом, через механізм якого реалізується основний закон діалектики, є закон єдності праці і власності. За капіталізму він діє у формі антагоністичної єдності, а також боротьби найманої праці і капіталістичної власності. Спрямованості розвитку економічній системі капіталізму надає закон заперечення заперечення. Спрямованість розвитку економічної системи полягає в тому, що він набуває якісно нових форм капіталу – від менш розвинених до більш розвинених; основа такого розвитку розширюється до меж окремих національних країн (державний капітал), а відтак здійснюється в інтернаціональному масштабі – капітал ТНК, наднаціональних об’єднань, капітал міжнародних фінансово-кредитних організацій та ін. Крім того, спрямованість еволюції економічної системи забезпечується діалектичним характером заперечення більш розвиненими формами капіталу (капіталістичної власності) менш розвинених з урахуванням спіралеподібності та циклічності такої еволюції, а також засад синергічного підходу. Спрямованість розвитку різних економічних систем виявляється у послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Причому механізм розвитку рабовласницького ладу, феодалізму, капіталізму засвідчує, що поступово зменшується тривалість антагонізму між розвитком продуктивних сил і відповідними відносинами економічної власності (див. Закон прискореного розвитку економічних систем). Наслідком дій цього механізму є поступова підготовка умов до подолання антагонізму між працею і власністю, між двома сторонами суспільного способу виробництва, після якого еволюція людської цивілізації увійде в новий тривалий виток у протилежному від прискореного розвитку напрямі – почне діяти закон тривалішого розвитку економічних систем. За сучасних умов найбільшої досконалості розвитку економічних систем надає їх орієнтація на перетворення людини економічної в людину соціальну, а отже, відповідна стратегічна мета. Важливо, щоб така мета органічно поєднувала природну і соціальну сторони людини, враховувала екологічну парадигму науково-технічного прогресу.
Loading...