Природні комплекси материків і океанів
РОЗДІЛ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРИРОДИ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ
Тема 2. МАТЕРИКИ ТА ОКЕАНИ – ВЕЛИКІ ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ
& 6. Природні комплекси материків і океанів
Пригадай або здогадайся
1. Що таке природні територіальні комплекси і природні компоненти?
2. Як називають найбільший природний територіальний комплекс на Землі?
3. Які основні закономірності виявляються у географічній оболонці?
4. У чому полягає закономірність широтної зональності та висотної поясності?
ПТК материків
Ще
У фізичній географії ПТК розглядають як закономірне поєднання природних компонентів, що перебувають у складній взаємодії й утворюють єдину систему. Під компонентами природи, як ти вже знаєш, розуміють речовини чи організми, з яких утворено основні природні оболонки Землі. Отже, літосфера утворена гірськими породами, атмосфера –
Кожен компонент природи має певні відмінності навіть на невеликій території, а ще більшою є різноманітність поєднань цих компонентів. Достатньо розглянути фотографію нашої планети з космосу, щоб побачити значні відмінності між суходолом і океаном, гірськими системами і рівнинами. Тобто географічна оболонка, будучи природним комплексом планетарного рівня, складається з частин, які дуже відрізняються як своїм зовнішнім виглядом, так і характером перебігу фізико-географічних процесів у них.
Мал. 1.57. Схематичне зображення природних компонентів у ПТК суходолу
Різноманіття ПТК. Перебуваючи безпосередньо на земній поверхні, ми можемо також спостерігати надзвичайну розмаїтість природних особливостей навіть на відносно невеликих територіях.
Серед усього різноманіття ПТК особливо вирізняються гірські та рівнинні. У межах однієї гірської країни зазвичай повторюються подібні ПТК, але часто у різних її частин є також дуже відмінні за зовнішнім виглядом природні комплекси. Зокрема у них відрізняються форми рельєфу, рослинний світ та інші компоненти. Рівнинні ПТК у межах великої рівнини також відрізняються за характером рельєфу (горбисто-рівнинні чи плоско-рівнинні), складом гірських порід та грунтово-рослинним покривом (мал. 1.58, 1.59).
Мал. 1.58. Горбисто-рівнинний степовий ПТК
Мал. 1.59. Плоско-рівнинний степовий ПТК
Широтна зональність і вертикальна поясність
Планетарна закономірність. Планетарною географічною закономірністю географічної оболонки є широтна зональність – закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. Широтна зональність зумовлена насамперед неоднаковою кількістю сонячної енергії, що потрапляє на земну поверхню на різних широтах у зв’язку з кулястою формою Землі.
Зональність на материках найчіткіше виражена у процесах утворення клімату, розподілі вод суходолу, поширенні рослинності, тваринного світу та грунтів.
Географічні пояси і природні зони. Найбільші зональні частини географічної оболонки називають географічними поясами. Вони відрізняються один від одного температурними умовами, загальними особливостями циркуляції атмосфери, грунтово-рослинного покриву і тваринного світу. Простягаються географічні пояси переважно в широтному напрямку і збігаються з кліматичними поясами. Отже, на суходолі виділяють такі географічні пояси: екваторіальний, а також у кожній півкулі – субекваторіальний, тропічний, субтропічний, помірний, у Північній півкулі – субарктичний і арктичний, а у Південній – субантарктичний і антарктичний.
Усередині поясів виражені великі території з подібними природними комплексами, які сформувалися під впливом певного співвідношення тепла і вологи – природні зони (мал. 1.60). Назви зон визначені за пануючим у них типом рослинності. В арктичному та антарктичному сформувалися зони арктичних та антарктичних пустель (мал. 1.61); субарктичному – зони тундри і лісотундри; у помірному – зони лісів (тайги, мішаних і широколистяних), лісостепу, степу, напівпустель і пустель; у субтропічному та тропічному поясах – зони лісів, саван та рідколісся, напівпустель і пустель; у субекваторіальному – зони лісів, саван та рідколісся; в екваторіальному – вологих екваторіальних лісів (мал. 1.62).
Мал. 1.60. Розподіл природних зон та областей висотної поясності по території Європи
Мал. 1.61. Зона арктичних пустель
Мал. 1.62. Екваторіальні ліси
Відмінності у простяганні зон.
У зв’язку з неоднорідністю кліматичних умов, які залежать не тільки від географічної широти, а й інших географічних чинників, природні зони не завжди мають широтне простягання. До того ж деякі зони (степів, напівпустель і пустель) є найхарактернішими для внутрішніх частин материків, а інші тяжіють до їхніх приокеанічних окраїн (зони лісів).
Широтна зональність найкраще виражена на суходолі на великих за площею рівнинах (Східноєвропейській, Західносибірській ).
Вертикальна поясність. Для гірських областей зональний тип грунтово-рослинного покриву характерний переважно лише для підніж, а з висотою він змінюється (мал. 1.63). Ця закономірність отримала назву вертикальної (висотної) поясності. Тобто вертикальна поясність – це закономірна зміна природних компонентів і природних комплексів з підйомом у гори від їхнього підніжжя до вершин. Вона зумовлена, перш за все, зниженням температури з висотою (на 6 °С на кожні 1 000 м підйому), а також збільшенням кількості опадів, а отже, зволоженням території.
Зміна висотних поясів у горах відбувається зазвичай у тій самій послідовності, що й зміна природних зон на рівнині в напрямку від екватора до полюсів. Висотна поясність починається в горах з тієї широтної зони, у межах якої розташоване підніжжя гір. Так, у горах, що у лісовій зоні, нижній пояс є гірсько-лісовим і т. д. Крім того, у горах є особливий пояс субальпійських та альпійських лук, якого немає на рівнинах. Кількість висотних поясів залежить від висоти гір та їхнього географічного положення. Найбільш повний набір висотних поясів можна спостерігати у високогірних країнах екваторіальних і тропічних широт (Анди, Гімалаї).
Мал. 1.63. Приклад прояву висотної поясності
Природні комплекси Світового океану
Світовий океан – планетарний природний комплекс. Світовий океан в цілому географи розглядають як планетарний природний комплекс, якому властиві неоднакові в різних районах геологічні умови (будова дна і берегів – мал. 1.64), фізико-хімічні характеристики вод (температура, солоність, щільність), процеси їх переміщення (течії, хвилювання, припливи), а також біологічна продуктивність та видовий склад живих організмів.
Природний комплекс океану складається з тих самих компонентів, що й ПТК суходолу, але середовище їх перебування і характер впливу на специфічні риси комплексу суттєво відрізняються. Так, гірські породи, які творять рельєф дна океану, значно менше впливають на властивості вод, розподіл рослинного і тваринного світу. Велике значення для життя в океані має повітря атмосфери, яке представлене розчиненими у воді газами.
Мал. 1.64. Різні типи берегів Світового океану
Адже поширення живих організмів у Світовому океані визначається значною мірою вмістом у них кисню, який поглинається з атмосфери, а також температурою і солоністю вод, багатством живильних для організмів речовин. Живі організми Океану, як відомо, за умовами життя зазвичай поділяють на три великі групи: планктон, нектон і бентос (див. мал. 1.65).
Мал. 1.65. Схема розподілу живих організмів в Океані
Чи відомо тобі?
Однією з різновидностей тропічних атмосферних вихорів є тихоокеанські тайфуни. Найчастіше вони виникають восени або в самому кінці літа. Під час тайфуну випадає дуже велика кількість опадів. Це пов’язано з утворенням потужних хмар, коли повітря інтенсивно піднімається вгору всередині тайфуну. Центр тайфуну, де хмарність зменшена і практично панує штиль, називають “Оком бурі”.
ПТК Світового океану. Найбільш важливі просторові відмінності природних умов у Світовому океані визначаються особливостями геологічного розвитку Землі, географічною широтою, впливом суходолу, конфігурацією берегів, рельєфом дна. За сукупністю взаємопов’язаних геологічних, гідрометеорологічних, біологічних та інших характеристик у межах Світового океану також можна виділити його частини, які є цілісними своєрідними природними утвореннями, тобто ПТК меншого масштабу.
Найбільшими природними комплексами Світового океану є окремі океани. За сучасними уявленнями, океан – це регіональний природний комплекс, якому притаманні індивідуальні риси, що сформувалися під впливом різних природних чинників.
Специфічні риси природи кожного з океанів зумовлені передусім особливостями їх географічного положення. Від нього залежить характер атмосферної циркуляції над океаном і властивості пануючих повітряних мас. Циркуляцією повітря над океаном в основному визначаються особливості географії океанічних течій. Окремим океанам властиві самостійні системи течій. З ними значною мірою пов’язані розподіл температури, солоності на поверхні і глибинах. Від температури, солоності та особливостей циркуляції вод залежить насиченість її киснем, перенесення поживних речовин, багатство органічного світу океану. Таким чином, весь комплекс природних умов, властивих кожному з океанів, робить їх відмінними один від одного. Меншими за розмірами ПТК, які входять до складу комплексів окремих океанів, є моря та затоки.
Широтна зональність океану. Для Світового океану характерна також широтна зональність ПТК. До того ж в океані вона виражена чіткіше, ніж на суходолі, оскільки поверхня океану однорідна через відсутність помітного впливу рельєфу дна. Особливо добре географічна зональність представлена і більш чітко виражена в океанах, які мають меридіональне простягання. Природна своєрідність океанів і морів, які розташовані в полярних регіонах, виявляється, наприклад, у тому, що тепло водних мас впродовж усього року затрачається на нагрівання повітря атмосфери. У зв’язку з цим тут переважають холодні води, цілий рік є льоди, зазвичай поширені холодолюбні організми. Для просторів океанів у тропічних широтах, навпаки, характерні в основному добре прогріті води, теплолюбна флора і фауна.
Особливо чутливими до широтних відмінностей природних умов океану є живі організми. Найбільша біомаса їх, велика активність у розмноженні та рості характерні для помірних широт (мал. 1.66). Це зумовлено, перш за все, активним перемішуванням води, а тому глибини там добре забезпечені киснем. Також у помірних поясах океанів є достатня кількість тепла і світла. Завдяки сприятливим умовам там концентрується велика маса дрібних організмів. Вони ж, у свою чергу, стають кормом для великої кількості риб.
У тропічних широтах маса живих організмів є найменшою, оскільки вода біля поверхні має підвищену солоність, а через високу температуру містить кисню вдвічі менше, ніж у помірних широтах.
В екваторіальних широтах у місцях зустрічі пасатних течій і міжпасатних протитечій відбувається перемішування води, тому район відносно багатий на поживні речовини і кисень. Менша солоність, висока температура вод упродовж року зумовлюють велике різноманіття видового складу органічного світу.
В арктичних (антарктичних) широтах через суворість умов органічний світ Світового океану характеризується малою різноманітністю видового складу, але має порівняно велику біомасу завдяки високому вмісту кисню у воді.
Мал. 1.66. Риби у помірних широтах часто збираються у великі косяки
Опрацювавши параграф, спробуй відповісти
1. Які найбільші природні комплекси формуються у географічній оболонці в результаті прояву широтної зональності та висотної поясності?
2. Як співвідносяться географічні пояси і природні зони?
3. Як і чому проявляється вертикальна поясність у гірських областях?
4. Чому Світовий океан географи пропонують розглядати як планетарний природний комплекс?
5. Які ПТК зазвичай виділяють у межах Світового океану?
6. У чому найбільше проявляється широтна зональність у межах Світового океану?
Застосуй знання, дізнайся більше
1. Випиши окремо природні зони Північної півкулі, що представлені тільки в одному з географічних поясів, а окремо ті, що повторюються в декількох кліматичних поясах.
2. Опиши, чим відрізнялися природні комплекси, які ти спостерігав вздовж дороги до столиці нашої країни чи свого обласного центру.
3. Знайди на карті географічних поясів і природних зон світу природні зони на окремих материках, які простягаються не широтно, а меридіонально (з півночі на південь).
Назви зображені об’єкти чи явища
Дослідження
Взаємодія Світового океану, атмосфери та суходолу, її наслідки
Розгляньте в атласі карту “Географічні пояси та природні зони світу” і встановіть, які природні зони є на західних і східних прибережних частинах материків на широті південного тропіка. З’ясуйте, які за температурним режимом океанічні течії є біля узбереж материків. Зробіть висновок про вплив океанів та океанічних течій на природні комплекси прилеглих територій материків у тропічних широтах, тобто які саме природні комплекси сформувалися біля західних та східних узбереж.
Коротко про зміст тем розділу
Земля, як і інші планети Сонячної системи, має кулясту форму. Це зумовлює зменшення кута падіння сонячних променів на земну поверхню від екватора до полюсів, а отже, відмінності у характері перебігу кліматотвірних процесів. На них суттєво впливає добовий і річний рухи Землі. Зі зміною висоти Сонця над горизонтом змінюються пори року, сезонні ритми природи, формується п’ять поясів освітлення.
Материки – найбільші масиви суходолу Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а їхня окраїнна частина вкрита водами Світового океану. Континенти, великі архіпелаги та острови поділяють Світовий океан на чотири великі частини – окремі океани.
Сучасні материки виникли за рахунок розколу колись єдиного суперконтиненту – Пангеї. Основна активність внутрішніх (ендогенних) сил Землі проявляється на краях літосферних плит, тобто в місцях, де вони стикаються і взаємодіють одна з одною. Вирізняють три типи взаємодій літосферних плит: перший – розсування, розходження плит; другий – зустрічного руху; третій – трансформні розломи, вздовж яких краї плит ковзають, зміщуючись одна відносно другої.
У місцях розсування двох літосферних плит зазвичай утворюються серединні океанічні хребти. Рифтові зони як зачатки майбутніх океанів можуть виникати спочатку на материках.
У зонах стикання літосферних плит, що рухаються назустріч, відбувається другий тип взаємодій. Він характеризується процесами підсування однієї плити під край другої, насуванням верхньої на нижню, стискуванням і зминанням у складки верхніх шарів земної кори. Саме при зустрічному русі (стиканні та підсуванні) відбувається формування суходолу (материків та островів), гірських країн, а також утворення земної кори материкового типу. Підсування однієї плити під іншу спричиняє землетруси. З остигаючої магми формуються в океані острівні дуги, а в горах суходолу – вулканічні хребти.
Переважна більшість гірських масивів виникає в результаті зминання в складки гірських порід під впливом зустрічного руху літосферних плит.
У результаті дії внутрішніх сил упродовж геологічного етапу розвитку Землі сформувалися найбільші планетарні форми поверхні земної кори – материки з гірськими країнами і рівнинами та западини океанів. У межах океанічного дна виділяють шельф, материковий схил, ложе океану, а також океанічні жолоби та серединні океанічні хребти, які сформувалися в результаті переміщення літосферних плит.
Від моменту сформування земної кори (близько 4,6 млрд років тому) відраховують геологічний етап розвитку Землі, який на основі важливих змін у розвиток органічного світу, поділили на п’ять ер (архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську).
Формування земної кори відбувалося на певних етапах її розвитку з різною інтенсивністю. Порівняно короткі епохи підвищеної магматичної і тектонічної активності, що супроводжувались інтенсивним горотворенням (епохи горотворення або тектоно-магматичні епохи) змінювались тривалими періодами відносного спокою.
Фундамент платформ сформований у результаті поступового старіння і руйнування докембрійських гір, в яких дуже активними були процесимагматизму. Нижній ярус докембрійських платформ (фундамент) складений твердими кристалічними породами, а верхній (осадовий чохол) утворюють осадові гірські породи.
Докембрійські платформи поряд із областями складчастості є тектонічними структурами першого порядку, які визначають характер сучасного рельєфу материків. Платформам зазвичай відповідають різні за висотою і характером рельєфу рівнини, а областям складчастості – різні за висотою і будовою гори.
Велика різноманітність кліматичних режимів різних куточків земної кулі зумовлена великою різноманітністю перебігу в них процесів тепло – і вологообігу, циркуляції атмосфери. Основними географічними чинниками, які впливають на клімат материків і їх окремих частин, є географічна широта, абсолютна висота, рельєф, що оточує дану територію, віддаленість від морів і океанів, наявність поблизу океанічних течій, розміщення території на материку, характер підстилаючої поверхні.
Сезонні переміщення повітряних мас зумовлюють формування на земній кулі основних і перехідних кліматичних поясів.
На основі відмінностей у температурах та солоності вод у Світовому океані зазвичай виділяють великі об’єми вод з подібними властивостями, які називають водними масами. Вони за глибиною шару поділяються на поверхневі, проміжні, глибинні та придонні. Залежно від своїх особливостей на різних широтах, поверхневі водні маси поділяють на підтипи.
Основними причинами виникнення поверхневих течій в океані є вітри, різниця рівнів води в різних частинах океану. Схема течій у Північній півкулі утворює в океанах по два кільця. У Південній півкулі формується тільки одне кільце в екваторіальних і тропічних широтах. Південніше (у помірних широтах) формується колова течія Західних Вітрів.
Планетарною закономірністю географічної оболонки є широтна зональність – послідовна зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів. Вона виражена як на суходолі, так і в межах Світового океану.
Опрацювавши усю тему, спробуй відповісти
1. Як і чому форма та розміри земної кулі впливають на природу материків?
2. Чи можна стверджувати, що добовий і річний рухи земної кулі здійснюють значний вплив на формування материків і океанів, їхнього рельєфу? Відповідь прокоментуйте.
3. Які ділянки земної кори лежать в основі шельфової зони океанів? В яких океанах вона найбільша?
4. Які процеси відбуваються у серединно-океанічних хребтах? У яких океанах вони відбуваються найбільш активно?
5. Які процеси відбуваються в океанічних жолобах? У яких океанах вони відбуваються найбільш активно?
6. Беручи до уваги особливості клімату, охарактеризуй властивості широтних підтипів водних мас Світового океану.
7. Які типи водних мас формуються тільки у високих (приполярних) широтах?
8. Як і чому розподілений планктон на різних широтах Світового океану?
9. Як і чому розподілений нектон на різних широтах Світового океану? Якими організмами він представлений?
10. Чи впливає тектонічна будова материків на їхні кліматичні особливості? Відповідь прокоментуйте.
11. Як переміщення літосферних плит впливає на природні характеристики та поширення природних комплексів на материках?
Виконай практичні завдання
1. Відшукай у довідковій літературі інформацію про білі ночі та причини їх виникнення.
2. Широта якої паралелі відповідає куту нахилу осі Землі до площини орбіти? Скільки в сумі становить широта тропіка і полярного кола тієї самої півкулі? Визнач широту тропіка, якби вісь Землі була нахилена під кутом 60°.
3. Знайди в довідковій літературі відомості про дослідження Альфреда Вегенера.
4. Аналізуючи тематичні карти атласу, охарактеризуй значення середньорічних температур, середньорічної солоності вздовж меридіана 180° д.
5. Аналізуючи тематичну карту атласу, вкажи, які річки найбільше впливають на солоність вод у прилеглих частинах Світового океану.
6. Знайди у довідковій літературі та запиши у зошит основні риси взаємодії між собою природних оболонок Землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...