Головна ⇒ 📌Економічний словник ⇒ Приватна власність на землю

Приватна власність на землю

Приватна власність на землю – форма власності, за якої земля належить окремій особі або сім’ї і розвивається у формі трудової і нетрудової. Виникла за первіснообщинного ладу. П. в. на з. трудова сприяла формуванню стимулів до праці, оскільки від результатів такої праці безпосередньо залежав рівень споживання, але загалом П. в. на з. у цей період базувалася на недосконалих ручних знаряддях праці, унаслідок чого синергічний ефект від взаємодії праці та власності був невеликим. На противагу цьому П. в. на з. нетрудова за рабовласницького ладу

базувалася на колективній праці рабів із використанням найпримітивніших знарядь праці, до яких належав і сам раб. За цілковитої відсутності стимулів до праці у рабів закон єдності праці і власності в рабовласницькому суспільстві майже не діяв, а отже, не існувало відповідного синергічного ефекту. За феодалізму поряд з переважанням П. в. на з. нетрудовою праця кріпаків на якій використовувалася для збагачення феодалів, певного розвитку набула П. в. на з. трудова (див. Панщина). П. в. на з. трудова була найпоширенішою під час розпаду феодального і зародження капіталістичного способу виробництва. Прискореними темпами

ліквідовувалася П. в. на з. трудова під час первісного нагромадження капіталу (див. Первісне нагромадження капіталу). На нижчій стадії розвитку капіталізму П. в. на з. трудова існувала здебільшого у формі фермерських господарств, що не наймають робочої сили. П. в. на з. на нижчій стадії капіталізму гальмувала впровадження прогресивних технологій і широке використання досягнень науки у землеробстві, а отже, використання т. зв. ефекту масштабу. Тому, незважаючи на органічну єдність індивідуальної праці і приватної власності, П. в. на з. трудова виявилася менш ефективною, ніж П. в. на з. нетрудова (капіталістична), що базувалася на відокремленні безпосередніх виробників від засобів виробництва, передусім від землі, а отже, на антагонізмі між працею й власністю. Це стало однією з найважливіших причин різкого скорочення кількості фермерських господарств (передусім, тих, що не використовували найманої робочої сили) у розвинених країнах світу (див. Сільське господарство). Закономірністю розвитку П. в. на з. за сучасних умов є, з одного боку, поступове подолання приватного характеру П. в. на з. трудової через об’єднання у кооперативи (див. Кооперація сільськогосподарська), а з іншого – поступовий процес трансформації приватної капіталістичної власності у колективну капіталістичну власність – акціонерні товариства та ін. Колективна трудова власність на землю найбільшою мірою відповідає вимогам закону єдності праці і власності у формах асоційованої праці та асоційованого привласнення. З огляду на це не виваженою є аграрна політика, зорієнтована на тотальну приватизацію у формі як трудової, так і нетрудової власності. Після жовтневої революції право П. в. на з. було скасоване і надане право користування землею тим, хто її обробляв власною працею, а землекористувач отримав абсолютне право власності на результати своєї праці (крім земельної ренти на кращих ділянках). Однак ці права були значною мірою скасовані після насильницької колективізації. Щодо реалій початку XXI ст. в Україні, перетворення землі на товар має певні позитивні і негативні ознаки. Позитивним є формування повноцінного господаря землі, реальної П. в. на з. (у такому разі фермер не боятиметься споруджувати сільськогосподарські будівлі на землі; намагатиметься поліпшувати якість землі; не маючи спадкоємців, зможе продати її, досягши пенсійного віку, й забезпечити собі належний рівень життя), створення додаткових стимулів для іноземних інвестицій в економіку України та ін. Ці позитивні ознаки значною мірою зберігаються за наявності довготермінової оренди. Негативними наслідками є, по-перше, можливість концентрації значної частини землі в руках кланово-номенклатурної еліти, мафіозно-тіньових структур і навіть іноземного капіталу (через підставних осіб), які спекулюють земельними ділянками (середня ціна 1 га землі в Україні – бл. 15 тис. дол., а за оцінками західних експертів – 20-25 тис. дол.); по-друге, це не сприятиме формуванню реального власника й господаря на переважній частині земельних угідь, який працюватиме на землі, а призводитиме до капіталізації аграрних відносин, що суперечить прогресивній тенденції у цій сфері – подоланню відчуження працівників від власності (на землю, інші засоби виробництва і створений продукт). П. в. на з., по-третє, перешкоджає або істотно гальмує впровадження правильних сівозмін, використання меліоративних робіт на значних масивах землі, а також спричиняє значне зростання цін на сільськогосподарську продукцію. П. в. на з. зумовить появу абсолютної земельної ренти, яку привласнюватимуть здебільшого власники великих земельних ділянок, скуплених за заниженими цінами у дрібних власників. По-четверте, вона руйнує колективну власність, передусім трудову. По-п’яте, суперечить процесу одержавлення землі у розвинених країнах світу (так, держава у США з 1996 викупила понад 400 тис. га землі). Крім того, така форма власності внаслідок комулятивного впливу перелічених факторів призведе до зростання безробіття, соціальної диференціації, посилення експлуатації_значної частини сільськогосподарських працівників. З юридичної точки зору П. в. на з. суперечить ст. 13 Конституції України, згідно з якою “земля. її надра… та інші природні ресурси є об’єктами права власності українського народу”, тобто праву володіти, розпоряджатися, користуватися землею та іншими природними ресурсами. Для реалізації цієї статті на практиці необхідно, щоб кожний громадянин України мав право на володіння землею та іншими природними ресурсами. Продавши землю для оплати навчання своїх дітей у вищих навчальних закладах, медичних послуг тощо, найбідніші селяни, позбавлятимуться такого права, що унеможливлюватиме реалізацію ст. 13 Основного Закону. Водночас об’єктом приватної власності можуть бути присадибні ділянки установлених чинним законодавством розмірів у розрахунку на душу населення. При цьому працівники сільського господарства мають право лише на користування земельним паєм (а отже, без права його купівлі-продажу), що дає їм змогу створювати товариства, кооперативи, фермерські господарства. Крім того, П. в. на з. може встановлюватися на невеликі ділянки для ведення садівництва, а також для індивідуального, дачного та гаражного будівництва у передбачених законом розмірах.