Проблема пізнаваності метафізичних, діалектичних, природних і соціо-культурних реалій
Філософія посбіник
Тема 4. ГНОСЕОЛОГІЯ
§ 1. Витоки гносеології
Термін “гносеологія” походить від двох грецьких слів “гносіс” (знання, пізнання) та “логос” (вчення) і означає “вчення про пізнання”, “теорія пізнання”.
Проблема пізнаваності метафізичних, діалектичних, природних і соціо-культурних реалій
Як розділ філософії гносеологія випливає із щойно названої проблеми пізнаваності світових реалій. На перших етапах розвитку філософії вважалось, що природні і соціальні явища цілком пізнавані, оскільки
Першопочатковими у гносеології були питання про пізнаваність метафізичних і діалектичних реалій, які споконвічно уявлялись чимось найфундаментальнішим і найціннішим для людини.
Взяти хоча б таку метафізичну “річ”, як душа. Безмежна цікавість до такої життєдайної і життєспрямовувальної першооснови власної самості чи самості небайдужої нам людини ніколи не давала вичерпного результату. Про бездонні глибини душі іншої людини, як і про знання можна
Сказане допомагає відрізнити істинні знання від суб’єктивних думок і вірувань.
Суб’єктивна думка (мнение) є визнання чогось істинним, недосяжне як з суб’єктивної, так і об’єктивної сторін, тобто облишене, і об’єктивної достовірності, і суб’єктивної достатності.
Вірування мають видимість істинності тому, що мають під собою достатні суб’єктивні засади – впевненість і переконаність. Але вірування не мають об’єктивної достатності – доказовості, співвіднесеності із об’єктивним станом речей, всезагальності, необхідності (законовідповідності).
Суб’єктивні думки і вірування відіграють величезну роль у житті людей. Відрізняючи їх від істинного знання, ми зовсім не принижуємо їхньої значущості. Просто гносеологія, про яку зараз йдеться, має ідеалом продукт пізнання не їх, а істину в єдності двох вищеозначених моментів.
Гносеологію породжує саме потреба у знаннях, причому знаннях істинних. Чому на них завжди існував великий попит? Це питання потребує пояснень ще й тому, що у деяких авторитетних книгах, наприклад, у Книзі Еклезіаста сказано: в багатомудрості багато печалі; хто примножує пізнання, той побільшує і скорботи. І ще: багато знань уму нас не навчають. За що ж так високо цінують істинні знання? Перше, на що вказують апологети істинних знань, це їхня здатність бути засобом спасіння від невігластва, облуди. Вони спасають від ілюзій безпосередньої, достовірної даності матеріального світу, за якою, здавалося б, нічого немає. Вони є спасінням душі від земних гріхів, засобом розпізнавання та подолання зла. Недаремно давньогрецький філософ Сократ стверджував, що “чеснота є знання…”. Зрештою, це спасіння не лише самої людини, а й усього світу через самопізнання (гносіс), тобто усвідомлення людиною своєї духовної, божественної сутності.
Другим виправданням знань називають те, що знання є свобода. “.. .Пізнайте істину. І істина зробить вас вільними”, – сказано в Євангелії від Іоанна. Йдеться про вищу духовну свободу, яка передбачає звільнення від житейської суєти, від звичок і пересудів натовпу, від віри в брехливі авторитети, від свавілля і забаганок плоті, від панування афектів, від суспільної залежності тощо.
Третім наголошують, що “знання є сила”. Це дійсно так. І ми – сучасники і нащадки високотехнологічного Чорнобиля – добре про це знаємо. Знаємо і про екологічний обвал, про вбивчі катастрофи на інших об’єктах високих наукоємних технологій і т. п. А шановні автори популярних посібників з філософії продовжують сповіщати, що сила знань забезпечує панування над природою, допомагає продукувати найбільші у світі літаки, танки і мікрокомп’ютери. Дійсно, багато знання не навчає розуму, але дає силу, яка примножує скорботи.
Тож гносеології, яка справді грунтується не потребі істинних знань, варто в сучасних умовах включити до списку головних проблем ще й проблему нарощення з допомогою знань сили розумного передбачення наслідків застосування сил, сили відповідальності, сили духу, здатного протистояти абсурдові і глупоті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...