Публічний виступ – Усне ділове мовлення
ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА
Розділ 6. Усне ділове мовлення
Публічний виступ
Г. З. Апресян у своїй книзі “Ораторське мистецтво” розрізняє такі види публічного виступу:
– громадсько-політичне ораторське мистецтво (наприклад, лекції на громадсько-політичні теми, політичні промови, огляди, виступи на мітингах, агітаційні промови);
– академічне ораторське мистецтво (наукова доповідь);
– судове ораторське мистецтво;
– промови з нагоди громадських урочистостей (ювілейна промова або поздоровлення, тост);
–
Існує чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:
1) написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам;
2) написати текст виступу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити по пам’яті, час від часу заглядаючи в рукопис;
3) підготувати лише коротенькі записи;
4) виступати без будь-яких нотаток.
Готуючи промову, потрібно подумати над такими питаннями:
– Чого чекає слухач від мого виступу?
– Які з проблем, що турбують слухачів, я можу допомогти розв’язати?
– Що знають слухачі про тему виступу?
– Який загальний рівень їхніх
– Що я повинен висвітлити детально?
– Про що досить сказати лише в загальних рисах?
– Яких спеціальних висловів і термінів слухачі можуть не зрозуміти?
– Які дані треба підкріпити вдалим прикладом, порівнянням тощо?
Починаючи підготовку до виступу, треба насамперед з’ясувати мету, якої ми хочемо досягти, наприклад:
– проінформувати слухачів (про нову юридичну інструкцію, нову організацію, наукову роботу, плани будівництва, нові методи праці тощо);
– переконати слухачів (у доцільності впровадження комп’ютерів, у необхідності припинення випуску застарілих моделей тощо);
– спонукати слухачів (стати членами науково-технічного товариства, кинути курити тощо);
– розважити слухачів (наприклад, під час урочистості, зустрічі тощо).
Психологи рекомендують приблизно 10-12 % загального часу присвячувати вступові, 4-5 % – закінченню, а решту часу – головній частині.
Ще оратори давнього Риму рекомендували вже у вступі привертати увагу слухачів приємними для них речами.
Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим.
Мета виступу полягає ще й у тому, щоб стисло пояснити зміст завдання промови і вказати часткові питання, на яких автор збирається зупинитися.
Щоб упорядкувати окремі думки, тези, найкраще йти від простого до складного або ж дотримуватися хронологічної послідовності.
Іноді інформацію упорядковують на основі локального принципу, який полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг тощо.
Промовець може розривати окремі думки по-різному: пояснювати, описувати, розповідати, доводити.
Ще одним способом викладу є доведення певного твердження за допомогою аргументів.
Закінчення виступу складається з двох частин:
1) узагальнення головних думок;
2) обов’язкове підбиття підсумків, наголошення на поставлених цілях, заклик до виконання певних дій (залежно від характеру виступу).
Закінчення вирішує, що саме слухачі запам’ятають, що вони візьмуть для себе з виступу.
Прикінцеві речення треба підготувати й записати заздалегідь так само, як і початкові.
Більшість слухачів протягом перших хвилин виступу приділяють промовцеві всю свою увагу: вони приглядаються до нього, як він іде, як розкладає свої папери, як починає говорити, як поводиться за трибуною.
Велике значення має впевнений погляд. А легка усмішка викликає доброзичливість з боку слухачів, сприяє встановленню з ними контакту.
Довгі речення треба чергувати з короткими. Не бажано знеособлювати речення, зловживати третьою особою однини і множини. Рекомендується вживати форму першої особи.
Не треба переобтяжувати мову іншомовними словами, термінами, абстрактними поняттями. Доцільно включити до лекції приклади, порівняння й висновки, а часом і доречний дотеп.
Зайві подробиці заступають головне в розповіді, тому не можна ними зловживати.
Надмірна стислість також вадить. Якщо висловити якусь важливу думку лише кількома реченнями і не обгрунтувати її, то вона пройде повз увагу слухачів.
Приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження, засаду чи думку.
Перед широким загалом треба говорити правильною літературною мовою (За матеріалами: Томан І. Мистецтво говорити. – К.: Вид-во “Україна”, 1996. – С. 191-216).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...