Ринок позичкових капіталів – сукупність організаційно-економічних відносин і відносин економічної власності щодо організації та купівлі-продажу вільних грошових коштів і перетворення їх на грошовий капітал. Суб’єктами цих відносин є підприємства, фірми і компанії різних типів і форм власності, населення, держава та ін. Об’єкти Р. п. к. – особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обігу промислового і торговельного капіталу, та ін. Основними важелями цього ринку є попит, пропозиція на позичковий
капітал та його ціна. Наприкінці XX – на початку XXI ст. продавцями капіталу на Р. п. к. були комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, ощадно-зберігальні асоціації, заможні верстви населення та ін. У багатьох країнах світу таку функцію виконують міжнародні фінансово-кредитні організації, транснаціональні банки та ін. Основними покупцями капіталу Р. п. к. є промислові, торговельні компанії, держава та населення. Водночас вони самі здійснюють продаж цього особливого товару. Основні продавці капіталів – страхові компанії (зі страхування життя) та пенсійні фонди,
які стабільно акумулюють довготермінові грошові надходження від населення. Такої стабільності не мають комерційні банки, оскільки їхні депозити формуються з ліквідних засобів підприємств і особистих заощаджень населення і частину цих коштів вилучають ті ж суб’єкти. Розрізняють коротко – і довготермінові Р. п. к. На першому з них об’єктом купівлі-продажу є казначейські векселі (на державні цінні папери з короткотерміновими зобов’язаннями держави до 12 місяців, які випускають центральні банки), на другому – довготермінові позики та цінні папери. Довготермінові Р. п. к. поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів, що набув значного розвитку на вищій стадії капіталізму, помітно перевищуючи обсяги реального капіталу (див. Ринок цінних паперів). На Р. п. к. існують різні розміри позичкового відсотка залежно від категорії позичальників. На розвиток і функціонування Р. п. к. суттєво впливає держава через механізм кредитної політики, зокрема, на облікову ставку, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку. Р. п. к. формуються на національній та інтернаціональній основах. На національній основі – ринок середньо – і довготермінових кредитів країни, в т. ч. іпотечний ринок і ринок цінних паперів. Важливу роль на цьому ринку відіграє держава, оскільки вона є позичальником, кредитором і гарантом. Операції на ринку середньо – і довготермінових кредитів здійснюються переважно в національній валюті та регулюються державою (рівень відсоткових ставок, курс цінних паперів, допуск суб’єктів з інших країн, угоди на Р. п. к. опосередковуються урядовими гарантіями). Покупцями і продавцями на інтернаціональному Р. п. к. є ТНК і ТНБ, держава і наднаціональні органи, міжнародні валютно-кредитні інститути. Основні інструменти угод на цьому ринку – векселі, депозитні сертифікати, цінні папери, банківські акцепти. З кінця 80-х XX ст. почав швидко зростати ринок похідних інструментів – з 619 млрд дол. 1986 до понад 12 трлн дол. 1997. Особливістю відсоткових ставок на інтернаціональному Р. п. к. є їх відносна самостійність щодо національних ринків. Так, у Європі використовують наднаціональні відсоткові ставки, що містять ЛІБОР, за якою євробанки в Лондоні переуступають депозити терміном до 6 місяців. Водночас відбувається взаємовплив відсоткових ставок на національному та інтернаціональному ринках, тому сучасний Р. п. к. є сукупністю національних та інтернаціональних (світових) ринків у їх взаємодії. Інтернаціональний ринок обслуговує зовнішню торгівлю, вивезення капіталу, міжнародні розрахунки. Р. п. к. сприяє структурній перебудові економіки, забезпечує рух сукупного капіталу (в т. ч. на інтернаціональній основі), посилює фінансову експлуатацію розвиненими країнами слаборозвинених.
Loading...