Головна ⇒ 📌Економічний словник ⇒ Ринок робочої сили

Ринок робочої сили

Ринок робочої сили – система економічних відносин між найманими працівниками (зайнятими і безробітними), підприємцями, державою (опосередковано) та біржами робочої сили (праці) (державними і приватними) з приводу організації, використання й купівлі-продажу робочої сили. Цю сукупність економічних відносин становлять: 1) організаційно-економічні відносини щодо роботи бірж робочої сили та виконання ними своїх функцій (збирання і надання інформації про наявність вакансій, підготовка і перепідготовка кадрів, часткове регулювання зайнятості),

організації підготовки і перепідготовки кадрів на державних і недержавних підприємствах; 2) техніко-економічні відносини з приводу функціонування регіональних бірж праці, співвідношення попиту і пропозиції на цей товар в різних регіонах країни і світового господарства та ін.; 3) відносини економічної власності між підприємцями і найманими працівниками та державою (опосередковано) щодо купівлі-продажу робочої сили та її привласнення, а також її використання, оплати, а отже, розширеного відтворення не лише працездатного населення, а й зростання його загальної кількості, забезпечення пенсіонерів та інших непрацездатних

верств. Р. р. с. конкретизується в русі таких вузлових понять політичної економії, як товар “робоча сила”- вартість робочої сили-ціна робочої сили та ін. У західній економічній літературі (а частково й у вітчизняній) об’єктом купівлі-продажу називають або працю, або послуги праці, передання їх в оренду та ін. Проте послуга – це особлива споживна вартість процесу праці, вираженого в корисному ефекті. Створення послуги збігається з процесом трудової діяльності людини, а також зі споживанням послуги, тому підприємець не може купити послугу без наявності процесу праці найманого працівника. Через це її відчуження можливе такою ж мірою, як і відчуження самої праці. Крім того, якщо припустити, що підприємець оплачує послуги праці, то не з’ясованим залишається питання про джерело додаткової вартості. Посилання на фізичну продуктивність засобів виробництва (на їхню здатність бути джерелом вартості) є бездоказовими. Шведський економіст Е. Еклунд стверджує, що різні фактори виробництва – це люди з плоті й крові. Аналогічно тому, як у визначенні вартості будь-якого традиційного товару слід враховувати суспільно необхідні витрати праці й корисний ефект цього товару, у визначенні вартості й ціни товару “робоча сила” необхідно брати до уваги суспільно необхідні витрати відтворення цього специфічного товару і результативність його функціонування, корисний ефект процесу праці. Підприємець у такому разі виплачує найманому працівнику мінову вартість його робочої сили і лише частково – її споживну вартість, що є джерелом додаткової вартості, в т. ч. синергічного ефекту, який виникає у процесі взаємодії людини із засобами виробництва. Продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну, його результати фіксуються в колективних та індивідуальних договорах, де визначаються обсяги та умови роботи, розмір заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін. (див. Колективний договір). Оскільки на зміст колективних договорів, умови їх укладання впливає держава, суб’єктами Р. р. с. є не лише підприємець і найманий працівник, а й опосередковано держава. Повніше сутність Р. р. с. (а водночас значною мірою і ринку праці) розкривається у його функціях: 1) остаточному визначенні вартості робочої сили, впливі на відхилення ціни на певний специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції, державного регулювання та ін.); 2) регулюванні попиту і пропозиції робочої сили; 3) зведенні продавців робочої сили з її покупцями; 4) забезпеченні конкуренції між найманими працівниками, яка спонукає їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівнів, одночасно знижуючи ціну робочої сили; 5) забезпеченні конкуренції між підприємцями, що спонукає їх до поліпшення умов праці та підвищення її часткової оплати; 6) сприянні зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненні ефективної зайнятості; 7) прискоренні міграційних процесів у національному та інтернаціональному масштабах, вирівнюванні умов відтворення робочої сили; 8) сприянні виявленню способів і заходів соціального захисту робочої сили. Основні ланки (важелі) Р. р. с. – попит, пропозиція і ціна вартості та частково – споживної вартості робочої сили. Попит на робочу силу з боку індивідуального, колективного (підприємства акціонерного типу) капіталіста або держави залежить від попиту на товари і послуги, які виробляють підприємства, фірми, компанії відповідного типу, рівня їх технічної оснащеності, інтенсивності та продуктивності праці, форм і методів організації виробництва, економічної кон’юнктури, якості робочої сили та якості праці, розмірів інвестицій, структури капіталу та ін. Пропозиція робочої сили залежить від рівня народжуваності населення, тривалості освіти і здобуття кваліфікації, демографічної політики держави, ринку житла, рівня заробітної плати, престижності праці та інших чинників. Залежно від співвідношення попиту і пропозиції формується дефіцитний, рівноважний і надлишковий Р. р. с. У першому випадку пропозиція робочої сили є недостатньою (порівняно з попитом), у другому – попит і пропозиція збігаються, у третьому – пропозиція перевищує попит. Типова ситуація на Р. р. с. у розвинених країнах світу – перевищення пропозиції робочої сили над її попитом (у масштабі окремої країни, про що свідчить наявність безробітних в окремих країнах – до 15% працездатного населення) за дефіциту на окремі професії, тому не рівновага на цьому ринку є поширеним явищем. В межах загальнонаціонального Р. р. с. виділяють окремі сегментні ринки, або субринки: наприклад, Р. р. с. у передових, наукомістких галузях промисловості і “старих”, традиційних галузях; Р. р. с. у сферах матеріального і нематеріального виробництва та ін. Кожен з них, своєю чергою, поділяють на Р. р. с. кваліфікованих, напівкваліфікованих і не кваліфікованих працівників із відповідною диференціацією робіт і спеціальностей. В Україні 90-х почалося формування Р. р. с., особливостями якого є істотне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, значна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили через не сформованість ринку житла всередині країни, високі ціни на послуги, пов’язані з переїздом на нове місце проживання, значна міграція робочої сили тощо. Основними закономірностями сучасного Р. р. с. є його скорочення у сфері матеріального виробництва та розширення у сфері нематеріального виробництва; звуження Р. р. с. простої та розширення Р. р. с. складної; послаблення ринкових важелів його регулювання і посилення державних і наддержавних; зростання частки робочої сили мігрантів на Р. р. с. розвинених країн та ін.