Родові ознаки незмінюваних слів – ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО РОДУ
ІМЕННИК
ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО РОДУ
Родові ознаки незмінюваних слів
В іншомовних незмінюваних іменниках, які запозичує українська мова, існують свої способи вираження граматичних значень. Не маючи зовнішніх, флексійних ознак родової належності, вони зазнають семантико – граматичного поділу на групи, кожна з яких характеризується однією, зрідка двома ознаками роду.
Іменники-антропоніми називають осіб чоловічого або жіночого роду відповідно до статі особи, напр.: рефері, рамолі, парвеню, протеже, інкогніто, рантьє, уде, комі,
Іменники-фауноніми, куди належать назви істот тваринного світу, кваліфікуються чоловічим родом, напр.: какаду, зебу, шимпанзе, колібрі, динго, поні, сапажу.
Назви предметів утворюють групу імен середнього роду, напр.: кашне, кашпо, ревю, попурі, інтерв’ю, фрикасе, сабо, соте, сарі, мумійо, пюре. У географічних назвах іншомовного походження рід визначається за граматичним родом загального іменника, який є родовою назвою, напр.: місто Тбілісі, пустиня Калахарі, море Банда, атол Бікіні, озеро Тітікака, ріка Міссурі, гора Кіліманджаро, країна Конго.
Зараз існуючий поділ запозичень за
Група іменників-антропонімів у мовному вжитку функціонує подібно до іменників-маскулізмів, називаючи узагальнену особу – діяча, і родову ознаку виявляє синтаксичними засобами на фоні контексту, напр.: “Він протеже пані суддихи Мочульської” (І. Франко); “Але ж послухайте! Ви знаєте, чия вона протеже” (з газ.).
У групі фаунонімів помітна тенденція до диференціації граматичного значення чоловічого роду, зокрема, з’являються назви істот з родовою кореляцією, напр.: колібрі, кенгуру, шимпанзе, динго, поні, фламінго. Форми граматичного чоловічого роду, уживані з функцією узагальнення, замінюються формами означеного чоловічого та жіночого роду, напр.: “Поні… і не думав рушити з місця” (з газ.); “Понад сто кличок чорній, мов нічка, поні… придумали читачі” (з газ.); “Існуючі у світі два види шимпанзе – звичайний і карликовий – занесено в Червону книгу Міжнародного союзу охорони природи” (з газ.); “Хто з тварин виявляє найбільші лінгвістичні здібності? Людиноподібні мавпи, зокрема шимпанзе” (журн.).
Для вираження граматичного значення роду використовується морфолого-синтаксична система засобів, яка складається з дієслова, вказівного займенника або приіменникового залежного члена в ролі означення. Однак не закріпленість форм роду в іншомовних запозиченнях цієї групи вимагає додаткових засобів родової актуалізації, оскільки незмінювані іменники, крім грамем роду, не конкретизують формами грамем відмінків. Тому роль допоміжного показника роду часто виконує іменник, який щодо фауноніма є видовою або родовою назвою, напр.: птах кілічу-піто, собака Колі, ведмідь коала, бик зебу, У мові формується новий принцип визначення родової віднесеності іншомовних слів – семантико – тематичного включення, коли рід фауноніма визначається родом тематичного слова, спеціально введеного у структуру речення, напр.: “І сам Микоша уявляв себе золотим птахом колібрі” (Ол. Полторацький); “Майже увесь день знаходиться в повітрі найменша з пташок – колібрі. Політ у неї досить своєрідний. Вона зависає в повітрі” (жуон.); “Кенгуру, велика тварина, вкрита густим сірим хутром, заради якого на неї полюють” (Зоологія); “Гігантський кенгуру… належить до числа найбільших представників підкласу сумчастих тварин” (Посібник із зоогеографії).
Зміщення роду незмінюваних іменників у сучасній українській мові – процес не завершений, для нього характерна стадія становлення, нормативними є обидві родові форми. Поряд з цим е назви неістот з грамемою чоловічого роду, напр.: “По-різному величають у народі цього дивного птаха (фламінго) – червоним гусаком за те, що він гелготить, а за багряні крила – жар-птицею” (журн.); “Чорний какаду належить до найбільших папуг у світі” (Підручник із зоогеографії); “… за якісь півгодини я вже розгледів… плескуваті голови горбатих биків – зебу” (І. Муратов) .
У назвах риб. помітна тенденція до означеності формою жіночого роду відповідно до родової назви, напр.: “Орел вихопив сардинку івасі” (М. Пришвін); “З давніх-давен риба фугу вважається в японців делікатесом” (Цікава хімія); “Здатні до будування й деякі види риб: макроподи, колючки, гурамі… та інші рибки із сімейства лабіринтових” (журн.).
Іменники – назви предметів традиційно належали до середнього роду, який, за висловом В. В. Виноградова, був сховищем іншомовних запозичень різного лексичного наповнення. Освоєння системою української мови цієї групи слів простежується на фактах їх перерозподілу за родовою належністю. Класифікація усіх іншомовних назв предметів, понять як виразників граматичного значення середнього роду на даний час потребує уточнень, оскільки у мові помітна тенденція вмотивувати її лексико – семантичним змістом слова. Останнє передбачає виділення у структурі змісту додаткового узагальненого значення, типового для цілого ряду слів, які утворюють абстрактну семантико – тематичну спільність, тобто формуються тематичні групи незмінюваних імен, членом яких є індивідуальна лексема видового поняття, що в конкретній формі накладається на ширше, родове поняття, тотожне для назв цієї групи. Наприклад, виразники семантико – тематичного, родового значення “мова” утворюють групу назв – незмінюваних імен альді, аймара, бенгалі, навахо, банту, пушту, урду, гінді, фіджі, гуджарані, комі, саамі, ідиш, бхілі, ідо, есперанто тощо. Однотипна характеристика середнього роду не властива цим назвам. Іменники урду, гінді, альді, аймара, бенгалі, бхілі та ін. зазнали трансформації родової належності відповідно до родової ознаки тематичного слова, напр.: “Альді (штучна міжнародна мова) складається з 2500 слів, переважно коротких і однозначних” (журн.) ; “У самій Індії одні вважають, що гінді й урду – дві різні мови, інші вважають їх двома стилкми однієї й тієї ж мови” (журн.); “Шолом-Алейхем починав свій творчий труд на мові іврит” (з газ.); “…мов промовля на мові есперанто пелюстка кожна в тирлича жива” (Є. Гуцало). Різна родова віднесеність назв мов, переданих незмінюваними іменниками, не усуває помітної потенційної спрямованості до уніфікації граматичного значення роду, оскільки парадигму назв мов об’єднує “за семою і грамемою” тематично означуване слово “мова”.
Аналогічна ситуація простежується у парадигмі назв вітру, наприклад, памперо (чол. р.), солано (чол. р.), сироко (чол. р.), торнадо (чол. р.), грего (чол. р.), майстро (чол. р.): “Сьогодні трохи душно – подув африканський вітер – сироко” (М. Коцюбинський); “Хмара… росла, майстро поволі переліг на грего – протилежний вітер, грего підганяв хмару з усіх боків” (Ю. Яновський). Тенденція до вирівнювання родових ознак помітна серед незмінюваних слів – назв сортів винограду, напр.: аліготе, арараті, арені, бахтіорі, горготеско, джані, олександроулі, каберне тощо; назв танців, напр.: салхіно, па-де-де, мтіулурі, чонгурі, па-де-труа, падеграс, падекатр, падепатинер.
Серед назв рослинного походження частина імен маркована середнім родом, напр.: алое, каланхое, сорго, однак частина назв змінює попередню родову ознаку під впливом граматичного значення тематичного слова, напр.: “Є багато сортів і різновидів капусти: білокачанна, червонокачанна, цвітна, кольрабі (жін. р.), брюссельська, савойська” (з газ.); “Кокаїн – алкалоїд… міститься в листі чагарникової рослини кока” (жін. р.) (журн.); “Плем’я ібо… на сході Нігерії називає такі горіхи кола” (чол. р.) (журн.).
Зрідка родова віднесеність іншомовного запозичення зазнає впливу відповідної назви мови – асимілятора, причиною цього є тотожні функції слів. Так, за аналогією до укр. вулиця змінилася родова ознака авеню (жін. р.)., штрасе (жін. р.), укр. закуска-антре (жін. р.), виставка (жін. р.) бієнале (жін. р.), проте більшість справ є іменниками середнього роду, напр.: соте, фрикасе, суфле, безе, буніе, філе, рагу, харчо, праліне.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...