Розподіл національного доходу – система відносин економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новоствореної вартості. Формами реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими працівниками, прибутку – промисловими і торговельними капіталістами, ренти – земельними власниками, відсотка – позичковими капіталістами, дивідендів – різними верствами населення, насамперед власниками засобів виробництва. Привласнення (отримання) заробітної плати, прибутку
і ренти в західній економічній літературі пов’язують з факторними доходами, тобто доходами, отриманими від окремих факторів виробництва. Хибність цієї концепції полягає в тому, що вона утверджує здатність засобів праці, землі самостійно створювати певні доходи, які відтак привласнюють власники цих факторів. Коректніше у даному разі говорити про привласнення певних доходів від власності, тобто від зосередження землі у землевласників, промислових підприємств, фірм і компаній – у промислових капіталістів тощо. Винятком з цього правила є привласнення частки національного доходу власниками особистісного
фактора – заробітної плати найманими працівниками і підприємницького доходу – функціонуючими капіталістами. Р. н. д., окремих його складових та елементів відбувається як за загальними для економічної системи законами, так і за специфічними лише для певної сфери. Так, заробітна плата розподіляється за законами формування і динаміки вартості робочої сили й частково – згідно з вимогами закону розподілу за працею (значною мірою залежно від ступеня соціалізації економічної системи капіталізму); прибуток та його різновиди – згідно з законом середньої норми прибутку (привласнення рівновеликим капіталом рівновеликого прибутку) за умов нижчої стадії капіталізму та неоднакових за обсягом норм прибутку монополізованого та не монополізованого секторів на вищій стадії капіталізму, що пояснюється владою монополістичного капіталу та впливом держави. На Р. н. д. суттєво впливають загальні закони товарного виробництва – закон попиту і пропозиції, закон вартості, закони грошового обігу та ін. Важливою умовою раціонального Р. н. д. є відповідність цих законів законам безпосереднього виробництва і законам обміну і споживання. Наступною стадією процесу Р. н. д. є його перерозподіл. Необхідність перерозподілу національного доходу зумовлюється, по-перше, значною диференціацією доходів, яка не лише загрожує соціальній стабільності країни, а й гальмує стимули до ефективної праці (так само негативно на стимули праці впливає зрівнялівка). По-друге, такий перерозподіл викликаний потребою виконання сучасною державою широкомасштабних соціально-економічних функцій, без яких економічна система не може існувати. В цьому аспекті можна стверджувати, що без перерозподілу національного доходу розвиток сучасного капіталістичного способу виробництва неможливий. Конкретніше, без нього не можливі структурні реформи в економіці, розвиток фундаментальних наукових досліджень, формування робочої сили належної якості (загальноосвітнього рівня, фізичної працездатності значної частини населення, що забезпечується через систему охорони здоров’я, дослідження космічного простору та ін. Так, навіть у США частка витрат на розвиток освіти та охорони здоров’я становить бл. 70%, а витрати на соціальні потреби – бл. 20% ВВП, 2003 – приблизно 2 трлн дол.). По-третє, перерозподіл національного доходу зумовлений необхідністю підтримки малого підприємництва (через систему державних субсидій), національного виробника, забезпечення плюралізму форм власності тощо. По-четверте, доцільністю розширення громадських робіт, розвитку економічної та соціальної інфраструктури та ін. По-п’яте, необхідністю розвивати базові, капіталомісткі галузі промисловості. По-шосте, потребою у забезпеченні національної оборони та іншими причинами. Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет (механізм прямого оподаткування, державного боргу), механізм непрямих податків, пов’язаних з ціноутворенням, ножиці цін (через контрактну систему, монопольні ціни), систему грошово-кредитних (насамперед кредитних) відносин, оплату послуг частини працездатного населення, зайнятого непродуктивними видами діяльності, ухиляння від оплати податків (сфера тіньової економіки) та ін. Внаслідок цього формуються вторинні, або похідні, доходи, а загалом – кінцеві доходи. Такі доходи також формуються через виплати з фондів соціального страхування, суспільні фонди споживання та ін. Обсяг національного доходу, або ВВП, що перерозподіляється, залежить від економічного потенціалу країни, типу економічної системи (із зростанням ступеня соціалізації капіталізму частка доходу, що перерозподіляється через державний бюджет, зростає), зокрема від рівня монополізації економіки, характеру державної влади, податкової системи (передусім від співвідношення між прогресивним і пропорційним оподаткуванням). Отже, перерозподіл національного доходу охоплює значно ширший спектр відносин економічної власності, ніж розподіл. В окремих країнах перерозподіляється навіть більша частка національного доходу, ніж розподіляється. Суб’єктами перерозподілу національного доходу є всі види підприємців, переважна більшість населення, яка сплачує податки й отримує соціальні виплати з бюджету, ті, хто оплачує послуги та отримує їх від працездатної частини населення, зайнятої непродуктивною працею, тощо. Тому перерозподіл національного доходу як політекономічна категорія комплексно виражає відносини власності між різними економічними суб’єктами у сфері розподілу та обміну з приводу привласнення державою значної частки необхідного і додаткового продуктів і наступного його спрямування на виконання функцій держави.
Loading...