Сенс і абсурд
Філософія посбіник
Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ
§ 3. Питання сенсу людського буття
Сенс і абсурд
Сенс – це особливий зміст, яким людина наділяє вияви своєї життєдіяльності, надаючи їм певного значення. Це своєрідний орієнтир людині бути правильною, незалежно від обставин і часу. Мислителі постійно наголошують на неоднозначному розумінні сенсу, що часто супроводжується непорозуміннями. Сенс дійсно багатоголосний через символічну, непредметну сутність і тому не піддається однаковому розумінню. Його невразлива, самозахищена
Людина
Усвідомлення безвідносної сутності сенсу сприяє можливості вловити не тільки подібність призначення сенсу, про що йшлося вище, але й рівнозначність сенсу й абсурду.
Сенсу як такому, що необхідно діє з себе, самопричинно, із зворотного боку, протистоїть рівновелика сила – абсурд. Абсурд є прозрінням обмеженості, безглуздості, дурниці людського положення і надає людині річище забуття. Породжуючи відчай, абсурд провокує суїцид. Усвідомлення ілюзорності свого становища відкриває людині приреченість до порожнечі. Грунтовні розмисли про абсурд залишив А. Камю.
Абсурд, в перекладі з лат. “немилозвучний”, “недоречний”, “безглуздий”, позначає антипод логічної обгрунтованості, раціональної осмисленості або дії, сумірної зі змістом певної історичної системи, парадигми, принципу. І справді, там, де раціональне мислення захо-дить в глухий кут і людина не розуміє явища, про себе відразу говорить абсурд. Проте саме він відкриває шлях до Неосяжного, і тому абсурд має сенс.
Як сенс, так і абсурд, є щось однорідне, безперервне, постійне. Це те, що тягнеться один до одного, щоб відкрити власну недоторканість і різну “вірність” людині. Надійність сенсу в “прозрінні”, світлості, відродженні, спасінні. Надійність абсурду в темряві, розтлінні, порожнистості, нікчемності і даремності. Вплинути як на сенс, так і на абсурд, людина не може. Вони відбуваються без участі людини і заборонити їм бути вона так само безсила. Сенс і абсурд абсолютні і не піддаються поділу навпіл. Ще не зрозумівши сенсу, людина вже втрачає його, зустрічаючись з абсурдом. Але і зустріч з абсурдом оманлива, бо “нахлинання” смислу перманентне. Метафізика сенсу в чистоті, яку неможливо заплямувати, метафізика абсурду в порожнечі, яку неможливо заповнити. Сенс скрізь, абсурд ніде. Сенс – свобода, абсурд – повністю відчужений сенс. Коли йдеться про сенс, відразу йдеться про неосяжне, божевільне, позбавлене приватного інтересу, користі, відомості. Сенс і абсурд це справді те, що позбавлене самого себе.
І сенс, і абсурд – це те, що позбавлене суперечностей, виключень. Так зване філософське звільнення, позбавлення від потреби, зречення чужості, альтернативи. Тобто йдеться про безальтернативну, обов’язкову, грунтовну структуру. Тут є необхідність прийняти те, що сенс і абсурд не зливаються, вони самодостатні і не відокремлені, віддані один одному назавжди, нерозлучні. Сенс виявляється у межах буття, абсурд – небуття. Сенс і абсурд щось потойбічне, вони суцільні, не відчужені і надмірні.
Все сказане дає підставу стверджувати, що як трансцендентальні, сенс і абсурд є абсолютними підставами людини і світу і тому є безумовним відношенням до того, що відбувається. Це безпроблемне запитування, яке виникає безперервно, завжди і не містить проміжних ланок, ніякого посередництва. Сенс і абсурд постійні, їхня сутність вічна й безсумнівна.