Сенс і абсурд

Філософія посбіник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 3. Питання сенсу людського буття

Сенс і абсурд

Сенс – це особливий зміст, яким людина наділяє вияви своєї життєдіяльності, надаючи їм певного значення. Це своєрідний орієнтир людині бути правильною, незалежно від обставин і часу. Мислителі постійно наголошують на неоднозначному розумінні сенсу, що часто супроводжується непорозуміннями. Сенс дійсно багатоголосний через символічну, непредметну сутність і тому не піддається однаковому розумінню. Його невразлива, самозахищена

підстава парадоксальна і недієва. Відкриваючи себе повністю і всім без винятку, сенс завжди робить це виключно і особисто. Він не належить нікому з людей, так як кожна людина причетна до смислу. Оскільки такий сенс абсурдний, він не володіє певними ознаками. Єдиною його “ознакою” можна назвати невизначеність (відсутність) в комусь конкретному. Це унеможливлює його тлумачення і робить недоступним масовій свідомості. Сенс не інформує, а сповіщає, свого роду сповідує. Тому сенс – це особистісна, жива спроба, передати чи повторити яку неможливо. Все це стверджує безсумнівність і унікальність смислу.

Людина

відкриває сенс самостійно і, впізнавши Інше, стає осяяною креативним. Осягаючи Неосяжне, вона торкається не ще неосмисленого, яке колись стане відомим, а “причащається” до Таїни і не викривлює сенс, а належно його приймає. При цьому людина не здійснює надприродного акту, нічого екстрасенсорного, а просто і природно формує себе як особистість. Перетворення себе на особистість через відкриття сенсу відбувається саме собою і людина часто знаходить (чує, бачить) себе в інших свідомісних актах. їй здається, що вона говорить про те ж саме, тільки іншими словами, що повторює промовлене. Це відбувається через те, що сенс ніколи не стає фактом і втілюється як “незнання” (Кузанець). Він надає людині можливості звертатись до себе знову і знову (Сізіфова праця Камю) і не втілюється в дотепному результаті, а обов’язково ненадовго полишає.

Усвідомлення безвідносної сутності сенсу сприяє можливості вловити не тільки подібність призначення сенсу, про що йшлося вище, але й рівнозначність сенсу й абсурду.

Сенсу як такому, що необхідно діє з себе, самопричинно, із зворотного боку, протистоїть рівновелика сила – абсурд. Абсурд є прозрінням обмеженості, безглуздості, дурниці людського положення і надає людині річище забуття. Породжуючи відчай, абсурд провокує суїцид. Усвідомлення ілюзорності свого становища відкриває людині приреченість до порожнечі. Грунтовні розмисли про абсурд залишив А. Камю.

Абсурд, в перекладі з лат. “немилозвучний”, “недоречний”, “безглуздий”, позначає антипод логічної обгрунтованості, раціональної осмисленості або дії, сумірної зі змістом певної історичної системи, парадигми, принципу. І справді, там, де раціональне мислення захо-дить в глухий кут і людина не розуміє явища, про себе відразу говорить абсурд. Проте саме він відкриває шлях до Неосяжного, і тому абсурд має сенс.

Як сенс, так і абсурд, є щось однорідне, безперервне, постійне. Це те, що тягнеться один до одного, щоб відкрити власну недоторканість і різну “вірність” людині. Надійність сенсу в “прозрінні”, світлості, відродженні, спасінні. Надійність абсурду в темряві, розтлінні, порожнистості, нікчемності і даремності. Вплинути як на сенс, так і на абсурд, людина не може. Вони відбуваються без участі людини і заборонити їм бути вона так само безсила. Сенс і абсурд абсолютні і не піддаються поділу навпіл. Ще не зрозумівши сенсу, людина вже втрачає його, зустрічаючись з абсурдом. Але і зустріч з абсурдом оманлива, бо “нахлинання” смислу перманентне. Метафізика сенсу в чистоті, яку неможливо заплямувати, метафізика абсурду в порожнечі, яку неможливо заповнити. Сенс скрізь, абсурд ніде. Сенс – свобода, абсурд – повністю відчужений сенс. Коли йдеться про сенс, відразу йдеться про неосяжне, божевільне, позбавлене приватного інтересу, користі, відомості. Сенс і абсурд це справді те, що позбавлене самого себе.

І сенс, і абсурд – це те, що позбавлене суперечностей, виключень. Так зване філософське звільнення, позбавлення від потреби, зречення чужості, альтернативи. Тобто йдеться про безальтернативну, обов’язкову, грунтовну структуру. Тут є необхідність прийняти те, що сенс і абсурд не зливаються, вони самодостатні і не відокремлені, віддані один одному назавжди, нерозлучні. Сенс виявляється у межах буття, абсурд – небуття. Сенс і абсурд щось потойбічне, вони суцільні, не відчужені і надмірні.

Все сказане дає підставу стверджувати, що як трансцендентальні, сенс і абсурд є абсолютними підставами людини і світу і тому є безумовним відношенням до того, що відбувається. Це безпроблемне запитування, яке виникає безперервно, завжди і не містить проміжних ланок, ніякого посередництва. Сенс і абсурд постійні, їхня сутність вічна й безсумнівна.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Сенс і абсурд