Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Що таке етнос?

Що таке етнос?

8. Що таке етнос?

Г. Гегель писав, що поняттям слово стає лише тоді, коли воно рефлексивно опановане суспільною свідомістю. У 80-х роках XVIII ст. німецький філософ Й. Гердер висунув ідею належності людини до певної групи – соціальної, конфесійної, професійної, етнічної. Вчений розглядав етнічні спільноти, племена й народи як головних дійових осіб світової історії, наголошуючи, що етнічність – це природний стан речей. Відтак народ для нього – це природне утворення, подібне до родини, тільки значно ширше.

У західній політології синонімом

терміна “етнос” є термін “етнічна група”, під яким розуміють певну сукупність осіб, які мають спільні атрибути (наприклад, такі, як біологічна раса та родові зв’язки або елементи матеріальної культури, способи дій і поведінки). Деякі дослідники головним у етнічності вбачають те, що, по-перше, етнічні групи соціально різняться на основі культурного критерію (релігійної належності, національності, мови), а по-друге, їх члени схильні до почуття солідарності чи загальної самосвідомості. Саме на цих ознаках зосереджують увагу політологи, які досліджують етнополітичні проблеми.

М. Вебер називав етнічними

групами також об’єднання людей, “які підтримують суб’єктивну віру у своє спільне походження”. Проте вчений не надавав значення наявності у них справжніх кровних зв’язків.

Англійський етнополітолог Е. Сміт наголошує на історичних та символіко – культурних атрибутах етнічної ідентичності. Під етнічною групою він розуміє такий “тип культурної спільноти, який надає великої ваги міфу про спільне походження та історичній пам’яті і вирізняється одним, а то й кількома інститутами”. Вчений розмежовує етнічні категорії, які характеризує як “сукупність людей, що їх принаймні дехто з чужинців вважає за окремі культурні та історичні групи…”, проте вони “можуть мати вкрай незначну самосвідомість, лише нечітко розуміючи, що вони становлять окрему групу”. Цій групі, на його думку, притаманні такі головні атрибути:

1) спільна власна назва;

2) міф про спільних предків;

3) спільна історична пам’ять;

4) один або більше диференційних елементів спільної культури;

5) зв’язок із конкретним “рідним краєм”;

6) чуття солідарності у значної частини населення.

На думку Е. Сміта, етнічні групи не є споконвічними. Посилення або послаблення суб’єктивного значення кожного з цих атрибутів для членів спільноти безпосередньо пов’язане зі ступенем їхньої єдності та самоусвідомлення.

Отже, даючи визначення поняття “етнос” (“етнічні групи”), західні вчені, по-перше, користуються майже однаковим набором “індикаторів”: біологічним (раса та спільне походження); культурним (мова, релігія, звичаї, традиції); історичним (спільність історії та історичної долі); психологічним (родова свідомість і спільні почуття).

По-друге, постійним і головним “індикатором” визначення етносів є спільне етнічне походження людей, яке в політології найчастіше вважається міфологемою.

По-третє, для західної політології характерним є усвідомлення етносу більше як етнічної, ніж соціальної спільноти.

Російські вчені М. Бердяєв, В. Вернадський, Л. Гумільов визначали етнос як категорію передусім географічну, біологічну та культурно-історичну.

М. Бердяєв, зокрема, вважаючи неможливим раціональний підхід до визначення національності, стверджував, що для цього не можуть послугуватися ні раса, ні мова, ні релігія чи територія, що це є певною таємницею, містичною та ірраціональною за своєю сутністю. У роботі “Судьба России” він писав, що національність – це складне історичне утворення. Вона формується в результаті кровного змішування рас і племен, численних перерозподілів земель, з якими пов’язує власну долю, а також духовно-культурного процесу, який і утворює її неповторний духовний образ. Бердяєв висунув імператив: “Треба бути в національності, брати участь у її творчому процесі, щоб до кінця знати її таємницю”.

Л. Гумільов, якого можна назвати “російським батьком” теорії етносу, досліджував питання етногенезу з погляду негуманітарних наук. Це дало йому підстави розглядати етнос як “специфічну форму існування виду Homo Sapiens”. Застосовуючи системний підхід, він називає етнос стійкою динамічною системою людських організмів, що має особливу внутрішню структуру.

Методи системного аналізу дають змогу уточнити поняття “етнос” так:

– це система, що розвивається в історичному часі, вона має початок і кінець;

– універсальним критерієм відмінності етносів може слугувати стереотип поведінки, що передається спадково, а не генетично;

– системними зв’язками в ньому є не свідомі відносини, а відчуття “свого” та “чужого”;

– єдність етносу підтримується геобіохімічною енергією біосфери, ефект якої на етнічному рівні описаний Л. Гумільовим як явище пасіонарності.

Головна ознака цієї системи – визнання етнічним колективом своєї єдності.

Сам дослідник, за його словами, стояв “на філософській платформі монізму”, маючи на увазі те, що закони природи єдині й вічні. Тому в основу його дослідів покладено синхроністичну методику, що грунтується на зіставленні відомостей, визнаних як незаперечний факт. Методика Л. Гумільова є, по-суті, синтезом трьох наук: історії, географії та біології.

Таким чином, етнос – це сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки. Головною ознакою існування етносу як стійкої системи, що протиставляє себе всім іншим подібним колективам людей за принципом “ми – вони”, є визнання ним своєї єдності.

Найчастіше під етносом розуміють матеріально-виробничу, мовно-культурну та ментальну спорідненість народу, який ще не став суб’єктом державності. Відсутність у цьому визначенні поняття “державність” дає достатні підстави для того, щоб відокремити “етнос” від “нації”. Сучасні політологи зазначають, що поняття етносу відображує ті об’єктивні процеси, які відбуваються в суспільстві.

Однак усе ж таки сучасна наука про етнос не вважає його явищем суто соціальним, адже він – продукт не лише свідомості, а й людської природи, відображення певної фізичної або біологічної реальності. Саме тому етнос існує за всіх соціально-політичних режимів, на будь-якій стадії розвитку народу.