Сільське господарство
НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СВІТУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ
§ 6. Сільськогосподарські культури в середньовічній Європі
1. Сільське господарство
Середньовічна Європа досить чітко поділялася на дві сільськогосподарські зони: 1) південну, середземноморську, де зберігалися давні традиції античного землеробства, і 2) зону помірного клімату, що простяглася на північ від Альпійських гір.
На півдні головною зерновою культурою була пшениця. Сіяли також ячмінь, вирощували бобові культури, виноград, маслини. Хліб сіяли восени: дощі, що
Знаряддя праці селянина – серп, плуг. Календар. Мюнхен. Мініатюра. IX ст.
Важливим досягненням сільського господарства в зоні помірного клімату був перехід з XI ст. на трипільнy систему ствозмін, при якій поле поділялося на три частини і кожного року оброблялися дві з них. У цій місцевості починають використовувати важкий залізний колісний плуг із відвалом, який не просто підрізав, а й перевертав верхні пласті землі. Іноді в нього запрягали чотири пари волів. Під час збору врожаю застосовували і серп, і косу. Молотили ціпами. Утім, урожайність залишалася невисокою. Крім пшениці та ячменю, на півночі вирощували жито, овес, просо, із городини – ріпу, цибулю, диню, часник. На початку XIV ст. починають вирощувати капусту шпинат, буряк, садити плодові дерева.
Трипільна система сівозмін. Сучасний малюнок
Плуг із відвалом. Мініатюра. XII ст.
У монастирях розвивалося травництво. Рослини, вирощені з насіння, застосовували потім для лікування. У деяких областях Західної Європи саме монахи відродили бджільництво.
Однією з важливих галузей середньовічного сільського господарства було скотарство. В умовах бідних врожаїв хліба вижити без домашньої худоби було досить важко. У ранньому Середньовіччі найпоширенішою домашньою твариною в селянських господарствах була свиня. Зазвичай її випускали на все літо випасатися в лісок або на галявину, так би мовити, нагулювати жир. Пізньої осені свиню заколювали і споживали м’ясо й сало всю зиму. У монастирях свиней використовували для пошуку трюфелів – рідкісних і смачних грибів, що ростуть під землею.
Справжньою годувальницею для всієї селянської родини була корова. Неабиякою підмогою для селянської сім’ї було розведення овець. Але вівці забирали чимало сил і часу: їх потрібно було випасати, стригти, заготовляти для них на зиму корм тощо. Тягловою силою в господарстві селянина були, передусім, воли, коні, осли і мули.
У середні віки розводили й домашню птицю: курей, качок, гусей. У ІХ-ХІІ ст. курячі яйця були обов’язковою складовою селянської натуральної ренти, яку платили сеньйорам. Качок і гусей розводили переважно в монастирських господарствах.
В епоху Середньовіччя розвиток техніки проходив повільно, через накопичення й передачу практичного досвіду. Процес ішов нерівномірно. У сільському господарстві вдосконалювалися переважно засоби рільництва. В ХІ-ХІІ ст. набув ширшого застосування важкий залізний колісний плуг із відвалом і зубчаста борона. У цілому ручна сільськогосподарська техніка мало чим відрізнялася від сучасної (коса, серп, вила, граблі тощо).
Удосконалювався видобуток й обробка металів. Горно, яким користувалися до XII ст., з початку XIV ст. замінює домна – піч п’ятиметрової висоти, призначена для плавки руди. За добу в ній виплавляли майже півтори тонни заліза, з якого ковалі виготовляли найнеобхідніше: зброю, знаряддя праці, прикраси тощо. Ковалів у епоху Середньовіччя дуже шанували, а їхнє ремесло прирівнювали до мистецтва чаклунства. Так тривало до XII-XIII ст., поки залізну руду не почали безперебійно видобувати в копальнях.
Інша важлива середньовічна галузь обробки металів – ювелірне ремесло й карбування монет. У Європі перші монетні двори з’явилися в IX ст. Через нестачу золота основним монетним металом залишалося срібло. Тривалий час провідним районом видобутку срібла, з якого карбували монети, були гори Гарцу в Центральній Німеччині. Багаті поклади срібла тут відкрили ще в 970 р.
Із V-VI ст. у Європі зерно починають молоти у водяних млинах, відомих ще з часів Римської імперії. Будова млина постійно вдосконалювалася і з часом його стали використовувати для подрібнення руди, при обробці конопляного волокна, шкір тощо.
Розквіт ткацтві пов’язаний з винайденням у IX ст. вертикального ткацького верстата. Від іспанських арабів європейці купували бавовну, що сприяло зародженню нових видів виробництва: плетіння, вишивка, мереживо, килими. У Західній Європі навчилися виготовляти й шовк.
Технічні відкриття, які з’явилися в епоху Середньовіччя, різко змінювали життя людей. Так, у ІХ-Х ст. замість ярма з’явився хомут. Це дозволило запрягати для оранки коней, а не биків, перевозити великі вантажі. Ярмо затрудняло дихання, сповільнювало швидкість руху, а хомут, змістивши центр ваги на спину, вивільнив сили тварин для роботи.
З ХІ-ХІІ ст для будівництва використовують обпалену цеглу, цемент, вапняну штукатурку, облицювальні кахлі, черепицю. У XII ст. у Європі спорудили перший водопровід з елементами каналізації. Споруджуючи храми й навіть будинки знаті, дедалі частіше використовували кольорове скло і вітражі.
Корона королеви Кунігунди – дружини німецького імператора Генріха II. Близько 1110 р.
Монета Карла Великого. IX ст.
Шотландська монета. XIV ст.
Діва Марія з дитиною. Вітражу Шартрському соборі. XII-XIII ст.
ВІТРАЖ (фр. vitrage, від vitre – віконне скло) – складене зі шматочків кольорового скла орнаментальне чи сюжетне зображення, яке розміщували у віконних рамах. Особливо часто вітражами прикрашали храми.
Будівництво собору. Мініатюра. XIII ст.
Астролябія. 1468р.
У Європі виробляли ще з часів античності. Проте грецьке й римське скло було тьмяне, грубувате за формою. На початку XIII ст. міцне, прозоре скло виплавили венеціанські гутники. Завдяки цьому винаходу виникла наука оптика. Вважають, що першу пару окулярів у 1260 р. виготовив англійський філософ Роджер Бекон (бл. 1214 – бл. 1292). Цікаво, що на одному з вітражів Страсбурзького собору німецького імператора Генріха VII (бл. 1275-1313) зображено в окулярах. Із виготовленням венеціанцями посрібнених дзеркал європейці стали більше дбати про свій зовнішній вигляд.
Приблизно у XII ст. у Європі з’являється компас. Та сучасної форми він набув тільки на початку XIV ст.
Удосконалювалось і виготовлення виробів із кераміки, зокрема посуду. Пальму першості тут утримували італійські майстри міста Фаенца, що прославилися виготовленням блюд і чаш. Звідси й назва – фаянсовий посуд.
Новаторство торкнулося й книжкової справи. У IV ст. замість папіруса починають використовувати пергамент – майстерно оброблену шкіру тварин (кози, вівці, теляти). Він був міцним, довговічним, згинався, не ламаючись, і використовувався з обох боків. У VI ст. з’являється основна форма середньовічної рукописної книги (спочатку з пергаменту, а пізніше – з паперу), що отримала назву кодекс.
Певний час кодекси писалися стилем (металевою паличкою) і каламом (паличкою з дерева або тростини). У VII-VIII ст. починають послуговуватися гусячими, лебединими та павичевими перами. Літери писали рівними рядками за наведеними лінійками. Чорнило виготовляли із соку дубових горішків. Воно було дуже стійке і майже не стиралося. При переписці того чи іншого тексту використовували й кольорове чорнило. Книги з пергаменту вважалися дуже цінними, тому що сам матеріал був дорогий. Наприклад, аби переписати одну Біблію, треба було обробити близько трьохсот телячих шкір. Тому деколи старий текст зішкрібували, щоб на очищену поверхню нанести новий. Дерев’яні палітурки книг обтягували шкірою або тканиною, іноді оковували сріблом, оздоблювали коштовним камінням. Формат книг міг бути найнесподіванішим: від маленького до дуже великого.
Із часом пергамент був змушений поступитися місцем паперу. Секрет виготовлення паперу європейці отримали від іспанських арабів. Сировиною для нього було лляне ганчір’я. Перша рукописна книжка з такого паперу з’явилася у XII ст. Згодом книги почали друкувати. На дошці вирізували текст книжкової сторінки, ілюстрації до нього, а вже потім з неї робили відбитки. Однак спосіб цей був доволі примітивний. Тільки в середині XV ст. німецький ремісник Йоганн Гутенберг винайшов новий спосіб книгодрукування. Йоганн Гутенберг (бл. 1398-1468) був досвідченим ювелірним майстром. У 1430-1434 pp. жив у Франції, потім повернувся до рідного Майнца, де в середині 40-х років XV ст. видрукував перші тексти. Він здогадався відлити з олова та міді окремі літери й розмістити та закріпити їх так, щоб вони сторінку за сторінкою утворювали слова й речення. У1450 р. від купця Йоганна Фуста він отримав грошову позику, на яку видав свою знамениту Біблію. Пізніше Фуст почав переслідувати книгодрукаря за борги: він привласнив не тільки обладнання талановитого майстра, а і його винахід. У судових суперечках Гутенберг утратив власне житло й помер у бідності. Епоха Середньовіччя уславилася також винайденням різних механічних пристроїв і перших машин. Подиву гідним є виготовлення у XII ст. залізного протезу руки з рухомими пальцями для німецького імператора Фрідріха І Барбаросси. УпродовжXIV-XV ст. з’являються землерийна машина, підйомний кран, домкрат, різноманітні верстати. Було винайдено й механічний годинник, який постійно вдосконалювали. Спочатку годинники почали встановлювати на замкових вежах чи міських ратушах, а в XV ст. німецький майстер П. Хенляйн створив кишеньковий годинник.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...