СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу
ТЕМА 4 СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
§ 18. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Зайнятість у сільському господарстві. Сільське господарство – один із найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині в цій галузі зайнято близько половини населення світу. Але є великі відмінності у кількості ‘ працівників в аграрному (з лат. – земельний) секторі різних країн. У високорозвинених державах цей показник становить лише 2-9 % населення, тоді
Картосхема
Як у країнах, що розвиваються, – понад 75 %, а в деяких африканських державах – близько 90 %. У сільському господарстві України працюють близько 20 % людей. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. З’ясуємо, з чим це пов’язано.
По-перше, у період НТР відбулася механізація сільського господарства, яка зумовила зростання продуктивності праці. Насамперед це вплинуло на високорозвинені країни. Так, один фермер із Данії може забезпечити продуктами харчування 75-80 осіб, тоді як середні селянські господарства
По-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. Якщо раніше обробляли шкури, очищували вовну, мололи борошно, давили олію в селі, то тепер це стало частиною промисловості.
По-третє, у деяких високоурбанізованих розвинених країнах продовольство завозиться переважно з-за кордону. Яскравим прикладом цього є Велика Британія. Вона закуповує продукти харчування у своїх колишніх колоніях. У самій же країні в сільському господарстві зайнято лише 2 % економічно активного населення.
Значення сільського господарства. Скорочення частки працівників не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема.
Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена в 1945 р. з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу продуктів харчування, констатувала, що протягом XX ст. приріст населення випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожний дев’ятий житель планети голодує або одержує недостатнє харчування. Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.
Аграрні відносини. У сільському господарстві особливим предметом праці є земля. Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних відносин – форми землеволодіння та землекористування, характеру чинних у країні законів про землю. За формою власності на землю та використання земель розрізняють дрібнотоварний і високотоварний сектори.
Дрібнотоварний сектор передбачає невеликі земельні наділи. У таких господарствах із низьким рівнем агротехніки вирощують споживчі культури. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різні: дрібні приватні селянські господарства, родинна власність на землю, латифундії.
Латифундії (з лат. – великі володіння) – великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам. Латифундії є типовими для країн Латинської Америки, вони збереглися там з часів колоніалізму. Тепер вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства. У деяких країнах було проведено земельні реформи, які ліквідували таку форму аграрних відносин.
Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, а й експорт. Основними типами господарства високотоварного сектору є плантації та фермерство.
Плантації (з лат. – висаджування рослин) – великі рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо). Вони склалися як приватна форма власності в період колоніалізму спеціально з метою вирощування екзотичних культур, що вивозилися до країн – метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон’юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.
Фермерство є прогресивною формою господарювання, що ведеться на власних чи орендованих землях. Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Мета такого господарства – вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Ферми мають дуже великі площі. Вони використовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.
Коротко про головне:
– У світі спостерігається загальна тенденція до скорочення кількості працівників у сільському господарстві. Незважаючи на це, значення сільського господарства зростає через продовольчу проблему, яка гостро постала у країнах, що розвиваються.
“Аграрні відносини – форми землеволодіння та землекористування. Залежно від особливостей господарювання у сільському господарстві виділяють дрібнотоварний (у якому вирощують споживчі культури) і високотоварний (продукція якого йде на продаж) сектори.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...