Синергетичний метод в економічному дослідженні – вивчення законів і закономірностей глобальної еволюції відкритих не рівноважних, в т. ч. економічних, систем, що грунтуються на теорії самоорганізації, з’ясування шляхів їх виникнення та самоорганізації, порядку. Поява синергетики зумовлена передусім тим, що системний підхід використовувався для дослідження високоорганізованих матеріальних систем – біологічних, соціальних, залишаючи поза увагою процеси самоорганізації в неживій природі. Для неживих і не соціальних систем (фізичних,
фізико-хімічних та ін.), на думку авторів синергетики, виникнення нового порядку зумовлене їхньою відкритістю (що передбачає обмін речовиною та енергією із зовнішнім середовищем), їх нерівноважністю та достатньою віддаленістю від точки термодинамічної рівноваги. Самоорганізація ринкової економіки, зокрема встановлення єдиної ринкової ціни (на основі ринкової вартості), або ціни рівноваги, відбувається внаслідок зіткнення на ринку багатьох індивідуальних оцінок товару і виведення на цій основі спільної об’єктивної оцінки, з одного боку, і суспільно необхідних витрат на його виготовлення з урахуванням
процесу їх відтворення за рівності попиту і пропозиції – з іншого. При цьому відбувається обмін інформацією про вартість товару через визначення суспільно необхідних витрат і пожвавлюється з поглибленням суспільного поділу праці в одиничній і особливій формах (з розвитком спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва), а отже, з формуванням дедалі складнішої підсистеми техніко-економічних відносин, з розвитком суспільного характеру виробництва. Істотну роль відіграє кооперація, яка в синергетиці означає “колективну поведінку елементів системи когерентної, узгодженої взаємодії”. Важливою умовою посилення самоорганізації ринкової монополістичної (в т. ч. олігополістичної) системи на початку XX ст. стає маркетингова діяльність підприємств, з’являються не ринкові форми зв’язку, що виражається у становленні планомірних, організованих і свідомо регульованих відносин, які еволюціонують у процесі розвитку технологічного способу виробництва (див. Безпосередньо-суспільне виробництво). З переростанням монополістичного капіталізму в державно-корпоративний (ядром якого є державно-монополістична форма капіталу) самоорганізованість і впорядкованість економічної системи зростає внаслідок одержавлення економіки, зокрема її державного регулювання. В. Вернадський зазначав, що система, яка не регулюється, а полишена на саму себе, починає дезорганізуватися, в ній наростають безлад, втрати енергії та ін. Якщо традиційна наука розглядає матеріальний світ як побудований з елементарних частинок (своєрідних цеглинок матерії) і головну увагу приділяє вивченню його стійкості, організованості і порядку, то в новій картині світ характеризується як сукупність нелінійних процесів, а головна увага зосереджується на дослідженні його не упорядкованості, нестійкості, яка вважається однією з важливих передумов стабільного і динамічного розвитку матеріальних систем. Зокрема, синергетичний підхід принципово змінює співвідношення необхідності і випадковості (а отже, посилює роль статистично ймовірнісних методів і прийомів дослідження), розвінчує традиційні ідеї про несуттєвий вплив випадковостей у розробці наукових теорій. Для синергетичного методу евристично цінними є положення про існування у матеріальних системах багатоваріантності та альтернативності розвитку за наявності певної інерційно-історичної визначеності їхніх змін у точках біфуркації (розгалуження, будь-які якісні та стрибкоподібні перебудови системи, метаморфози різних об’єктів та плавної зміни параметрів, від яких вони залежать) і про світ як ієрархію середовища з різною нелінійністю (що характеризується при цьому як принцип розростання малого, коли кількісні зміни в межах констант системи не зумовлюють якісних змін процесу загалом). Нелінійність мислення також означає можливість вибору оптимальних шляхів; можливість прискорення темпів розвитку, зокрема ініціювання прискореного нелінійного зростання; вплив кожної особистості на макросоціальні процеси; неприпустимість нав’язування соціальним системам шляхів розвитку; перебіг соціальних процесів за невизначеності, нестабільності тощо; незворотність розвитку; еволюційність і цілісність світу. У процесі самого переходу кількості в якість “порушення міри” – потенційна якість трансформує інтенсивну якість у нову якість, а та надає нового виміру системі, що виникає. Це означає стрибкоподібний процес виникнення нової, вищої, якості, значною мірою незалежної від кількісних змін. Отже, синергетичний підхід передбачає комплексне врахування зв’язків різних рівнів і форм між елементами системи, розвиток яких (зв’язків) посилює їх цілісність та ефективність, можливість багатоваріантного розвитку з урахуванням статистичних (імовірнісних) і динамічних законів і закономірностей. Однак спільним у глобальній еволюції природи і суспільства е те, що синергетичний підхід передбачає пошук способів їх загального виживання і розвитку раціоналізації людських стосунків з природою. На шляху реалізації цієї стратегічної мети важливо усвідомити необхідність як раціональнотвірної (конструктивної) основи (формує цілісність матеріального і духовного світу, природи і суспільства), так і ентропійної (розсіювальної, нестійкої, деструктивної), що негативно впливає на першу, послаблюючи її дію, але водночас стимулює пошук ефективніших структур, взаємозв’язків, їх організаційну реконструкцію тощо. Тому зростає роль суб’єктів розвитку, в ролі яких виступає людство загалом з притаманними йому цінностями, національні країни, міжнародні організації, окремі прошарки і навіть індивіди, а також їх здатність приймати ефективні рішення. Нестійкість і навіть певна хаотичність – умови стабільного і динамічного розвитку, що відбувається через послаблення, нейтралізацію і навіть ліквідацію нераціональних і не життєдайних форм. При використанні С. м. в е. д. слід дотримуватись вимог відповідного закону (див. Синергії закон).
Loading...