Головна ⇒ 📌Довідник з соціології ⇒ Соціальні групи і спільності

Соціальні групи і спільності

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ДРУГА.

ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ

Розділ 4.

КАТЕГОРІЇ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

4.2. Соціальні групи і спільності

Не дивлячись на те, що поняття група є одним із найважливіших в соціології, у дослідників немає повної згоди відносно його визначення. І це відбувається не тому, що соціологи не можуть виразити свої думки. Трудність виникає у зв’язку з тим, що:

– більшість понять в соціології з’являється

в ході соціальної практики; вони починають застосовуватися в науці після тривалого їх використання в житті, і при цьому їм надається найрізноманітніше значення;

– утворюється велика чисельність співтовариств, в результаті чого для точного визначення соціальної групи необхідно виділити із цих співтовариств певні типи.

Англійський соціолог Т. Гоббс в книзі “Левіафан” (1651 р.) дав перше чітке визначення групи як певної кількості людей, об’єднаних спільними інтересами або спільною справою і виділив впорядковані і невпорядковані групи, політичні і приватні та ін. Отже, характерною рисою соціальної

групи є наявність взаємодії між її членами відносно спільних інтересів, очікувань і т. д.

Кожна людина здатна себе утвердити, самореалізувати як особистість лише в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми, внутрішні і зовнішні зв’язки яких і є об’єктом активного соціологічного вивчення. В якості висхідної підсистеми в структурі людських відносин виступає, соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі “суспільство – група – особистість”.

Соціальна група – це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. При цьому організація групи може бути формальною або неформальною – в залежності від її цілей і завдань.

– Формальною (офіційною) групою є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. д.).

– Неформальна група складається стихійно і не мас особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (наприклад, сім’я, дружня компанія, злочинна зграя і т. д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

Більшість неформальних груп, на думку соціологів, є первинними, а формальних – вторинними. Вторинна група більш чисельна і може мати у своєму складі одну або декілька первинних груп. Ступінь впливу такої групи на індивідів може різнитися в залежності від того, наскільки сильно інтеріоризовані групові цінності представником групи.

В соціологічній літературі існує велика кількість різних класифікацій груп. В залежності від кількості членів і умов внутрішньо-групової взаємодії соціальні групи діляться на малі, середні і великі.

До малих соціальних груп відносять такі об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) – трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин.

Серед основних особливостей малої групи зазвичай виділяють:

– прямий або опосередковий контакт між членами групи, міжособистісну взаємодію і взаємовплив;

– наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;

– внутрішньо-групову розподіленість функцій і соціальних ролей;

– спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

– певну локалізацію у просторі і усталеність у часі.

Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX століття ввів поняття “первинна група”. Його концепція до цього часу є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами “обличчя до обличчя”, інтимними зв’язками індивідів.

Американський соціолог Е. Шілз (1911 – 1988 рр.) виділяє три типи таких малих первинних груп: 1) первісні групи, які мають міцні, багаторічні зв’язки і традиції (наприклад, сім’я); 2) “особистісні групи” (групи друзів, наприклад); з) “ідеологічні групи”, які об’єднують людей із спільними цінностями.

Змістовна сторона класифікації малих груп найбільш цілісно представлена в праці М. Шоу “Групова динаміка”. Проаналізувавши наявні визначення малої соціальної групи, М. Шоу класифікував їх за такими ознаками:

– з точки зору сприйняття членами групи окремих партнерів і групи в цілому;

– з точки зору мотивізації членів групи;

– з точки зору групових цілей;

– з точки зору організаційних (структурних) характеристик групи;

– з точки зору взаємозалежності;

– з точки зору характеру взаємодії членів суспільства.

Соціальні групи середніх масштабів – це порівняно сталі спільності людей, які працюють на одному підприємстві і є членами яких-небудь суспільних організацій або проживають на одній достатньо великій, але обмеженій території (мешканці міста, району, області).

Великі соціальні групи – це сталі сукупності значної кількості людей, які діють разом в соціально значимих ситуаціях і функціонують в масштабах країни або їх об’єднань (класи, соціальні верстви, професійні групи, етнічні спільності (нація, раса, народність) або демографічні об’єднання (групи молоді, жінок, чоловіків, пенсіонерів і т. д.).

За соціометричною теорією Як. Морено (1892 – 1974 рр.), найбільш значними соціальними групами є соціальні спільності, які розглядаються ученими як форми соціальної організації суспільного життя індивідів.

Соціальні спільності – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знову виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Наприклад, у високоосвітньому товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільностей є:

– умови соціальної реальності, які вимагають об’єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);

– спільні інтереси значної кількості індивідів;

– розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів (наприклад, інституту права і законодавства);

– спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Показниками соціальної спільності як цілісності виступають: 1) умови життєдіяльності; 2) спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів; 3) прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям; 4) соціально-професіональні характеристики індивідів, об’єднаних у спільність; 5) приналежність до історично складених територіальних утворень.

Соціальні спільності різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. д.) і за кількісними показниками, тобто величиною.

Серед соціально-психологічних показників необхідно виділити рівень згуртованості соціальної спільності, а також характер взаємодії між індивідами. Якщо спільності є великими територіальними або національними об’єднаннями, то, як правило, поруч з безпосередніми існує значна кількість опосередкованих зв’язків, коли люди належать до однієї спільності і сповідують спільні інтереси, навіть не будучи знайомими один з одним.

Польський соціолог Ян Щепанський (1913 – 1993 рр.), пропонує виділяти два великих типи спільностей: природні, які існують в реальності (територіальні, соціальні), і номінальні (наприклад, спільність українських підприємців, фермерів і т. д.). Вказані спільності він ділить на фіксовані в соціальній системі, до яких відносяться класи, професійні групи, і нефіксовані (наприклад, рух зелених).

Кожна людина належить до величезної кількості різних спільностей і для того, аби фіксувати свою приналежність, ми повинні виділити якісь досить надійні показники. Соціальна ідентифікація суб’єкта з різними спільностями може здійснюватися через систему таких стратифікаційних показників, як економічна, політична або культурна стратифікація, а також через функції і соціальні ролі, які виконує індивід в даній спільності.

Отже, соціальна спільність – це таке об’єднання людей (природне чи соціальне), яке характеризується загальною ознакою (стать, вік, освіта, статус, професія, роль і т. д.), більш менш міцними соціальними зв’язками, спільним типом поведінки, умогляду, умонастрою і цілеспрямованості. Функціонування і розвиток соціальних спільностей відбувається на основі взаємодії і соціальних зв’язків.