Стан економіки

Тема 5. РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1985-1991)

§ 24. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ В 1985-1991 Pp.

1. Стан економіки.

Стан економіки України визначався характером економічних відносин та економічною політикою КПРС. У середині 1980-х років економіка України як складова економіки СРСР перебувала в кризовому стані. Соціалістична система господарювання, яка в основному склалася ще в довоєнний період, була неефективною. Для економіки УРСР був характерний структурний дисбаланс. На стан економіки негативно вплинули

також зовнішні чинники: падіння цін на нафту та природний газ на міжнародному ринку, виснажлива гонка озброєнь, війна в Афганістані. Значні кошти витрачалися на підтримку “братніх” партій і політичних режимів в інших державах.

На початку “перебудови” стало зрозуміло, що командно-адміністративні заходи не дають бажаних результатів. Поступово приходило розуміння, що необхідно задіяти людський потенціал, створити умови для вияву приватної ініціативи. З цією метою був прийнятий закон “Про індивідуальну трудову діяльність громадян СРСР” (листопад 1986 p.), за яким дозволялася індивідуальна трудова

діяльність у сфері кустарно-ремісничих промислів, побутового обслуговування населення та інші її види з використанням особистої праці громадян. Індивідуальна трудова діяльність з використанням найманої праці не дозволялася.

Курс на модернізацію соціалістичної економіки був проголошений на пленумі ЦК КПРС у червні 1987 p., який розглядав питання докорінної перебудови управління економікою. Пропонувалося перейти від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму. Планувалося перетворити частину державних підприємств па орендні, кооперативні, акціонерні, приватні та змішані, а замість централізованого управління впровадити ринкові механізми.

У 1987 р. був прийнятий закон “Про державне підприємство (об’єднання)”, який передбачав самостійність промислових підприємств. Було запроваджено державне приймання готової продукції. Так намагалися поліпшити якість продукції адміністративними методами.

Ще однією спробою реформування економіки стало прийняття в 1988 р. закону “Про кооперацію в СРСР”, який пов’язував перспективи економічного розвитку з будівництвом соціалізму. Передбачалася трансформація колгоспів у великі кооперативні господарства, розвиток оренди та підряду. Цей закон сприяв розвитку приватного підприємництва в СРСР.

У роки перебудови структура економіки УРСР не змінилася. Як і раніше, значну частку в ній займав військово-промисловий комплекс. В Україні діяла третина оборонних підприємств СРСР, на яких працювали 30 % інженерно-технічних працівників УРСР. Провідна роль у структурі промислового виробництва належала важкій промисловості: чорній металургії, машинобудуванню, металообробці.. За виробництвом сталі та чавуну на одну особу УРСР посідала одне з провідних місць у світі. У другій половині 1980-х років в УРСР відбувся спад виробництва чавуну та сталі. Подорожчання видобування вугілля, залізної руди, марганцю, які доводилося добувати з більшої глибини, спричинило зростання собівартості продукції металургії та машинобудування. Важливою складовою господарського комплексу було суднобудування. В Україні будувалося

30 % суден СРСР, які мали передусім військове призначення. Повільно розвивалося точне машинобудування, у тому числі робототехніка. Керівництво УРСР не надавало належного значення розвитку електроніки, що мала провідне значення для науково-технічного прогресу та впровадження високих технологій. У цій галузі Україна відставала від розвинутих країн світу.

Підвищення продуктивності сільського господарства пов’язувалося з комплексною механізацією. З’явилася нова техніка. Наприклад, зернозбиральний комбайн “Дон”

Авіаносець “Адмірал Кузнєцов”. м. Миколаїв. 1985 р.

Міг замінити 2-3 комбайни старих зразків, однак він був надто дорогий. За рахунок меліорації (осушення і зрошення) відбувалося розширення сільськогосподарських угідь. Головним чинником піднесення продуктивності рослинництва вважалася хімізація. Для внесення добрив і засобів захисту рослин масово використовувалася сільськогосподарська авіація, що призводило до втрат і забруднення довкілля. Продуктивність тваринництва була нижчою, ніж у Європі та США.

Загострення продовольчого питання змушувало партійно-державне керівництво шукати нові підходи до аграрної політики. Ці питання розглядалися на березневому (1989) пленумі ЦК КПРС. Вище партійне керівництво вбачало розвиток на селі альтернативних форм господарювання: селянських (фермерських) господарств, оренди, кооперативів. Одним із засобів підвищення ефективності сільського господарства вважався орендний підряд, на який у 1989 р. перейшло майже 2/3 колгоспів і радгоспів. Запровадження орендного підряду за умов, коли економічні відносини не змінилися, не привело до якісних змін в аграрному виробництві.

Партійно-державна верхівка втрачала контроль над економікою. Зросла інфляція, збільшився дефіцит державного бюджету. Гроші втрачали свої функції. Поширилися натуральні (бартерні) відносини. Руйнувався ринок товарів народного споживання. Місцеве керівництво вимагало від підприємств виконання насамперед замовлення свого регіону. Планове постачання зривалося, унаслідок чого почали припиняти роботу підприємства союзного підпорядкування. Одночасно з державним сектором з’явилися підприємці, для яких головним стадо не виробництво, а продаж товарів за високими цінами з метою отримання найбільшого прибутку.

Михайло Горбачов у доповіді на XXVIIIз’їзді КПРС (червень 1990 р.) констатував, що в державі витрачалося матеріальних ресурсів на одиницю продукції у 2-2,5 раза, а палива та енергії – у 1,5 раза більше, ніж у розвинутих країнах. Допускалися великі втрати металу, цементу, лісоматеріалів, мінеральних добрив та інших ресурсів. Продовжувалася практика довгобудів, яка омертвляла значні матеріальні ресурси. Багато підприємств працювали нерентабельно, тому дотувалися державою.

Загалом в економіці відбувалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Знижувалася продуктивність праці. Зростали внутрішній та зовнішній борги. Партійно-державне керівництво боялося перейти повністю на ринкові відносини, тому радикальна економічна реформа в СРСР не розпочалася. Радянські реформатори намагалися поєднати ринок із централізованим плануванням, вони зосередили увагу на вдосконаленні управління існуючими виробничими відносинами, не змінюючи самих цих відносин. Не були проведені якісні структурні зміни в економіці. За таких умов спроби домогтися економічного зростання через розширення прав підприємств, їх “самофінансування” не принесли бажаних результатів. Отже, унаслідок політики “перебудови” стан економіки погіршився.