Стилістичні особливості загальних і власних іменників
Стилістика української мови
Стилістичні особливості загальних і власних іменників
Спілкування між людьми відбувається переважно внаслідок використання загальних назв, які становлять узагальнені найменування предметів (предметом у граматиці прийнято називати все те, до чого майже в усіх випадках можна поставити запитання хто? або що?). Отже, загальні іменники – це назви людей, тварин, речей, явищ, подій тощо: поет, брат, олень, сонце, будинок, озеро, райдуга, свято. Загальні іменники, як правило, найважливіші і семантично, і стилістично
Активно використовуються в усіх стилях мови і власні назви – прізвища, імена, імена по – батькові. Нині в світі майже 6 мільярдів людей, і кожна людина має ім’я та інші власні назви свого Я, якими персоніфікується, своєрідно вирізняється з-поміж усіх інших. Нерідко тим самим іменем, прізвищем називають велику кількість осіб. У власних іменах українців з особливою виразністю подекуди проступає їхня національна належність саме до українського народу – з його особливою національною ментальністю, інтелектом.
Власні назви українців ніяк не відтворюють їхньої
На власній мовній основі упродовж усієї української історії сформувалась система власних назв (імен і прізвищ) українців: Ждан, Неждан, Нечай, Третяк, Буян, Зима, Береза, Лев, Орел, Сокіл; Горе, Захворій, Непийвода; Мирослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор, Златослава, Зореслава, Мирослава та ін. Однак у мовленні переважають імена іншомовні, засвоєні в різні часи переважно з давньогрецької і латинської мов, частково з давньоєврейської та ін.: Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина, Марія та ін. Деякі з них на українському мовному грунті набули специфічно українського звукового оформлення: Алла і Аліна, Ганна й Анна, Наталія і Наталя і т. ін. Активно в українській мові вживаються й такі славетні в світовій історії прізвища, як Гомер, Данте, Шекспір, Сервантес, Гете, Пушкін, Шевченко та ін.
В усно-розмовному мовленні власними іменами узагальнено називають (подекуди з іронією) осіб, які наслідують у чомусь інших: Щось немає серед наших поетів ні Шевченків, ні Лесь Українок. Не зродились поки що, хоча є в нас Ліна Костенко (3 газети).
Із стилістичною метою використовують назви Гітлер, Сталін, Дон Кіхот, Гобсек, Собакевич та ін. На знак неповаги чи презирства їх пишуть з малої літери: гітлери, Сталіни; гобсеки, дон кіхоти тощо.
Використання власних іменників нерідко відображає певні реалії, факти національної або всесвітньої історії. Наприклад, у 20-ті роки XX ст. були поширеними екстравагантні, політично зорієнтовані імена: Кармія (від рос. Красная Армия), Кім (від Комуністичний Інтернаціонал молоді) і под. Стилістично недоречними (особливо у вимірах сучасного сприймання) були б такі власні назви, як Матильда Іванівна, Венедикт Йосипович, Вілофор Степанович та ін. Вони сприймаються гумористично чи навіть саркастично.
Основою стилістики власних назв значною мірою слугує їх розгорнута варіантність. Наприклад, у Закарпатті виявлено 70 варіантів імені Ганна, серед них є і місцеві, діалектні: Аннуца, Анда, Анцина, Аньча, Ганизя, Ганішка, Ганьча, Низя, Онизя, Онища та ін.
Кількість імен, прізвищ зростає, відображаючи динаміку життя, зміни в ньому, появу нових соціальних уподобань і особистих смаків. З позицій власне стилістичних у використанні власних імен людей повинні гармонійно узгоджуватись і традиція, і паростки нового в свідомості й почуттєвій сфері українського народу. Тільки за цієї умови є можливим дотримання належної етики й естетики слова-імені, досягнення його гармонійної співзвучності з українською мовленнєвою традицією, розумово-почуттєвими уподобаннями українців.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...