СТРАЙК
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СТРАЙК – одна з гострих форм соціального трудового (інколи політ.) конфлікту; груповий, організований, гласний (на відміну від саботажу) і цілеспрямований вплив на органи управління (виробничим процесом, галуззю, країною) шляхом тимчасової відмови соціального суб’єкта від участі у регламентованій трудовій діяльності з метою задоволення висунутих ним вимог. Традиційно виділяють такі види С.: колективне використання соціальними суб’єктами праці для розв’язання трудового конфлікту
“страйк навпаки” – працівники, учасники конфлікту виконують свої трудові обов’язки, але відмовляються одержувати за це заробітну плату; така форма С. дуже складна для розв’язання, оскільки адміністрація, підприємець не можуть використати увесь спектр
“робота за правилами” – тобто чітке виконання працівниками чинних норм та нормативів, які на практиці, у реальному житті (особливо в умовах перехідного періоду в Україні) практично не можуть передбачити всі виникаючі ситуації і тому така поведінка працівників може призводити до дуже небажаних наслідків для підприємства (тут є важлива обставина підприємець чи адміністрація держ. підприємства практично не можуть застосувати до страйкуючих ніяких санкцій;
Страйк у клас, вигляді ( у рос. мові для визначення усіх типів С. застосовується термін “забастовка”, а для того, про який іде мова, – “стачка”) тобто повне припинення працівниками роботи з усіма можливими наслідками для страйкуючих і підприємства;
“страйк солідарності” – оголошується на підтримку вимог своїх колег, суміжників і т. д.; страйкуючі не висувають своїх вимог, умовою припинення С. тут є задоволення вимог тих колективів, з якими солідаризувалися учасники С.
Специфіка С. як форми перебігу гострого соціального трудового конфлікту (на відміну від саботажу, колективного голодування і та ін.) така. Практично в усіх країнах світу прийняті та діють спеціальні закони, що регулюють С. (закони щодо порядку розгляду, регулювання колективних трудових спорів, конфліктів), регламентують усі проблеми, пов’язані з організацією С.; можливістю висування екон., соціальних, політ, вимог; групами працівників, населення, що мають (чи не мають) прав страйкувати; порядком участі працівників у С.; санкціями до організаторів і учасників С., коли такий не є законним тощо.
Звичайно, проблема регулювання С. не є простою та виключно юридичною (хоча прийняття відповідних законів е справою обов’язковою та дуже важливою). Регулювання С. є сферою складних взаємовідносин держави, підприємців та інших роботодавців, найманих працівників, профспілок. Комплекс проблем, що тут виникають, у зх. індустріальній соціології розглядається у межах т. зв. індустріальних відносин.
Нарешті, потрібно враховувати й те, що специфіка С. (на відміну від інших гострих форм соціальних трудових конфліктів) виявляється також і в ситуації “виходу” з нього. Тут можливі такі варіанти: руйнування С.; повне задоволення вимог страйкуючих; часткове задоволення їхніх вимог; припинення С. унаслідок згасання напруженості серед страйкуючих.