Суб’єкт політики
Політологічний словник
Суб’єкт політики – особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. (Під творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у політичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та стан інших суб’єктів.)
Здатність творити політику характеризують терміном “політична суб’єктність”, яка залежить від об’єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних
Суб’єктів політики можна класифікувати за такими ознаками:
1) Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу: громадянське суспільство загалом; соціальні, етнічні та конфесійні групи; окремі особистості.
2) Соціально-становою належністю: стани (робітничий, селянський тощо); політичні лідери (еліта) станів.
3) Соціально-професійною належністю: громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками; громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність
4) Належністю до організованих етноконфесійних груп: етнополітичні об’єднання та рухи (етносів, що домінують, чи національних меншин); конфесійно-політичні об’єднання та рухи.
5) Ступенем організованості: державні організації та інституції; політичні партії: громадсько-політичні організації, об’єднання, рухи; політичні блоки, фракції, угруповання.
Велика суспільна група стає суб’єктом політики за умов: міцних внутрішніх зв’язків і єдності; усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності тощо; організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій.
Марксистська доктрина розглядала суспільне значення діяльності та сфери впливу індивідів і організації як віддзеркалення певного рівня самосвідомості й організованості великих суспільних груп, їхньої інтеграції, зв’язків конкретних людей і колективів з великою суспільною групою, а також співвідношення сил між різними групами (станами, верствами, національностями тощо).
В інших концепціях домінує, як правило, погляд, що зосереджується на особистості. Остання вважається реальним суб’єктом політики, а колективні форми діяльності та впливу розглядаються як сукупність або сумарний вектор індивідуальних дій.
У формально-інституціональних концепціях вирішальна роль належить політичним організаціям та інститутам – державним органам, партіям, об’єднанням, еліті, керівним групам. Свідомість суспільних груп тут розглядається як результат діяльності організацій та їхніх керівників, а маси – як об’єкт управління соціальними інститутами. Отже, можна зробити висновок про неоднакову суспільну “вагу” різних суб’єктів політики. Зрештою, це зрозуміло. Надто нерівнозначними за функціями, роллю та формами участі в політичній діяльності є держави, народи, стани, партії, рухи, профспілки, політичні лідери та звичайні громадяни. Крім того, потрібно враховувати роль суб’єктів різного рівня організаційної ієрархії (соціальних інститутів, великих і малих груп, індивідів), різний рівень політичної суб’єктності або впливовості сил, які діють на одному й тому самому рівні.
Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: . – К., 2003; Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності. – К., 2002.
В. Бебик
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...