Зміст фінансової політики уряду: цілі й інструменти



УРОК 62

Зміст фінансової політики уряду: цілі й інструменти

Мета уроку: розглянути чинники, що впливають на формування фінансової політики уряду; з’ясувати умови ефективної фінансової політики; вивчити головні завдання фінансової політики України на стадії створення ринкового господарства; визначити механізм функціонування фінансів через фінансово-бюджетну систему; розвивати економічне мислення.

Основні поняття: фінанси, фінансові відносини, фінансова політика, фінансова система, фінансові ресурси, фінансова стратегія,

державні фінанси.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Намалюйте піраміду, яка символізувала б фінансові ресурси країни, що забезпечують існування та розвиток держави.

IV. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Фінанси – це грошові фонди, що утворюються в процесі відтворення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб’єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв’язку з формуванням та

використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини.

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функціонування економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства.

Фінансова система має такі складові: загальнодержавні фінанси, фінанси органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, громадських організацій і недержавних позабюджетних фондів.

Головною ланкою фінансової системи й найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси, що складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни: у Японії та Росії – близько 1/3, у Франції та Нідерландах – приблизно 1/2, у Швеції – понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30 % ВВП.

V. Вивчення нового матеріалу

Економічний і соціальний розвиток України, створення необхідних передумов переходу до ринкового господарювання значною мірою залежать від фінансової політики.

Фінансова політика є складовою економічної політики й охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління щодо організації та використання фінансів із метою виконання своїх функцій і розв’язання невідкладних конкретних питань. Фінансова політика проявляється в структурі державних доходів і видатків, у фінансовому законодавстві.

Фінансова політика розглядається в контексті її складових: бюджетної, податкової, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної, страхової, інвестиційної, інноваційної, амортизаційної.

За рівнем втручання держави в економіку країни залежно від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основні типи: класичну, регулювальну, планово-директивну.

Класичний тип фінансової політики базується на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Головний її напрям – невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів, і як наслідок цього – обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.

В основу регулювального типу фінансової політики покладено економічну теорію англійського економіста Дж. Кейнса та його послідовників. Цей тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин із метою забезпечення повної зайнятості населення. Головним інструментом впливу на економіку є державні видатки, що забезпечують формування додаткового попиту, розширення підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць.

Планово-директивний тип фінансової політики зазвичай застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється шляхом прямого директивного керівництва в усіх сферах економіки й соціального життя, – забезпечення

Максимальної концентрації фінансових ресурсів у руках держави для подальшого їх перерозподілу відповідно до головних напрямів державного плану.

Слід відзначити, що наразі в жодній країні світу жоден тип фінансової політики в чистому вигляді не зустрічається.

>> Існують два типи фінансової політики:

1) дискреційна політика, що проводиться безпосередньо державою і включає такі головні засоби, як держконтракт, держзамовлення, державні інвестиції, соціальні трансферти, зміни в податковому регулюванні, фінансування державних програм;

2) недискреційна політика, яка здійснюється за допомогою вбудованих регуляторів: податків, соціальних виплат, інертної схильності до споживання, ефекту надійності компаній. Умовами ефективної фінансової політики на стадії переходу до ринкового господарювання є: максимальне врахування вимог ринкової економіки у виробничій та невиробничій сферах діяльності; вивчення і використання накопиченого світового досвіду фінансово-господарської діяльності; обов’язкове врахування специфіки конкретного стану розвитку держави, особливостей внутрішньої та міжнародної ситуації; здійснення комплексного підходу під час вироблення і вживання заходів фінансової політики в сфері кредитування, ціноутворення, заробітної плати.

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового забезпечення. Держава в законодавчому порядку встановлює механізм формування фінансових ресурсів, закріплює його у відповідних нормативних актах, видає закони. На підставі законів органи виконавчої влади розробляють і приймають відповідні підзаконні акти. Це, зокрема, інструкції, положення, методичні вказівки, якими керуються суб’єкти фінансово-господарської та комерційної діяльності.

Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв’язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія покликана виробляти головні напрями використання фінансів, передбачати форми й види організації фінансових відносин. Її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, що передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.

Фінансова тактика спрямовується на розв’язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв’язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.

Нормальне функціонування суб’єктів господарювання за умов ринкової економіки, а також виконання державою своїх функцій неможливі без наявності необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це кошти і майно, що використовуються для забезпечення функціонування в державі об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, реалізації заходів, спрямованих на їхній розвиток, а також на соціальний захист населення.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансово-бю – джетну систему, що складається з різноманітних фінансових інституцій, які забезпечують кругообіг фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, а також фінансовий ринок. Кожна ланка фінансово-бюджетної системи охоплює всіх суб’єктів фінансових відносин, але характер і ступінь участі в них кожного – різні, залежно від спрямованості певної ланки.

Головними суб’єктами фінансової системи є: державні фінанси, фінанси підприємств, фінанси населення.

Державні фінанси – це сукупність грошових фондів, що акумулюються в руках держави й використовуються для виконання її (держави) соціально-економічних функцій. Державні фінанси, що забезпечують формування і використання державних доходів, функціонують на базі коштів: державного бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів цільового призначення.

Фінанси підприємств – це сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) у межах того чи іншого підприємства.

Фінанси населення – це грошові ресурси, що формуються в жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини, та спрямовуються на примноження їх власності.

Центральне місце у фінансовій системі країни посідає державний бюджет.

Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між державою, з одного боку, підприємствами, організаціями і населенням – з іншого, з приводу формування і використання централізованого фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Третина коштів із бюджету витрачається на соціальну сферу. Частина цих грошей безпосередньо сплачується громадянам. Це пенсії, право на які люди отримали, сплачуючи внески впродовж усього трудового життя, а також трансферні платежі або фінансова допомога тій частині населення, яка не може утримувати себе (пенсії інвалідам, дотації малозабезпеченим сім’ям тощо).

Друга частина витрачається на утримання таких галузей, як освіта, охорона здоров’я, культура, фізична культура. Частково ці галузі існують за рахунок приватних джерел фінансування, і така практика поширюватиметься з розвитком ринкових відносин.

Значними є видатки на національну оборону, утримання правоохоронних органів та органів влади. На ці цілі уряд витрачає близько десятої частини бюджету.

Доходи державного бюджету формуються переважно за рахунок податків, відрахувань з громадян та підприємств (внески до пенсійного фонду і відрахування з підприємств до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи), надходжень коштів від держкомітету з матеріальних резервів та інших доходів.

Головними завданнями фінансової політики України на стадії створення ринкового господарства є:

¦ створення та забезпечення передумов рівноцінного і рівноправного функціонування суб’єктів господарювання всіх форм власності;

¦ активізація приватизаційних процесів;

¦ забезпечення умов для створення максимально можливого обсягу фінансових ресурсів;

¦ вироблення оптимального співвідношення і пропорцій у розподілі доходів між суб’єктами господарювання і державою;

¦ визначення головних напрямів структури та пропорцій у витрачанні державних коштів;

¦ вироблення відповідного фінансового механізму для досягнення поставленої мети.

VI. Закріплення нових знань і вмінь учнів

1). Гра “Аналіз визначення понять”

Учні об’єднуються у дві команди, які дають одна одній завдання з пошуку та визначення за економічним словником понять, що стосуються фінансової системи держави (20 категорій).

Аналізуються: якість визначення понять; логічні помилки; помилки в судженнях; помилки у висновках; помилки в доказах; вибір аргументів для доведення; формулювання головної тези та спосіб доведення.

2). Розв’яжіть тестові завдання

1. До поняття “фінансовий ринок” входять:

А) грошовий ринок і ринок цінних паперів;

Б) ринок патентів;

В) ринок робочої сили;

Г) ринок капіталів.

2. Фінансова політика не може бути:

А) дискреційною;

Б) недискреційною;

В) монетарною;

Г) політикою зростання.

3. Фінанси населення – це грошові ресурси, до складу яких не включають:

А) заробітну плату;

Б) спадщину;

В) пенсію;

Г) грошову допомогу з безробіття.

4. Стимулювальною монетарною політикою є політика:

А) “дорогих грошей”;

Б) “дешевих грошей”;

В) націлена на підвищення доходів населення;

Г) націлена на перерозподіл доходів на користь малозабезпечених верств населення.

5. Державний бюджет – це:

А) баланс державних доходів та видатків;

Б) сума всіх доходів держави;

В) сума всіх державних видатків;

Г) правильної відповіді немає.

Відповіді: 1 – а; 2 – г; 3 – б; 4 – б; 5 – а.

3). Виконайте практичне завдання.

Завдання. Складіть зведений баланс фінансових ресурсів держави й розрахуйте суми доходів, витрат і перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.

Вихідні дані

Витрати бюджетів і державних позабюджетних фондів становлять відповідно 29,2 і 12,2 млрд. грн.

Доходи бюджетів та державних позабюджетних фондів становлять відповідно 27,3 і 9,8 млрд. грн.

Доходи й витрати державних підприємств дорівнюють відповідно 29,8 і 28,3 млрд. грн.

Сума коштів іноземних інвесторів дорівнює сумі витрат іноземних інвесторів на розвиток економіки, що становлять по 2,8 млрд. грн.

Довгострокові кредити на розвиток економіки, надані банками України, і кредити міжнародних фінансових організацій становлять відповідно 1,2 і 3,7 млрд. грн.

Витрати на реалізацію програм розвитку економіки за рахунок довгострокових кредитів, наданих банками України і кредитів міжнародних фінансових організацій становлять відповідно 1,1 і 3,7 млрд. грн.

Відповідь: дефіцит у сумі 2,7 млрд. грн.

VII. Підсумок уроку

VIII. Домашнє завдання

1. Опрацювати теоретичний матеріал.

2. Визначити й записати у зошиті головні тенденції фінансової політики держав світу в умовах економічної кризи.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників.
Ви зараз читаєте: Зміст фінансової політики уряду: цілі й інструменти