Сучасні географічні дослідження
І СЕМЕСТР
РОЗДІЛ І
Географічне пізнання Землі
Тема 4. Сучасні географічні дослідження
Урок 8. Сучасні географічні дослідження
Мета: у вигляді усного журналу ознайомити учнів із сучасними географічними відкриттями; перевірити вміння учнів користуватися додатковою географічною літературою, слухати своїх товаришів; розвивати любов до географічної науки; формувати навички пошуку цікавої інформації.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: фізична карта світу, атласи, підручник, портрети відкривачів, додаткова
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок
Завдання. Перейти до обраного пункту.
1. Що в перекладі з грецького означає “фізис” – пишу (>6) чи природа (>7) ?
2. Як називався один із кораблів Х. Колумба – “Санта-Марія” (>8) чи “Санта-Барбара” (>9) ?
3. Що продовжують вивчати географи: материки (>10), земну поверхню (>11) чи космос (>12) ?
4. На чиєму глобусі немає ні Південної, ні Північної Америки: Піфагора (>13) чи Мартіна Бегайма (>14) ?
5. Хто на початку ХVII ст. вперше ступили на берег Австралії – голландці (>15) чи Т. Т. Беллінсгаузен і М. П. Лазарев
6. “Пишу грецькою мовою” означає “графо” (>1).
7. Дійсно, в перекладі з грецької “фізис” означає “природа” (>2)
8. Так, одним із кораблів цього мореплавця була “Санта – Марія” (>3).
9. “Санта-Барбара” – фільм, який був дуже популярним у 90-ті роки ХХ ст. (>2).
10. Усі материки докладно вивчені (>3).
11. Так, саме на земній поверхні вчені зосереджують свою увагу (>4).
12. Хоча детально космос не вивчено, але цим займаються астрономи (>3).
13. Піфагор був відомим математиком і не займався докладним вивченням географії (>4).
14. Саме Бегайм створив глобус, на якому не було позначено Південну і Північну Америку, бо їх ще тоді не відкрили (>5).
15. Дійсно, голландці були першими, хто відкрив Австралію (>17).
16. Ці мореплавці у 1820 р. відкрили Антарктиду – останній невідомий материк (>5).
17. Поздоровляю, ви дісталися кінця!
III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності
У ХХ ст. відбувалося освоєння полярних широт, дослідження Світового океану, дослідження маловідомих територій. У 19321933 роках проведено Міжнародний полярний рік, створено першу карту глибин Північного Льодовитого океану. З 1 липня 1957 року почалося комплексне вивчення фізичних процесів у літосфері, атмосфері, гідросфері. У 1978-1979 роках проводилася міжнародна програма дослідження процесів, що відбуваються в атмосфері. Про окремі з цих досліджень та найвизначніших дослідників ХХ ст. ми поговоримо сьогодні.
IV. Вивчення нового матеріалу
Сторінки журналу:
1. Відкриття Північного полюсу.
2. Дослідження Р. Амундсена.
3. Відкриття Південного полюсу.
4. Дослідження О. Ю. Шмідта.
5. Дослідження Світового океану.
6. Дослідження українців.
7. Сучасні дослідження, подорожі.
Кожна сторінка закінчується рубрикою “Це цікаво”.
1. Досі вважається, що першим досяг Північного полюсу – американський полярний мандрівник Роберт Пірі 6 квітня 1909 р. До його санного загону входило 19 нарт із 133 собаками. Вони стартували з північного берега острова Елсмір. Пірі супроводжували численні групи, які дорогою до полюса поступово відходили, утворюючи проміжні бази. До полюсу дійшли, окрім Пірі, чотири ескімоси і його слуга доктор Метью Хенсон. Але полярний дослідник Фредерік Кук стверджував, що він підкорив полюс ще 21 квітня 1908 р. Повернувшись до ескімоського селища, Р. Пірі надсилає телеграму президенту США: “Північний полюс у Вашому розпорядженні” і отримує іронічну відповідь: “Дякую, але не знаю як використати цей щедрий подарунок.”. Через 70 років після смерті Пірі було відкрито його архів, який начебто свідчив, що Пірі не зміг досягти полюсу – він повернув назад, тому що не вистачило продуктів харчування та сил за 200 км від полюсу.
Це цікаво. Під час однієї з експедицій Р. Пірі обморозив ноги, внаслідок чого лікарі ампутували йому вісім пальців. Ледь навчившись ходити без милиць, Пірі знову вирушив підкоряти полюс.
2. У 1897 році експедиція на бельгійському судні “Бельжика” вирушила до берегів Південної Америки. Моряки зупинились біля острова Вогняна Земля для його дослідження, поблизу землі Грахама їм довелося зимувати. Судно перебувало в льодяному полоні 13 місяців.
У 1898 році Амундсен почав підготовку до плавання північно – західним шляхом з Атлантичного океану в Тихий. Пливучи на захід, в 1903 р., Амундсен постійно вимірював глибину океану. Учасники плавання зійшли на берег Бічі і півострів Бутія, а в невеличкій бухті два роки провели на зимівлі. Тут облаштували обсерваторію і команда спостерігала за переміщенням магнітного полюсу. На третю зиму судно “Іоа” вмерзло в кригу неподалік мису Кінг. Амундсен з ескімосом-провідником та капітаном китобійного судна, яке також стало на зимівлю, на санях вирушили до Північної Америки. Вони подолали гори Аляски і спустились у долину річки Юкон. Після цього дослідник повернувся на судно і, коли крига розтанула, знову вирушив у плавання. Незабаром перед судном “Іоа” відкрилася Берінгова протока. У листопаді 1906 р. судно повернулося до Осло.
3. 14 січня 1911 р. Р. Амундсен висадився в Китовій бухті для організації табору для підкорення Південного полюса. На підкорення полюса вирушило п’ятеро людей на чолі з Амундсеном на чотирьох нартах, у кожну з яких було запряжено по 13 собак. Через кожні 111 км по маршруту облаштовували склади з продовольством. Останній склад знаходився на відстані 894 км від Південного полюса. 15 грудня 1911 р. експедиція досягла полюса, піднявши на ньому норвезький прапор. Тут був залишений намет, у якому були секстант, спальні мішки з оленячого хутра і два листи – королю Норвегії і Роберту Скотту. Експедиція за 99 днів пройшла близько 3 тис. км.
Майже одночасно з Амундсеном на відкриття Південного полюса вирушила експедиція англійського офіцера Роберта Скотта, але полюса вона досягла 18 січня 1912 р. Встановивши свій прапор, члени експедиції вирушили назад, але не дійшли 18 км до основної бази з продовольством і паливом і в наметі загинули від холоду та голоду.
Через 8 місяців загиблих знайшла рятувальна експедиція. Із щоденника Скотта видно, що наукові дослідження команда продовжувала вести до останніх днів життя.
Це цікаво. До складу експедиції Р. Амундсена в якості штурмана “Фрама”, що доставляв експедицію до узбережжя Антарктиди, входив і російський моряк і океанограф Олександр Степанович Кучин.
У складі допоміжної групи експедиції Р. Скотта був росіянин Д. Гирьов та українець з Полтавщини – конюх Антон Омельченко. Його онук Віктор Омельченко теж був двічі на полюсі у складі експедиції на станції “Академік Вернадський” у якості механіка.
4. У рамках Міжнародного полярного року експедиція, очолювана Отто Юлійовичем Шмідтом, 26 липня 1932 р. на криголамі “Сибіряков” вийшла із Архангельська на схід. Уже в морі Лаптєвих “Сибіряков” упродовж 40 годин прокладав собі шлях через п’ятимильне крижане поле. Першого жовтня судно підійшло до північного входу в Берінгове море. Весь шлях від Архангельська до Берінгової затоки подолали за 65 днів. Отже, поставлене завдання плавання з Білого моря до Тихого океану за одну навігацію було виконано.
Це цікаво. Отто Юлійович Шмідт – геофізик, астроном, полярний дослідник, родом з Могилева, дійсний член АН УРСР (1934), головний редактор 1-го видання “Великої Радянської Енциклопедії”, колишній киянин.
У 1933 році було вирішено пройти Північним морським шляхом не на криголамі, а на великому вантажному пароплаві “Челюскін”. Біля мису Дежньова корабель примерз до криги й почав дрейфувати. Корпус пароплава не зміг витримати стиснення кригою й він затонув. Усіх учасників експедиції, крім одного, вдалося евакуювати літаками.
У 1936 році караван із військових кораблів пройшов Північним морським шляхом. Після експедиції Шмідта такі плавання стали звичною справою.
5. У 1957 році експедиція на кораблі “Витязь” виміряла в Тихому океані найглибшу западину – Маріанський жолоб (11 022 м).
У 1960 році Жак Піккар і Дональд Уош на підводному апараті “Трієст” досягли найглибшої океанічної западини – Маріанського жолоба.
Відомий дослідник морських глибин – француз Жак Ів Кусто на науковому судні “Каліпсо” і підводних кораблях вивчав живий світ морів та океанів, за допомогою кінофільмів ознайомив людей з таємницями підводного світу.
Це цікаво. В кінці 1940-х років швейцарський геофізик Огюст Піккар побудував батискаф, а в 1960 р. його син Жак Піккар удосконалив модель батискафа “Трієст” і опустився на дно Маріанської западини.
Француз Жак Ів Кусто з інженером Емілем Ганьяном у 1943 р. винайшли акваланг.
На дні Світового океану відкрито поклади корисних копалин: нафти, газу, залізних і марганцевих руд.
6. Степан Рудницький – український географ, картограф, засновник та директор українського науково-дослідного інституту географії та картографії, розробник української географічної термінології. Він вивчав природні особливості нашої країни, заклав основи політичної географії України, склав першу настінну карту України і написав для дітей підручник “Україна – наш рідний край”.
Павло Аполлонович Тутковський – один з видатних геологів, краєзнавців, академік АНУ. З 1884 до 1902 року П. Тутковський проводить геологічні дослідження майже в усіх губерніях України. Він вивчає підземні води і в 1895 р. подає проект забезпечення жителів Києва питною водою. Павло Аполлонович був одним з перших укладачів програм з географії. Він створює “Словник геологічної термінології”, є автором підручників “Загальне землезнавство”, “Мінералогія”, йому випала честь очолювати відділ природничих наук АН України, він уперше організував кафедру географії в Київському університеті, а потім кафедру геології, Геологічний музей, науково-дослідний інститут геології, бібліотеку АН України.
Костянтин Григорович Воблий – відомий український економіст, статистик, економіко-географ. Він вивчав природні ресурси і склав детальну характеристику господарства України, розробив наукову схему економічного районування України. Він автор підручника “Економічна географія України”. Вивчав історію народного господарства, економічну статистику, демографію, економіку страхової справи.
Каленик Іванович Геренчук – український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець, багато його праць присвячені охороні природи.
Це цікаво. В Україні наукові дослідження розпочалися у ХVIII ст. і значно розширилися після створення у ХІХ ст. Харківського, Київського, Одеського університетів. Значний внесок у дослідження території України зробив Василь Васильович Докучаєв, вивчаючи причорноморські степи і грунти України.
У 1926 році створюється науково-дослідний інститут географії і картографії, у 30-х роках ХХ ст. відкриваються географічні факультети у вищих навчальних закладах України. У 1936 році організовується відділ географії в інституті економіки України. Зараз центр досліджень – Інститут географії АН України.
7. У ХХ ст. продовжуються відкриття. Так, у 1935 р. відкрито найвищий водоспад – Анхель, у 1937 р. було організовано станцію “Північний полюс-1”. На чолі експедиції був Іван Дмитрович Папанін. Полярники визначили глибину океану в районі полюса (4 033 м), з’ясували закономірності руху льоду в Арктиці, було вивчено рельєф Північного Льодовитого океану, рух води у ньому, розраховано магнітне схилення. У 1977 р. Північного полюса вперше досяг атомний криголам “Арктика”.
Норвезький учений Тур Хейєрдал довів у 1947 р., що ще стародавні єгиптяни та інші жителі узбережжя Середземного моря могли плавати до берегів Америки. На човні з папірусу він переплив через Атлантичний океан.
У 1953 році Едмундом Хілларі з Нової Зеландії та його провідником шерпом Норгеєм Тенцінгом було підкорено найвищу гору Землі, вершину Джомолунгму (8 848 м).
Велике значення мав Міжнародний геофізичний рік, який тривав 18 місяців (з 1 липня 1957 р. по 31 грудня 1958 р. ). У його роботі брали участь 67 країн. Проводилися геофізичні спостереження і дослідження земної кори, атмосфери, океанів за єдиною програмою і методикою. Було організовано експедиції в Антарктиду, Арктику, райони Паміру, Тянь-Шаню, Тихий, Індійський, Атлантичний океани. Було запущено штучні супутники Землі, що поклало початок систематичним дослідженням верхніх шарів атмосфери і космосу.
З 29 січня 1986 р. за 38 днів група Д. Шпаро в пітьмі полярної ночі здійснила перехід через Північний Льодовитий океан.
20 жовтня 1990 р. з австралійського порту Сідней на 11-метровій яхті “Караана” вийшов у відкритий океан Федір Конюхов, який повз миси Доброї Надії та Горн за 224 дні без заходу в жодний порт, обійшов Землю і повернувся назад у червні 1991 р.
У 1997 році громадянин України Леонід Каденюк здійснив політ у космос у складі міжнародного екіпажу американського космічного корабля “Колумбія”.
Це цікаво. Космічні кораблі використовують для спостереження за стихійними явищами, погодою. За космічними знімками знаходять родовища корисних копалин, визначають розміри забруднень земної поверхні, складають детальні карти.
Протягом ХХ-ХХІ ст. вчені не тільки пізнають закони природи, а й думають про її перетворення на користь людям без шкоди самій природі. Географія з описової науки перетворилась на пояснювальну.
V. Закріплення нових знань, умінь, навичок
Тест на відповідність
1. Р. Пірі
2. Р. Амундсен
3. Р. Скотт
4. О. Шмідт
5. Жак Ів Кусто
6. П. Тутковський
7. Е. Хілларі
A. 1909 р.
Б. 1953 р.
B. 1932 р.
Г. 1911 р.
Д. 1912 р.
Е. 1943 р.
Ж. 1897 р.
1. Р. Пірі
2. Р. Амундсен
3. О. Шмідт
4. Жак Ів Кусто
5. С. Рудницький
6. П. Тутковський
7. Е. Хілларі
A. підкорив Південний полюс
Б. зійшов на Еверест
B. підкорив Північний полюс
Г. основоположник української національної географії
Д. засновник географічного краєзнавства
Е. займався дослідженням океанічних глибин
Ж. експедиція пройшла на криголамі Північним шляхом.
Виконання практичної роботи № 2 (закінчення)
Завдання. На основі підручників, атласів та додаткових джерел інформації заповнити таблицю.
Етапи пізнання Землі | Мандрівники, вчені | Географічні досягнення |
Сучасні географічні дослідження | Р. Пірі | |
Р. Амундсен | ||
Р. Скотт | ||
О. Шмідт | ||
Жак Ів Кусто | ||
Українські вчені |
VI. Підсумок уроку
VII. Домашнє завдання
– Опрацювати відповідний параграф у підручнику.
– Підготовитись до підсумкового уроку за розділом “Географічне пізнання Землі”.
– Доопрацювати практичну роботу № 2. Зробити висновок про результати відкриттів та досліджень.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...