Головна ⇒ 📌Фінансовий ринок ⇒ Суть і значення фінансового контролю

Суть і значення фінансового контролю

ФІНАНСИ

Модуль 1

СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

2.3. Суть і значення фінансового контролю

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування і використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу і споживання ВВП з метою оцінювання обгрунтованості і ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Об’єктом фінансового

контролю виступають процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів (фінансові показники діяльності усіх суб’єктів економічних відносин: дохід, прибуток, собівартість, витрати обігу, рентабельність, податкові платежі). Суб’єктами фінансового контролю є, з одного боку, як державні, так і недержавні контролюючі структури, а з іншого – підприємства всіх форм власності та фізичні особи.

Призначення фінансового контролю полягає, насамперед, у необхідності мобілізації фінансових ресурсів усіх сфер фінансової системи і в дотриманні порядку ведення обліку та звітності.

Зміст фінансового

контролю відображається в таких положеннях:

– перевірка виконання фінансових обов’язків усіма суб’єктами економічних відносин перед відповідними ланками влади згідно з економічним законодавством;

– перевірка використання бюджетних коштів державними та муніципальними підприємствами;

– перевірка надходжень податків і зборів у всі ланки бюджетної системи;

– перевірка спектра фінансових операцій підприємств;

– виявлення та усунення наслідків фінансових порушень та зловживань;

– застосування форм відповідальності за порушення норм фінансового законодавства.

Основні функції фінансового контролю покладено на вищі органи законодавчої і виконавчої влади (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Механізм здійснення фінансового контролю в Україні

Верховна Рада України проводить фінансовий контроль під час визначення основних напрямів бюджетної політики, розгляду проекту державного бюджету на новий бюджетний рік, внесення змін і доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і затвердження звіту про виконання державного бюджету за минулий бюджетний період, прийняття законодавчих актів щодо виконання бюджету. У складі Верховної Ради України створено комітети, які здійснюють парламентський контроль за використанням фінансових ресурсів держави.

Контроль за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади покладено на спеціалізований незалежний орган – Рахункову палату Верховної Ради України. До основних повноважень Рахункової палати належать:

– проведення фінансових перевірок, ревізій в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національного банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України;

– контроль органів місцевого самоврядування, підприємств, банків, організацій щодо використання ними бюджетних коштів;

– проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок;

– внесення пропозицій щодо удосконалення бюджетного законодавства;

– порушення перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі тощо.

Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів України. Від уряду фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів України, Державна контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство України і Державна податкова адміністрація України, яка була відокремлена від Міністерства фінансів України і стала центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Кожен з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов’язки і завдання. Так, Міністерство фінансів України має право брати участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами; здійснювати в межах своїх повноважень контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і коштовного каміння, проводити в установленому порядку перевірки щодо операцій з дорогоцінними металами і коштовним камінням; здійснювати фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають свідоцтво на проведення державних грошових лотерей, а також проводити у міністерствах, інших центральних органах та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів ті інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, з 2002 р. Міністерство фінансів України разом з Рахунковою палатою Верховної Ради України у порядку, визначеному Верховною Радою України, має здійснювати і контроль за проведенням таємних видатків.

Основні функції Державного контрольно-ревізійного управління щодо здійснення фінансового контролю полягають у здійсненні ревізій та перевірок, узагальненні їхніх результатів, а також в організації заходів щодо усунення і попередження фінансових порушень, і зокрема з питань:

– законного, цільового і ефективного витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів державних цільових фондів;

– збереження державного, муніципального і колективного майна;

– достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

– цільового використання і своєчасного повернення валютних кредитів, бюджетних та позабюджетних позичок, а також позик і кредитів, гарантованих бюджетними коштами;

– поповнення дохідної частини бюджетів і державних цільових фондів;

– дотримання розрахункової дисципліни.

Важливість Державної податкової служби в країні на чолі з Державною податковою адміністрацією України (ДПАУ) зумовлюється тим, що вона є єдиною структурою в системі виконавчої влади, що здійснює фіскальний контроль за сплатою податків. При цьому податкові органи мають право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем та інших носіїв інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів.

У 2001 р. у складі Міністерства фінансів України утворено Державний департамент фінансового моніторингу, основним завданням якого визначено збирання, оброблення і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому контролю (визначені законом як значні або сумнівні) та інші операції, пов’язані з легалізацією таких доходів.

Крім перелічених суб’єктів загальнодержавний фінансовий контроль в Україні здійснюють також Державне казначейство України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна України, уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також дирекції державних позабюджетних цільових фондів та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади.

Фінансовий контроль як економічну категорію можна поділити на види, форми і методи. Види контролю визначають співвідношення контролюючого і підконтрольного суб’єктів. Форми фінансового контролю відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків. Методи контролю – це сукупність прийомів та способів його здійснення.

Види фінансового контролю. Залежно від взаємозв’язку об’єкта контролю – фінансової діяльності і суб’єкта – органу контролю, фінансовий контроль поділяється на два основні види: внутрішній і зовнішній.

Під час внутрішнього контролю фінансова діяльність кожного суб’єкта контролюється ним самим через спеціальні підрозділи – контрольно-ревізійні відділи, управління тощо. Такий контроль має форму внутрішнього аудиту, метою якого є перевірка доцільності та обгрунтованості окремих фінансових операцій, їх відповідності фінансовій стратегії і тактиці даного суб’єкта.

Зовнішній контроль полягає в перевірці фінансової діяльності того чи іншого суб’єкта відповідними уповноваженими органами контролю. Метою цього контролю є перевірка відповідності фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. Цей контроль за ознакою суб’єктів його здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрішньо-корпоративний, незалежний і суспільний.

Державний – це контроль з боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінансами. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (в Україні це Рахункова палата і Контрольно-ревізійне управління) та органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, органи управління державними цільовими фондами). Державний контроль є найбільш організованим та дієвим видом контролю, який охоплює мікро – та макрорівень розподілу і перерозподілу створеного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодержавної фінансової політики. У разі виявлення порушень застосовуються фінансові санкції, а винні особи можуть бути притягнені до адміністративної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності.

Відомчий і внутрішньо-корпоративний контроль полягає в перевірці фінансової діяльності суб’єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоративних об’єднань. Цей контроль охоплює три напрями. Перший – це відповідність фінансової діяльності чинному фінансовому законодавству. Другий – узгодженість фінансової діяльності із фінансовою стратегією і тактикою міністерств, відомств, корпоративних об’єднань. Третій – внутрішньовідомчі розподільні і перерозподільні відносини. Цей вид контролю спрямований насамперед на виявлення і усунення порушень і недоліків у фінансовій діяльності підвідомчих підприємств і організацій. За результатами контролю приймаються адміністративні рішення відповідно до чинного законодавства та статутних документів.

Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами – аудиторськими фірмами.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, повноти і відповідності чинному законодавству.

Аудиторська перевірка здійснюється незалежними особами – аудиторами або аудиторськими фірмами на комерційних засадах.

У 1993 р. в Україні був прийнятий Закон “Про аудиторську діяльність”, який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Аудит може бути обов’язковим та ініціативним. Обов’язковий аудит передбачений законодавством для певного переліку підприємств і організацій, зокрема: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян або залучення чи торгівлю цінними паперами (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів.

Також аудиторські перевірки можуть також проводитися з ініціативи керівництва або власників підприємства, його засновників, акціонерів.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку, проведення фінансово-господарської діяльності відповідно до чинного законодавства, в тому числі податкового.

Перед аудиторами ставляться високі професійні вимоги: аудитор повинен мати кваліфікаційний сертифікат, який засвідчує його кваліфікаційну придатність, а також ліцензію – дозвіл на заняття аудиторською діяльністю. Сертифікацію і ліцензування аудиторської діяльності в Україні здійснює Аудиторська палата України. Крім цього вона в установленому порядку проводить атестацію аудиторів, розробляє стандарти і методичні рекомендації, веде облік аудиторів, їхніх фірм.

Під час проведення перевірок аудитори самостійно визначають форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду. Аудитори мають право отримувати всі необхідні документи для проведення перевірок, а також пояснення до них.

Поряд з цим аудитори зобов’язані належним чином надавати аудиторські послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності, зберігати в таємниці інформацію, отриману під час аудиту.

З метою забезпечення об’єктивності і неупередженості у проведенні аудиторських перевірок чинним законодавством забороняється проведення таких перевірок аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі родинні стосунки з керівництвом суб’єкта господарювання, що перевіряється, або є членом керівництва, засновником чи працівником.

Результати проведення аудиторської перевірки оформляються аудиторським висновком. Аудиторський висновок – це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора чи аудиторської фірми, який складається за наслідками проведеного аудиту і містить висновок щодо достовірності звітності, повноти і відповідності її чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Суспільний фінансовий контроль – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він не має, як правило, організованих форм (певною мірою функції цього контролю виконує Рахункова палата Верховної Ради України) і здійснюється за рахунок відкритості, гласності й прозорості фінансової діяльності держави. Кожний громадянин повинен мати право на ознайомлення, наприклад, з процесом складання і виконання бюджету, який формується переважно за рахунок доходів юридичних і фізичних осіб. Контрольні функції громадян реалізуються також через виборчу систему – обираючи певні партії чи окремих депутатів, виборці обирають чи відкидають і певну фінансову політику.

Форми фінансового контролю. Залежно від стадії здійснення контролю він поділяється на попередній, поточний і наступний.

Особливістю попереднього фінансового контролю є те, що він здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань. Він пов’язаний із процесами визначення оптимального обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їхнім ефективним розподілом та використанням. Вихідною інформаційною базою для цього контролю є фактичні дані виконання планових завдань минулих періодів. На рівні держави попередній фінансовий контроль проводиться на стадії розроблення та прийняття законодавчих і нормативних актів у сфері фінансів. Важливим напрямом цього контролю є перевірка контрагента – отримувача коштів: його юридичного статусу, фінансового стану, ділових рис, партнерської відповідальності тощо.

Поточний фінансовий контроль становить оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотриманням планових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо. Він здійснюється через аналіз, перевірки, обстеження діяльності суб’єктів господарювання, його завдання – вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності.

Наступний фінансовий контроль здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання. Його мета – контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної роботи. Цей вид контролю є базою для попереднього контролю майбутнього періоду. Наступний контроль дає повну і вичерпну інформацію про фінансову діяльність як кожного суб’єкта, так і суспільства в цілому. Таким чином, спостерігається тісний взаємозв’язок між попереднім, поточним та наступним фінансовим контролем.

Методи фінансового контролю розрізняються за характером його здійснення, за комплексністю і технологією контролю, його спрямованістю, оформленням результатів. Виділяють такі основні методи контролю: ревізія, тематичні перевірки, обстеження.

Ревізія становить найбільш глибоке та всебічне обстеження діяльності господарського суб’єкта для оцінки рівня його фінансової дисципліни. Ревізія є найпоширенішим методом фінансового контролю і здійснюється переважно всіма контролюючими органами. Залежно від об’єкта ревізії поділяють на повні, часткові, тематичні, комплексні. Залежно від обсягу даних ревізії поділяють на суцільні та вибіркові.

Суть тематичних перевірок полягає в контролі за окремими сторонами фінансової діяльності. Зокрема, це камеральні (у податковій інспекції) і документальні (у платника) перевірки податкових декларацій і звітів. Результати документальної перевірки можуть оформлятися довідкою – якщо порушень не виявлено і актом – при встановленні порушень податкового законодавства.

Обстеження являє собою ознайомлення з окремими напрямами фінансової діяльності з метою виявлення проблем і шляхів їх удосконалення. Характерним для обстеження є зіставлення фактичного стану справ з нормативним.

Необхідною умовою забезпечення ефективності фінансового контролю є оптимальність і системність дій контролюючих органів. Іншими словами, фінансовий контроль не може бути ефективним, якщо він не охоплює всіх сфер обігу фінансових ресурсів.