СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ
Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу
ТЕМА 4 СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
§ 14. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ
Що таке світове господарство. Важко уявити сучасну країну, яка існувала б у цілковитій ізоляції від інших. Господарство навіть великої за площею країни не в змозі забезпечити себе всіма необхідними засобами виробництва, а населення – всім комплексом товарів народного вжитку. Тому національні господарства сучасних держав тісно пов’язані між собою.
Історично сформована
Спеціалізація та міжнародний поділ праці. Країни мають різні природні умови і неоднаково забезпечені природними ресурсами, населення має різну кваліфікацію. Тому держави спеціалізуються на виробництві лише певних видів продукції та наданні тих чи інших послуг.
Спеціалізація (з лат. – особливий) – це переважаючий розвиток тих галузей господарства, для яких на даній території існують найкращі умови, а більша частина продукції яких іде на
Унаслідок спеціалізації між країнами виникає своєрідний розподіл обов’язків, тобто поділ праці. З давніх-давен існував поділ праці між членами родини: дітьми і дорослими, жінками і чоловіками, керівниками і підлеглими. На чому він грунтувався? Звичайно, на тому, яка робота більше відповідає людям певного віку, соціального статусу чи статі. Між країнами такий поділ праці існує залежно від різних передумов для розвитку їхнього господарства. Він має назву міжнародний географічний поділ праці – процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.
У результаті міжнародного географічного поділу праці виникають галузі міжнародної спеціалізації, тобто ті види діяльності у виробничій сфері чи сфері послуг, що переважно зорієнтовані на експорт продукції або обслуговування іноземних громадян і передусім визначають “обличчя” країни у світі.
Щоб виникла така галузь, по-перше, держава повинна мати переваги у виробництві певної продукції чи наданні послуг перед іншими (хоча б кількома) країнами. Ці переваги можуть полягати у якості товару чи послуги або ж у їх низькій собівартості. Це, у свою чергу, визначається багатством
Схема 28. Формування світового господарства
Природних ресурсів, сприятливими природними умовами, прогресивними технологіями виробництва. Ці чинники в часі змінюються досить повільно. Тому й галузі, якими відома у світі певна держава, майже незмінні. Так, галуззю міжнародної спеціалізації країн Перської затоки є нафтова промисловість, Канади – лісове та зернове господарство, Японії – автомобілебудування, суднобудування, електроніка та робототехніка, країн-“далекосхідних тигрів” – електроніка, Австралії – гірничодобувна промисловість, вівчарство та зернове господарство, Аргентини – скотарство, України – металургія, суднобудування, літакобудування, цукрова промисловість, Мальти – курортне господарство, Швейцарії – банківська справа та виробництво годинників, Скандинавських країн – паперова промисловість. По-друге, для формування галузей міжнародної спеціалізації має бути попит на продукцію або послуги певної держави. Це означає, що інші країни відчувають потребу в даному товарі чи послузі, оскільки самі не мають передумов для їх ефективного розвитку. Так, більшість європейських країн потребують нафтопродуктів та лісу, країни Перської затоки мають потребу в устаткуванні для нафтодобування та нафтопереробки, Велика Британія потребує продовольчих товарів тощо. Тож поки існує попит на певні товари чи послуги, розвиваються й певні галузі міжнародної спеціалізації країн. По-третє, витрати на транспортування продукції до місця призначення або надання послуги мають бути економічно вигідними. Інакше собівартість товару або послуги стане занадто високою і попит на неї падатиме. Хоча галузі міжнародної спеціалізації країн досить стабільні, проте й вони з часом можуть змінюватися. Так сталося з “новими індустріальними країнами”.
Умови формування світового господарства. Оскільки внаслідок міжнародного географічного поділу праці сформувалися галузі міжнародної спеціалізації, виникла потреба в обміні продукцією між державами. Тому утворився світовий ринок – сфера обміну товарами та послугами між національними господарствами. Цей обмін почав складатися після переходу від феодалізму (з його натуральним споживчим господарюванням) до капіталістичних відносин. З формуванням колоніальних імперій світовий ринок розширюється. У нього залучаються багаті на сировину колонії, з яких ресурси вивозяться для переробки до країн-метрополій. Особливо прискорюється процес формування світового ринку під час переходу до машинного виробництва. На світовому ринку відбувається обмін між національними господарствами різних країн. При цьому між країнами складаються певні відносини. Тому світовий ринок був першою умовою існування єдиного світового господарства.
Другою умовою формування світового господарства став розвиток великої індустрії. Після промислових переворотів XVI-XVIII ст. у ряді країн Західної Європи та США, коли ручна праця у промисловості була замінена на машинну, різко зросла продуктивність праці. Виробленої продукції вистачало не лише для внутрішнього споживання, а й для обміну. У XIX ст. з’явилася потреба завозити значний обсяг сировини для великого промислового виробництва та продовольства для міського населення, що швидко зростало. Усе це консолідувало національні господарства країн у єдину систему світового господарства.
Нарешті, третьою умовою, без якої світове господарство не могло б існувати, є бурхливий розвиток транспорту. Адже саме він забезпечує обмін товарами на світовому ринку між національними господарствами, перевозить пасажирів до місць надання їм певних послуг (туристичних, освітніх, лікувальних та інших). Спершу це був морський транспорт, який з’єднав розділені морем країни. У другій половині XIX ст. відбувся стрімкий розвиток залізниць. А в XX ст. новітні швидкісні види транспорту – автомобільний, повітряний, електронний – “убили простір”.
Світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX – на початку XX ст.
Етапи формування світового господарства. Світове господарство у своєму розвитку пройшло три етапи: аграрний (до середини XIX ст.), індустріальний (друга половина XIX – середина XX ст.) та постіндустріальний (з кінця XX ст.).
Для аграрного етапу характерним було переважання сільського господарства. У ньому працювало 90 % економічно активного населення світу, воно виробляло основну частку ВВП.
На індустріальному етапі пріоритетними галузями господарства в країнах Європи, Північної Америки, в Японії, Радянському Союзі були промисловість та будівництво. На ці галузі припадало близько 1/3 працівників, вони давали основну частку ВВП. Після Жовтневого перевороту в Росії (1917 р.), утворилися дві паралельні системи світового господарства: капіталістична з ринковими відносинами і соціалістична з плановою економікою. Зі створенням соціалістичного табору в повоєнні роки розширився вплив соціалістичного міжнародного господарства. Через ідеологічні заборони дві системи існували досить ізольовано одна від одної. Економічні зв’язки між ними були фрагментарними, політичні відносини – напруженими.
Наприкінці XX ст. завдяки стрімкому розвитку науки і техніки почав формуватися зовсім новий тип господарювання, для якого характерним було швидке зростання невиробничої сфери: освіти, культури, науки, маркетингових, юридичних, фінансових, побутових послуг і т. ін. Виробництво та сфера послуг стали наукомісткими. Цей етап розвитку світового господарства дістав назву постіндустріального. Після краху ідей соціалізму класові інтереси знову поступилися місцем загальнолюдським. Унаслідок цього утворилося єдине світове господарство, в якому провідна роль належить висококваліфікованим фахівцям, що мають керувати суспільством. До постіндустріального суспільства вже перейшли США, Канада, країни Західної Європи, Японія. У них понад 60 % населення працює в невиробничій сфері. Швидкими темпами наближаються до цього показника “далекосхідні тигри”. Досить високий рівень зайнятості у сфері послуг мають також деякі країни, що розвиваються, зокрема нові індустріальні країни Америки, країни-експортери нафти, що стали великими фінансовими центрами, дрібні острови, які відомі завдяки туристичному бізнесу. Швидко зростає роль невиробничої сфери також в економіці України. За прогнозами фахівців на середину XXI ст. у світі в сфері послуг працюватиме близько 90 % економічно активного населення.
Неоднорідність світового господарства. Сучасне світове господарство, хоча і є єдиною системою, але дуже неоднорідне. Складається воно з надто різних за рівнем розвитку та галузевою структурою національних господарств, які розвиваються за своїми законами, але не ізольовано одне від одного.
Основу сучасного світового господарства становлять кілька його осередків. Колись існував один такий центр – Європа, згодом з’явився другий – США. Тепер світова економіка стала багатоцентричною. Головними центрами сьогоднішнього світового господарства є Північна Америка (США, Канада), на яку припадає 25 % ВВП світу, Західна Європа, що дає понад 20 % світового ВВП, та Азіатсько-Тихоокеанський регіон, який виробляє майже 20 % ВВП світу. Щоправда, межі останнього дуже нечіткі. На Азіатсько – Тихоокеанський регіон покладають великі надії у XXI ст. За прогнозами фахівців його роль у світовій економіці швидко зростатиме. Саме цей регіон у XX ст. став відомий своїми “економічними дивами”. Перше з них – Японія, на яку припадає 10 % ВВП світу, далі – “далекосхідні тигри”, нині швидких обертів набирає Китай – вже 6 % світового ВВП. Іншими центрами світового господарства є Центральна Європа (в тому числі Україна, яка дає 4 % ВВП світу), Росія, країни Перської затоки, Бразилія.
Міжнародна економічна інтеграція. Поглиблення міжнародної спеціалізації та обміну привело до “зрощування” національних господарств груп країн і виникнення нової форми міжнародного географічного поділу праці – міжнародної економічної інтеграції (з лат. – об’єднання частин). Вона являє собою глибокі та стійкі взаємозв’язки окремих груп країн, проведення ними злагодженої міждержавної економічної політики.
Міжнародна економічна інтеграція призводить до формування міжнародних економічних угруповань країн. Вони можуть бути регіональними, тобто такими, що сформувалися на основі спільного географічного положення держав, або ж галузевими, що виникли на основі подібної господарської спеціалізації територій (картосхема 3).
Картосхема 3. Міжнародні економічні угрупування країн
Найвідоміше міжнародне регіональне угруповання – Європейський Союз. З галузевих міжнародних економічних угруповань найвідомішими є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), СиПЕК та ІБА.
Отже, сучасне світове господарство складається з великих інтеграційних систем – міжнародних економічних угруповань країн.
КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:
– Світове господарство – це сукупність національних господарств усіх країн світу, що пов’язані між собою економічними та політичними відносинами. Воно склалося внаслідок утворення світового ринку, розвитку великої промисловості і транспорту. Світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. і пройшло три етапи розвитку: аграрний, індустріальний та постіндустріальний.
– Міжнародний географічний поділ праці – процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. На світовому ринку країни відомі галузями спеціалізації, які склалися в результаті міжнародного географічного поділу праці.
– Найвищою формою географічного поділу праці є міжнародна економічна інтеграція. Наслідком її є утворення міжнародних економічних угруповань країн: регіональних (наприклад Європейський Союз) та галузевих (ОПЕК, СиПЕК, ІБа та ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...