Теорія розподілу – сукупність теорій, концепцій, ідей представників різних напрямів і течій сучасної економічної науки щодо сутності створеного у виробництві продукту, принципів його розподілу та основних суб’єктів цього процесу. Перший внесок у розвиток теорії розподілу багатств зробив Ф. Кене, обгрунтувавши категорію “чистий продукт”. В. Петті довів можливість і необхідність оподаткування економіки, а отже, розподілу додаткового продукту. На думку Ф. Енгельса, якщо держава набула права оподатковувати приватних власників, то
це означає завершення етапу існування принципів священної приватної власності. Вперше в світовій економічній літературі, визначаючи предмет політичної економії, Д. Рікардо стверджував, що таким предметом є дослідження законів, які регулюють розподіл продукту між класами. Одним із таких обгрунтованих ним законів є обернено пропорційна залежність між привласнюваним капіталістами прибутком і розмірами заробітної плати найманих працівників. Серед сучасних найдосконалішою і найгуманнішою є Т. р., яка базується на трудовій теорії вартості, згідно з якою єдиним джерелом вартості, в тому числі додаткової, є праця.
Але не лише найманих працівників, як це стверджував К. Маркс, а й підприємців. У такому разі виваженішою виглядає точка зору А. Маршалла про те, що четвертим фактором економічного зростання є діяльність підприємців. Помиляються представники вульгарної політичної економії (Джон С. Мілль, Н. Сеніор та ін.), розглядаючи працю, землю і капітал як фактори виробництва, власник кожного з яких отримує частку національного доходу, оскільки плутають, по-перше, джерела вартості, в тому числі додаткової вартості, з факторами, які сприяють зростанню цієї вартості; по-друге, ототожнюють активну частину продуктивних сил з пасивними елементами; по-третє, фактори виробництва механічно екстраполюють на сферу розподілу. Крім того, вони не враховують, що в процесі взаємодії людини як основної продуктивної сили із засобами праці виникає синергічний ефект, особливо, коли йдеться про взаємодію людини із землею, де такий ефект є найвищий. Туган-Барановський розглядав розподіл як результат боротьби найманих працівників і капіталістів, таке твердження є однобічним. Базуючись на теорії трудової вартості, можна науково осмислити появу нових факторів економічного зростання в епоху НТР – науки, інформації, державного регулювання економіки та ін. Прихильники концепції граничної корисності можуть претендувати на пояснення теоретичних проблем розподілу лише настільки, наскільки позитивні сторони цієї концепції узгоджуються з трудовою теорією вартості, яка не обмежується поглядами К. Маркса і Ф. Енгельса. Серед сучасних концепцій розподілу доходів найпоширенішими є концепції про вплив прогресивного оподаткування та соціальної політики на перерозподіл національного доходу в інтересах найбідніших верств населення. її авторами є П. Самуельсон, А. Шарп, К. Олсон, Дж. Брейк, Дж. Печман (США), Т. Джамен (Великобританія) та ін. Французький учений М. Алле твердив про доцільність оптимального поєднання децентралізації і конкурентної організації, з одного боку, і свідомої діяльності суспільства за планом, спрямованим на досягнення справедливості у розподілі доходів, стабільність і безпеку. Англійський економіст А. Пігу обстоював перерозподіл національного доходу через державний бюджет, стверджуючи, що “трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут”. Це зумовило виникнення неокласичної теорії добробуту, а на основі проголошених нею принципів – теорії державних фінансів, яку обстоює американський економіст П. Самуельсон. Дж. Гелбрейт визнавав, що держава повинна встановити прогресивнішу шкалу подохідного податку, гарантувати для всього працездатного населення певний дохід, вирівняти заробітну плату членів профспілок і тих, хто до них не належить, чоловіків і жінок, збільшити державні витрати на захист довкілля та ін. Він також виступав за націоналізацію наймогутніших корпорацій, передусім військово-промислового комплексу, за державне регулювання цін в інтересах дрібних підприємств. Водночас допомога держави, на його думку, необхідна і “плановій системі”, тобто великим корпораціям для реалізації їх продукції шляхом державних замовлень (в т. ч. на поставки зброї). “Така система, – визнає він, – за відсутності державного втручання є іманентно нестійкою”. Р. Коуз вказував на необхідність послаблення економічної нерівності, поліпшення довкілля, збільшення соціальних витрат (зокрема інвестиційних) тощо, оскільки це сприятиме інвестиційним процесам та їх спрямованості у необхідному напрямі, побудові контрактної економіки.
Loading...