Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Творення фразем на базі народних оповідань

Творення фразем на базі народних оповідань

Розділ 8

СТРУКТУРНО-ЕКСТРАЛІНГВІСТИЧНА ПІДОСНОВА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

§ 20. Творення фразем на базі народних оповідань

Оскільки тип фразеотворення на базі народних оповідань не можна інтерпретувати за допомогою тих чи інших мовних явищ або за допомогою відомих логіко – семіотичних (логіко – синтаксичних) закономірностей, його називають екстралінгвістичним, оскільки “його витоки завжди перебувають за межами самої мови й тих процесів, які в ній відбуваються” . Деталізуючи дериваційну базу подібного фразеотворення, М. Демський

називає його “творенням фразем на базі анекдотів, небилиць, нісенітниць, казок” , а М. Номис – “побрехеньками”. Фразеологічні конденсати, а то й буквальні цитати, імпліцитно збагачені контекстами – переказами (Так то так, та з хати як; Не вважайте, люди добрі, що я швець: говоріть зі мною, як з простим; На злодієві шапка горить!; Ні сюди, Микито, ні туди, Микито; і я не я і кобила не моя; іде (квапиться, лізе) як рак з дріжджами), істотно поповнюють загальнонародну пареміологію та ідіоматику. їх дериваційною базою стали фрагменти тексту, уживані в народному оповіданні. Ось як постала перша з названих тут приповідок.

Один

скупердяй попросив чоловіка, щоб сплів йому ясла для худоби. Коли зайшло про плату, то скупар загадав, щоб чоловік робив за “так “, тобто дурно. Подумавши, чоловік погодився. Наніс до хати лози та й став плести ясла. За якийсь час і сплів. Та як їх винести з хати? Ні у вікна, ні у двері не лізуть. Чоловік і каже скупарю: “Оце маєте ясла за “так”. Господар почухав потилицю та й собі каже: “Так то так, та з хати як?” Ці слова й стали приповідкою, яку вживають, зустрівши перешкоду в своїх намірах.

Але й метафоричні фразеологічні відповідники збагачуються конотаціями всього дискурсу – відповідних текстів малих жанрів.

Мабуть, найбільше фразем утворилося з анекдотів, цікавих бувальщин, що їх І. Франко назвав “народною белетристикою”. З пієтетом ставився до них також іспанський лексикограф X. Касарес: “Забуті перекази, викорінюванні забобони, обряди, звичаї, народні ігри, занедбані ремесла, суперництво між сусідніми селами, незначні події, пам’ятні в житті лише одного села чи однієї родини… вся психологія, усе приватне й громадське життя, уся нефіксована історія наших предків залишали слід у цих еліптичних формулах, які були відшліфовані й залишені в спадщину нащадкам” . Пам’ятним, наприклад, лише для жителів містечка Красноріченського Кремінського р-ну Луганської обл. став вислів Клепачева свита. Значення його – “даремна справа” (” – Якщо в цьому місяці майстер не дасть роботи, то піду до директора. – Та це ж Клепачева свита. Вони ж з директором приятелі”) – пов’язане з місцевим фактом, коли бідний чоловік Клепач, не домігшись правди в державних установах, змушений був зі злості й відчаю бити свою свиту.

Чи не найбільше “фразеопродуктивних” жанрів малої форми пов’язано, мабуть, з поведінкою цигана. Принаймні О. Потебня вважав їх “численними” й називав “оповіданнями” і “байками”. Природно, що вони зустрічаються в багатьох варіантах, а це є ознакою фольклорного джерела. Ось у яких різновидах фіксує автор “Українських приказок” стійку жартівливу фразу пішли наші вгору.

…по два на вірьовку. – “Цигане, он твого батька повісили!”

– “О! пішли наші вгору!”…догори, по два на шибеницю; по три на шнурок; по три на вірьовку; з тюрми на шибеницю; по два на мотузку; усподі утинають, а вгорі латають; в долині ріжуть, а вгорі латаються; вгору, аж вірьовки тріщать… .

На багато з них накинута когнітивна “сітка” “тепло / циган / прихисток”, результатом чого стали жартівливі фразеологічні відшарування (зафіксовані й незафіксовані): тепло, як циганові під вьятиринкою з поясненням фольклориста: “Либонь, якийсь навісний циган заховався од холоду під в’ятирину, и виткне оце палець крізь вічко надвір: “ух”, каже, “як там холодно!” ; Нагрівся як циган під ятером “замерз”, Загрівся як циган у в’ятері, затишно як циганові за драбиною. Одному з авторів посібника довелося на Сумщині почути такий дотепний анекдот: “Поїхав циган у поле орати. Раптом піднявся сильний холодний вітер. Поставив циган сторч борону, намагаючись захиститися од вітру. “Що воно так дме?” – Оглядівся. – “А, ось зубок випав!” Такі гумористичні контексти прояснюють внутрішню форму уживаних і на Луганщині компаративем Сховався як циган за бороною, бути як циган за бороною, “Мені так тепло, Як циганові за бороною!” .

Вислів Ори, мели, їж постав як відшарування анекдоту про цигана (О. Потебня вважав його спільним для сербських і українських оповідань), який розказував хліборобові, скільки йому, бідолашному, роботи. “Мені”, каже, “дути!., кувати., ухналі робити!., на базар носити, хліб купувати, дітей годувати!.. А тобі що?., ори-мели-їж!” Часом сими словами жартують, як хто дорікає, що, мов, тобі так, а мені он як!” . В авторському мовленні спостерігаються випадки різних інтерпретацій змісту і форми усталеного вислову, що свідчить про його питомий характер у фразеологічному фонді: ” – Як живеться, Дмитре? – Як? Наше діло, казав циган, просте: Ори, мели, їж”; ” – Та наше діло, як той казав, просте: ори, жни, мели, їж, – усе товчемось біля землі…” (М. Стельмах); ” – Двоє б’ються – третій не втручайся! – каже. – Без тебе обійдеться! Ти – Ори, мели, їж!” (А. Головко).

Широковживана фразема (крутити, вертіти) Як циган сонцем, зафіксована в багатьох фразеографічних працях, так пояснюється в збірнику М. Номиса: “Циган пішов на заклад, що буде косити до захід сонця; але, притомившись добре, і почав його благати й репетувати, щоб мерщій заходило” .

Народне оповідання про коваля – цигана дало багато похідних зі значенням “досягти мізерних результатів при великих затратах”: Звести на пшик; кувати, гріти та й на пшик звести; перевівся (перейшли) на циганський (ковальський) пшик, ” Ох, старі голови та розумні; та й Зроблять з лемеша швайку” (Т. Шевченко); “В голову лізли самі дурниці. – Іти на Косів – в тім був і початок, і середина, і кінець. А як що, чи буде з того хосен, чи Зійде все на пшик або ще на що гірше – до того мисль не доходила” (Г. Хоткевич); “Ти не хихикай, розуме недоспілий, бо покладу на санки і в повіт завезу! – Великий крик за малий пшик! – ображено заметались вузькі присмоктані уста” (М. Стельмах). Екстралінгвістичною підосновою для цих ФО було народне оповідання про невдаху-коваля (нерідко цигана, адже ковалями найчастіше були цигани), який замість лемеша брався послідовно викувати чересло, сокиру, долото (іноді серп), швайку, шило. А коли й цього не зумів, тоді, розжаривши шматок металу, швидко всунув його у воду й видобув “пшик”. Узус знає багато інтерпретацій наведеної вихідної прототипічної структури. І. Франко записав галицьке із шини пшик “із великої річи дрібниця”, прокоментувавши словами “натяк на оповідання про невченого коваля” . А ось один із варіантів, записаний етнографом В. Івановим на Слобожанщині ще в кінці XIX ст.:

“А то як коваль з пуда заліза зробив пшик. Один хлібороб каже ковалю: “Вийде з пуда заліза леміш? ” – “Вийде та ще й добрий “. – “Ну, на залізо, роби”. От він робив, робив. – “Ні, каже, не вийде леміш, а вийде чересло”. – “Ну, роби чересло”. Робив, робив. – “Ні, каже, не вийде чересло, а вийде сокира “. – “Ну, роби сокиру “. Робив, робив. – “Ні, каже, не буде сокира, а буде долото “. – “Ну, роби долото “. Робив, робив. – “Ні, каже, не буде долото, а буде шквайка (швайка)”. – “Роби шквайку”. Робив, робив. – “Ні, не вийде шквайка, буде шило”. – “Тороби й шило”. Заплескав, устромив у воду загартувати – воно й зашипіло. Мужик: “Еге! Бач, каже, що воно вийшло – пшик!” .

У виразі Помаленьку, бо спинку зломиш! (або ще: А не сідай, а не сідай!., Бо спинку зломиш!) сконденсований зміст народного оповідання про циганську сім’ю. “То циганчата хвалились, – переповідає укладач “Українських приказок”, – як вони їздитимуть верхи на теляті, що колись буде; а старий циган почув та й почав їх чухрать, так приговорюючи” .

У багатьох варіантах у різних ареалах інтерпретується народне оповідання про “стрижене” й “голене”:

“У жінки з чоловіком спорка вкоїлась; він каже Голено, вона – стрижено; вже він її і бив, і чого не робив, – хоч що хоч! Ну, каже, коли так, – і повів її топить; так і тут тієї ж! А як уже вершки сплили, що не можна більш казать, – висунула руку з води й двома пальцями, мов ножицями: стрижено, мов…” .

Ось деякі варіанти фразеологізованого конденсату, що засвідчують продуктивність моделі в багатьох етнокультурах. “Стрижене!” – “Голене!” (на Звенигородщині й Чернігівщині); “Ти йому Стрижено, а воно тобі Голено” (у Прилуках і на Лубешцині). “Стрижено!” – “Голеної” – “Але ж стрижено!” – “Ні, таки голеної” (Брацлавщина). “Таки бо Стрижено!” – “Таки бо Голено!” – Це вже Проскурів. На Переяславщині М. Номис записав діалог нібито згоди: “А голено?” – “Голено!” -“А стрижено?” – “Стрижено!” Зате на Слободах (Південна Україна) – знову незгода й навіть дещо інше лексичне наповнення: “Кошено!” – “Стрижено!” Почуємо також “Острижене!”, “Смалено!”; “Стрижене, а не смажене!” ; Ти йому стрижене, він тобі смалене “про впертого” (м. Брянка Луганської обл.). М. Міхельсон, навівши вираз “Стрижено; нет, брито” (про суперечку), пояснює, що це одна з багатьох приказок, яка має на меті ілюструвати безпредметні суперечки між чоловіком і жінкою, сюди належать приказки російські та українські про гречку, рибу й рака, жито й мак. Проте ареал цієї схеми мандрівного сюжету ширший. У збірнику білоруських прислів’їв І. Носовича читаємо: Не стрижено, дак голено. X. Касарес наводить провербіальне словосполучення Tijeretas hau de ser, досл, “це – ножиці”, тому що ці слова концентрують у собі весь смисл знаменитого оповідання про те, як один чоловік, котрому остогидла суперечка зі своєю жінкою, яка вбила собі в голову, що вусики виноградної лози треба називати не інакше, як Tijeretas “ножиці”, теж повів її до річки. Вона, уже зовсім занурившись у воду, вистромляла два пальці руки й почергово то з’єднувала, то розсовувала їх, зображаючи ножиці” . Те саме і в польській мові: “А golono? Golono. А strzyzono? Strzyzono.” Акад. И. Кжижановський зазначає, що названа гумореска про суперечку чоловіка з упертою жінкою знана в усій Європі на тему, чи пса поголено, чи пострижено. Зустрічається вона і в латинській та інших мовах.