Участь народу в державотворчих процесах
Тема 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
§ 28. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В 1990-х роках
2. Участь народу в державотворчих процесах.
Після проголошення незалежності України та зміни політичної системи були створені політико-правові передумови для активної участі народу в державотворчих процесах. Вплив громадян на життя держави залежав також від рівня їхньої політичної культури та досконалості самої політичної системи. Участь населення в державотворчих процесах реалізувалася передусім під час виборів депутатів усіх рівнів, Президента
Народ став помітним чинником суспільного життя під час загострення політичної кризи. У 1993 р. посилилися суперечності між Президентом України та Верховною Радою. На політичну ситуацію вплинув страйк, який розпочався в Донбасі в червні 1993 р. Страйкарі висунули політичні вимога, у тому числі щодо проведення Всеукраїнського референдуму про довіру президентові, парламенту і радам усіх рівнів. Леонід Кравчук, намагаючись знайти вихід із кризового стану, під час виступу у Верховній Раді в середині червня 1993 р. запропонував провести дострокові вибори до Верховної Ради, референдум
Особливість парламентських виборів 27 березня 1994 р. полягала в тому, що кандидати в депутати повинні були набрати понад 50 % голосів виборців із числа тих, хто взяв участь у голосуванні, за умови, що проголосують не менше 50% виборців, унесених до списків. У деяких округах явка виборців була
Леонід Кучма
Низькою, тому не вдалося обрати всіх депутатів відразу. Виборці, які не прийшли на виборчі дільниці, продемонстрували своє негативне ставлення до влади.
Для обрання депутатів, які не пройшли в першому турі, був призначений другий тур. Під час повторного голосування теж не вдалося обрати всіх народних депутатів. До – обрання депутатів в округах, де ніхто з кандидатів не міг набрати понад 50 % голосів, тривало аж до грудня 1994 р. Верховна Рада змушена була відкласти на рік вибори в округах, де ніхто не був обраний. На початок 1995 р. Верховна Рада України була сформована на 90%. Отже, пасивність частини виборців ускладнила формування Верховної Ради. Водночас вибори виявили недосконалість виборчого законодавства.
Серед семи кандидатів на посаду Президента України шанс бути обраним мали Л. Кравчук і Л. Кучма. У голосуванні 26 червня 1994 р. взяли участь 70,37 % виборців. Перше місце посів Л. Кравчук (37,68 % голосів), однак у другому турі виборці віддали перевагу Л. Кучмі (52 %).
Новообраний Президент України Леонід Кучма виступив з програмою радикальних реформ, що передбачали докорінну зміну відносин власності.
Активність населення, його вплив на суспільні процеси значною мірою залежали від політики, яку проводила держава. Коли в процесі приватизації державне майно потрапило під контроль найбільших фінансово-промислових груп, а питання оплати праці та пенсійного забезпечення вирішувалися повільно, у суспільстві почали посилюватися протестні настрої. Це сприяло перемозі лівих сил на виборах до парламенту в березні 1998 р.
Новим випробуванням для українського суспільства стали президентські вибори 1999 р. На них був реалізований сценарій, за яким чинний Президент України протистояв загрозі “лівого реваншу” в особі лідера комуністів. На виборах 31 жовтня 1999 р. найбільше голосів набрав Л. Кучма – 36,5 %, а П. Симоненко – понад 22 %. У другому турі, який відбувся 14 листопада, чинний Президент України переконливо переміг лідера комуністів з результатом 56,3% голосів. Він отримав перевагу в 14 областях України, за нього дружно проголосували виборці в західних областях, які не хотіли допустити до влади комуністів. Прикметно, що в другому турі на виборчі дільниці прийшло більше виборців, аніж у першому. Це була в основному молодь, яка раніше не голосувала.
Оскільки Л. Кучма проводив свою виборчу кампанію під гаслом унесення змін до Конституції України, він видав указ про проведення референдуму. Ним передбачалося винести на всенародне обговорення питання про недовіру Верховній Раді України та право на її розпуск Президентом України, якщо вона протягом місяця не утворить парламентську більшість або впродовж трьох місяців не зможе затвердити поданий урядом бюджет; скасування депутатської недоторканності; зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300; утворення верхньої палати парламенту як представника інтересів регіонів; прийняття нової конституції на референдумі. Конституційний Суд зняв питання референдуму про недовіру Верховній Раді та про прийняття нової Конституції України шляхом всенародного опитування. Пропозиції Президента України мали на меті 250 значне послаблення ролі парламенту в житті країни. Всеукраїнський референдум відбувся 16 квітня 2000 р. Більшість населення підтримала пропозиції глави держави. Однак утілення в життя результатів референдуму означало б розширення повноважень Президента України та ослаблення парламенту. Багато депутатів не погоджувалися з такими змінами, тому у Верховній Раді не набралося необхідної кількості голосів для внесення змін до Конституції України відповідно до результатів референдуму. Розгляд цього питання затягнувся. У листопаді 2000 р. в Україні спалахнув “касетний скандал”, тому результати референдуму втратили актуальність. Розпочалися акції протесту під гаслом “Україна без Кучми!”. Кульмінацією протистояння став багатотисячний мітинг біля пам’ятника Т. Шевченку в Києві 9 березня 2001 p., де відбулися сутички його учасників з міліцією. Загострення політичної боротьби в березні-квітні 2000 р. спричинило відставку уряду на чолі з прем’єр-міністром В. Ющенком.
Реальний вплив народного волевиявлення на розстановку політичних сил засвідчили вибори до Верховної Ради в березні 2002 р. Інтереси “партії влади” на виборах представляв блок “За єдину Україну”, який очолив керівник Адміністрації Президента України В. Литвин. Однак на виборах за списками партій і блоків він отримав лише 11,8% голосів. Перемогу на виборах за партійними списками здобув блок В. Ющенка “Наша Україна” (23,6 % голосів). Третє місце посіли представники Компартії України. За результатами виборів 2002 р. у Верховній Раді України склалася нова розстановка політичних сил.
Найвище піднесення протестних настроїв відбулося під час президентських виборів 2004 р. У першому турі виборів 31 жовтня переміг В. Ющенко, а в другому турі 21 листопада, за даними ЦВК, більше голосів отримав В. Янукович. Однак багато громадян не сприйняли цих результатів і вважали їх сфальсифікованими, що спричинило масові протести в листопаді-грудні 2004 р. З різних областей України до столиці прибули прихильники В. Ющенка. На майдані Незалежності в Києві зібралися сотні тисяч громадян. Мирні демонстрації відбувалися під гаслом “Свободу не спинити!”. Мітинги були організовані також у багатьох містах України. Події в Україні привернули увагу всього світу. За таких умов Верховна Рада України на позачерговому засіданні ухвалила постанову, якою визнала вибори такими, що не відповідають реальному волевиявленню людей. У той час, як прихильники В. Ющенка в Центральнії! і Західній Україні активізували свою діяльність, у м. Сєвєродонецьку (Луганська обл.) відбувся з’їзд органів місцевого самоврядування, де зібралися прихильники В. Януковича.
З грудня 2004 р. Верховний суд України скасував результати другого туру виборів і зобов’язав ЦВК призначити повторне голосування. Між владою та опозицією тривали виснажливі переговори, під час яких сторони намагалися знайти вихід із політичної кризи. 8 грудня 2004 р. Верховна Рада ухвалила рішення про політичну реформу: Україна з президентсько-парламентської республіки повинна була перетворитися на парламентсько-президентську.
Переголосування принесло перемогу Віктору Ющенку. Український народ
На майдані Незалежності восени 2004 р. м. Київ
Продемонстрував, що може істотно впливати на державотворчі процеси. Події, названі “помаранчевою революцією”, показали, як населення за певних історичних умов може переходити від пасивного очікування до спроби взяти долю держави у свої руки. Чимало політологів та істориків уважають, що “помаранчеві події” не були революцією в традиційному розумінні, бо люди не прагнули зламати систему влади чи змінити характер економічних відносин, а лише намагалися не допустити порушення законів. “Помаранчева революція” принесла сподівання на швидке оновлення суспільства, підвищення добробуту народу та подолання корупції. Однак в “помаранчевій коаліції” не було єдності. Населення знову не відчуло очікуваних змін на краще.
У зв’язку з тим, що з 2006 р. Україна ставала парламентсько-президентською республікою, зростала роль Верховної Ради в суспільно-політичному житті. Тому посилилась увага політичних сил до парламентських виборів, які відбулися 26 березня 2006 р. У них взяли участь 45 політичних партій та блоків. До Верховної Ради України були обрані представники Партії регіонів, БЮТу, “Нашої України”, Соціалістичної партії України, Компартії України. Парламентська коаліція в складі Партії регіонів, соціалістів і комуністів висунула на посаду прем’єр-міністра кандидатуру В. Януковича. Розгорнулася боротьба за розширення повноважень парламетсько-урядової більшості та звуження прав президента.
Протистояння між главою держави й законодавчою та виконавчою владою спричинило політичну кризу. Вихід із неї спробували знайти в позачергових виборах до Верховної Ради України, які відбулися 30 вересня 2007 р. Найбільше голосів здобули Партія регіонів, БЮТ, блок “Наша Україна – Народна самооборона” (НУНС), комуністи, блок В. Литвина. Вибори засвідчили певне послаблення політичної активності українського суспільства. Вони також показали територіальний розподіл симпатій виборців: Партія регіонів мала більшу підтримку на півдні та сході країни, а БЮТ і “Наша Україна – Народна самооборона” – у центрі та на заході. Прем’єр-міністром стала Ю. Тимошенко. На діяльності влади негативно позначилося протистояння, що виникло між В. Ющенком і Ю. Тимошенко, яке загострювалося з наближенням президентських виборів.
У 2008 р. розпочалася світова економічна криза, яка негативно вплинула на соціально-економічну ситуацію в Україні. На тлі погіршення економічної та соціальної ситуації “помаранчеві” втратили підтримку населення.
На президентських виборах 2010 р. за результатами другого туру голосування 7 лютого 2010 р. Президентом України був обраний Віктор Янукович. Він проголосив необхідність масштабних реформ, у тому числі в системі влади.
Віктор Янукович
Віктор Ющенко
Із послання Президента України Віктора Януковича до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2011 році”
…У Комітеті економічних реформ ми визначили три важливих до цих пір незадіяних ресурсів розвитку. По-перше – це дерегуляція та стимулювання підприємницької ініціативи.
За умови якісної та системної регуляторної реформи вже наступного року можемо розраховувати на вагомий ефект – додаткове зростання ВВП на 2 % порівняно з минулим роком та збільшення бюджетних надходжень щонайменше на 6 млрд гривень. Особлива увага – розвитку малого та середнього бізнесу. Зокрема, саме бізнес середньої ланки найбільш орієнтований на інноваційні рішення та проривні технології. Ефективне використання механізму державно-приватного партнерства дозволить нам спільно сформувати нові галузі виробництва.
По-друге – це прискорення процесу приватизації. При раціональній організації процесу державний бюджет може щорічно додатково отримувати десятки мільярдів гривень. Водночас прихід ефективного власника розблокує процес технічної та технологічної модернізації виробництв, дозволить підвищити продуктивність праці, а також сприятиме збільшенню доходів державного бюджету за рахунок надходження додаткових податків.
По-третє – земля. На сьогодні мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення гальмує розвиток вітчизняного сільського господарства. Заборона робить неможливим створення ефективних сільськогосподарських підприємств на основі концентрації земельної власності…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...