Українська зоофразеологія
Розділ 15
ПОХОДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ
§ 43. Українська зоофразеологія
Стійкі вислови, що кореспондують з реаліями тваринного світу, віддзеркалюючи їх експліцитно чи імпліцитно в елементах внутрішньої форми – у їх складі є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи (Кусливий як муха в спасівку, з півнями, червоний півень, ловити рибу в каламутній воді, глуха тетеря) – становлять значну частину загальномовної фразеології. Вони відбивають різноманітні сфери, входячи до численних ідеографічних об’єднань.
1. До перших можна віднести фразеологічні словосполуки з компонентами-зоонімами, своєрідними індикаторами, що прямо декларують належність ФО до номенів живої природи. Такі ідіоми становлять Фондові одиниці в межах зоофразеології. До них належать зоофразеологізми
3. Третя – “закрита” – група виразів становить Периферію ЗФ; вони не мають індикаторів зоофразеологічності й потребують історико-етимологічного чи культурологічного розшифрування, наприклад: казитися з жиру (первісно про собак), Спіймати облизня “не отримати нічого”, пор. коментар Б. Грінченка: “Ззісти облизня говорилось спочатку про собаку” ), Лізти на рожен “наражатися на небезпеку” (Рожен – гострий кілок, рогатина, уживався при полюванні на ведмедів: звір сам наражався на виставлений мисливцем рожен) , Нестися (бігти) щодуху (що є духу), з усього духу “дуже швидко” – дух тут “дихання”, первісно про галоп коня, Стара карга “стара жінка” (Карга, тюрк. – “ворона”), Перебігти дорогу (кому) “завадити кому-н. у якійсь справі” (за забобонним уявленням, людину жде нещастя, якщо їй перебіжить дорогу чорна кішка чи заєць) ), До зарізу “дуже (потрібний)” (вираз пов’язаний зі словом Заріз “місце на шиї у тварини, де розрізають при убої”, і з жестом “зарізу” себе по глотці, який означав насамперед “дуже ситий”) та ін.
Історико-етимологічний аналіз дає змогу відмежувати власне зоофразеологізми від квазізоофразеологізмів – стійких виразів, у яких унаслідок демотивації відбулася переорієнтація внутрішньої форми в бік ЗФ, хоч генетично вони ніяк не співвідносяться з фаунонімною сферою. Наприклад, вислів Вішати собак (на кого) польський дослідник Я. Кжижановський пов’язував (як припущення) зі звичаєм “Wieszania ludzi іpsow razem ” (вішання людей і собак поряд). Результати психолінгвістичного експерименту свідчать практично про повну переорієнтацію внутрішньої форми цього ЗФ: переважна більшість опитаних (76 %) указала на його фаунонімне походження, інші ж не змогли дати жодного пояснення. Насправді ж генетично вираз пов’язується не з фаунонімом Собака, а з назвою рослини – Собака, собачка, собачки – тут “насіння череди” (Ridens tripartita) з гострими зачіпками, у білоруського дослідника І. Лепешева сабака – “лопух, галоука лопуха, дзед” .
Характерною для семантичної структури ЗФ виявляється символічна насиченість компонентів-фаунонімів. Вона відбита вже з найдавніших часів – у міфології, фольклорі. Символічне значення назв тварин, зображення їх як створінь священних, істот мудрих і пророчих поєднувалося тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів щодо деяких тварин. Це відображено, наприклад, у М. Костомарова, який, досліджуючи історичне значення української народної пісенної творчості, виокремив символіку тварин в окремий тип. Зоосимволіка вписана в семантику етнокультурного контексту, що засвідчує, зокрема, порівняння образів – символів абсолютно різних вербально-символічних систем. Зіставлення мов (фразеосистем) – це вихід у різні духовні й ментальні світи народів, тобто вихід до субстанції найвищого порядку. У слов’янських мовах, зокрема в українській, чеській, російській, польській, назва слон уособлює неповороткість, незграбність, у той час як у мовах індусів Слон символізує граціозність рухів. За повідомленням Ду Хун Вея, у китайській мові фазан – символ “жінки легкої поведінки”, а Дикий кінь – “упертої і неслухняної людини”. Згаданої символіки концептів зовсім немає в українській етнокультурі. Водночас таких українських символів, як Ворона (про неуважну людину), Видра (про худу жінку) та їжак (про колючу, жовчну людину), не знають китайці. За різними якостями характеризують людину в українській і китайській етнокультурі зооморфізми корова, козел, баран, які в нас пейоративно забарвлені, чого немає в китайській. Корова там – символ доброти, працелюбності, Баран – м’якої, слухняної, доброї людини, а також щастя й багатства. Отже, зооморфізми, орієнтовані на одну й ту саму тварину, у двох мовах можуть поставати еталоном різних якостей і властивостей, що пояснюється етнонаціональними відмінностями когнітивного світосприйняття.
Фразеологізми можуть набувати символічного значення або утворюватись на основі зо онімів-символів. Символи – фразеологізми постають шляхом цілісного переосмислення словосполучення. Скажімо, дії, які називаються подібними зворотами в прямому значенні, можуть набувати за певних умов символічного змісту. Символічна семантика їх грунтується на символічному змісті, зумовленому певною ситуацією ; символічною є сама ситуація. Мотивувальна ситуація в нашого народу сама значною мірою містить знакову інформацію, ФО є лише її “формальною репрезентацією” . Такими є вирази: Колупати піч (під час сватання), Зустрічати хлібом – сіллю, падати на коліна, здіймати капелюха, кинути рукавичку, серед них і зоофразеологізми Не каркай “уживається в розмові як застереження від чогось небажаного”, див. фразеологізовані прикмети – антиподи Заєць дорогу перебіг (кому) (на нещастя) – Вовк або ведмідь дорогу перебіг (на щастя). Спільнослов’янські вислови Чорна кішка (чорний кіт) Дорогу перейшла (перейшов) (кому) “у кого-н. почалася смуга невдач, нещасть”, див. ще рос. кошка пробежала (между кем), біл. Чорная кошка прабегла (паміж кім), болг. Минала е черна котка та ін. започатковуються забобонними прикметами наділяти нечисту силу здатністю обертатися в чорну кішку (у чорного кота). Кішка – одне з найулюбленіших утілень відьми. “Відьма, – читаємо в О. Афанасьєва-Чужбинського, – обертається собакою, кішкою, свинею, клубком” . Чехи вважають, що чорна кішка через сім років обертається відьмою, а чорний кіт – дияволом. В Україні були переконані, що вовкулаки, обернувшись у собак і чорних кішок, ссуть молоко в корів, кобил і овець. Цілком зрозуміло, що з людиною має трапитися нещастя, якщо їй перебіжать дорогу ці тварини. Забобонні прикмети постали, зокрема тому, що названі тварини (Чорний кіт, чорна кішка, заєць) – зооморфні іпостасі чорта (взагалі нечистої сили).
Окремі з фаунонімів стають національно-стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, наприклад Комар або горобець. Вони виступають символами – еталонами чогось незначного, малого (малої кількості), слабкого, низького, що й відображається в багатьох ЗФ, які постали на їх основі: Як комар наплакав, з комареву ніжечку “трохи, дуже мало”, з комарів носок, на комариному салі, жарт, “пісний, немащений”, Горобцеві по коліна “мілко”, луг. Горобцю по коліна “про низьку на зріст людину”, лемк. Мати свалы (силу) Як женатый воробель (когут) , тобто “слабосилий”. Слова-символи (Вовк – вівця, вовк – коза, вовк – ягня) й побудовані на їх основі ЗФ можуть утворювати зоосемічні синонімічні ряди, а також вступати в антонімічні відношення, де перший еталон уособлює хижака, а другі – беззахисність, слабкість (Жалує як вовк вівцю, боїться як вовк кози, вчепився як вовк до ягнят). Слова – символи, отже, як компоненти ЗФ виявляють системні відношення.
На фразеотворчій ролі зоонімів-символів наголошував у “Галицько-руських народних приповідках” І. Франко. Наприклад, навівши приповідку Хитрий як лисиця, автор тритомного дослідження пояснює: “лис являється скрізь символом хитрості”; див. ще: Кожна сорока своє гніздо фалит – “сорока в народних поговірках і віруваннях являється символом говірливості і самопохвальби, особливо жіночої”; вільний як птах – “птах – символ свободи, бо може летіти куди хоче” . Відповідно символіка хитрощів, лукавства, говірливості та свободи “розлита” в конкретних вербальних фразеорепрезентантах, як-от: Дивитися лисицею, Лис Микита, хитрий лис, хитра лисиця, витися (звиватися, крутитися, викручуватися) лисом (біля кого), підшитий лисом та ін.
Отже, завдяки символізації компоненти-зооніми ЗФ стають фокусом висловлювання, навколо якого “формується його оточення (рамка)” , власне – фразема. Окремі із зоосимволів є усталеними, одвічними етнокультурними координатами усномовної стихії, художньої літератури, фольклору українського народу, а глибина їх культурно-національного (діахронічного, поліжанрового) контексту є могутнім фразеотворчим підгрунтям – субстратом численних паремій, легенд, оповідей, переказів, побажань, художніх фігур (синтаксичний паралелізм). Специфіка семантики ЗФ – у домінантній ролі зоосимволів з їх могутнім фразеотворчим потенціалом та поліжанровою опорою.
Семантика зоофразеологізмів значною мірою зумовлена семантикою, конотацією й етпофоном фразеокомпонентів-фаунонімів, а фразеотворення пов’язане з активізацією насамперед їх латентних сем. Наприклад, досить помітним у національній фразеології є фразеологічне гніздо зі стрижневим словом Собака: 1. “Домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін.”; 2. “Про злу, жорстоку й недоброзичливу людину”; 3. “Той, хто досяг досконалості в чому-н.”; 4. “Хижий ссавець родини собачих”. Усі чотири зафіксованих Словником української мови значення виявляються майже непродуктивними в процесі фразеотворення. Із декількох десятків ЗФ зі словом собака (собачий) тільки деякі прямо (чи дотично) співвідносяться з названими значеннями: 1) собакою не здоженеш, собаками не піймати (наприклад, на полюванні); 2) Злий як собака, скажена собака; 3) З’їсти собаку (в чому, на чому); 4) ЗФ практично немає. Особливу ж фразеоактивність виявляють латентні, приховані, імпліцитні семи: а) “побутова одиниця виміру”: собака не перескочить “великий (за розмірами)”, собаки не їдять “дуже, надзвичайно багато”; як собаки обгризли “дуже короткий”; б) його “фізичні можливості”: (пускатися) як собака з ожереду “швидко”, собачий нюх (у кого) “хто-н. швидко щось помічає”; в) його “уподобання”: (триматися) Як собака за обгризену кістку “дуже міцно”, г) його “умови життя”: (змерз) Як собака взимку, (гуляти) Як собака на прив’язі, ірон. “зовсім не (гуляти)”; г) його “невибагливість”: Кинути як собаці, хоч на хвіст собаці лий; д) “набутий досвід”: Битий собака; е) Його здатність “переносити холод”: Собаку не вдержиш.
У семантико-стилістичному розподілі ЗФ мікрогрупи виразно відбита й амбівалентна символіка лексеми Собака. З одного боку, це вірний, надійний, непідкупний друг; з іншого – символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника, провісника нещастя, пор. 1) (вірний) Як собака, (іти) як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима І 2) (брехати) Як собака, (брехати) Як попова собака, собачі очі (в кого). Зв’язок собаки у народній демонології з мотивами загробного життя, лунарного культу відображається і у фразеології: (вити) Як собака на місяць, і в численних легендах, віруваннях – собачого гавкоту, наприклад, боїться нечиста сила. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину – (любити) Як собака печену цибулю, “оскільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили” . З умовами життя собаки пов’язаний набір інших імпліцитних сем: він уособлює якийсь “звичний вимір” нейтрального чи зниженого плану, щось повсякденне; собака – еталон “точки відліку”, усталена опора в системі національних образів (ніякий собака, ні один собака, і собака не загавкає, усякий собака, пропасти ні за собаку). Фразеологічні варіації, фразеологічний потенціал сем визначеної лексеми становлять певні стереотипи культурно-національного світобачення і з цього погляду є значущими як мовні знаки національної культури.
Отже, зоофразеологія – це численна, активно функціонуюча фразеотематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу української фразеології, виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоцентризму й досить повно репрезентуючи різноманітні сфери матеріального й духовного життя українців, вияви їхньої етнокультури (вірування, повір’я, обряди). Творення й семантика багатьох ЗФ завдячують символічній відзначеності компонентів-фаунонімів, які стають еталонами різних якостей і властивостей реалії, мають особливу семантико-стилістичну вагу у фраземі (окремими своїми семами зумовлюючи її загальну семантику).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...