Управлінське рішення – розумово-вольовий акт, який містить ідею про шляхи, засоби, форми і методи досягнення певних політичних, соціально-економічних або виробничих цілей в існуючій на даний момент соціальній чи виробничо-практичній ситуації. У. р. приймається суб’єктом управління на основі збирання, обробки та аналізу інформації про стан і перспективи розвитку підпорядкованого об’єкта управління з урахуванням їх спільних інтересів та інтересів усього суспільства. Потреби суспільного життя людей на даному етапі його розвитку визначають
цілі (бажані результати) і вибір засобів їх досягнення на всіх рівнях державного і громадського управління. Кожне рішення, незалежно від того, на якому рівні управління воно приймається, відтворює не лише волевиявлення і наміри людей, а й їхні потреби та інтереси, що зумовлюються фактичним змістом і перспективами розвитку суспільного життя. Як інструмент управлінської діяльності та форма вияву волі суб’єкта управління щодо підпорядкованого йому об’єкта У. р. визначає вибір з певної множини можливих варіантів управлінського впливу на діяльність об’єкта управління такого варіанта, який найбільшою
мірою відповідав би конкретним цілям і фактичним обставинам його функціонування. Зміст У. p., таким чином, виражається у формулюванні відповідей на запитання про те, в якому порядку, в які строки, якими засобами, з якими затратами сил, при якому розподілі обов’язків, прав та відповідальності, а також за якої організації контролю і з якими результатами повинен бути здійснений управлінський вплив, передбачений даним рішенням. Практично всі основні питання, які можуть виникнути в ході здійснення наміченого курсу дій, повинні знайти, відображення у змісті У. p., щоб його виконавці мали чітку програму діяльності, зорієнтовану на чітко визначені й усвідомлені цілі. Ця програма може бути викладена в усній, письмовій або іншій спеціальній формі (наприклад, зафіксована за допомогою магнітної плівки, відтворена графічним або цифровим зображенням тощо). Для того щоб У. р. набуло юридичної сили і стало обов’язковим для виконання тими, кому адресовані його вимоги, воно, як правило, повинно бути втілене у встановленій законом формі усних або письмових юридичних приписів – актів управління, на основі яких розгортається практична діяльність людей. Акти управління – це юридична форма управлінських рішень. Вони надають рішенням юридичної сили, роблять їх обов’язковими для виконання. Матеріальним змістом будь-якого акта управління є відповідне У. р. Однак не всі У. р. обов’язково втілюються в актах управління. Деякі з них можуть бути реалізовані як виданням актів управління, так і за допомогою інших форм управлінської діяльності (організаційно-технічними діями, інструктивно-роз’яснювальною і виховною роботою тощо). За певних конкретних обставин суб’єкт управління може прийняти рішення не реагувати на ситуацію, яка склалася в процесі функціонування відповідного об’єкта, і, щоб стабілізувати обстановку, не вживати жодних активних дій. У таких випадках акт управління не видається взагалі, хоча управлінське рішення, безумовно, приймається. Крім того, зміст одного рішення може бути втілений у кількох актах державного управління, і, навпаки, кілька рішень можуть забезпечувати змістовну характеристику багатьох організаційно-управлінських дій, які реалізуються відповідно до приписів єдиного акта управління. Головне полягає в тому, що акти управління як найважливіша правова форма державного управління забезпечують “переклад” змісту управлінських рішень на юридичну мову державно-владних вимог і приписів. Вони роблять управлінські рішення юридично обов’язковими програмами діяльності конкретних об’єктів управління – підприємств, установ, трудових колективів, галузей народного господарства тощо.
Loading...