Головна ⇒ 📌Біологія ⇒ ВИНИКНЕННЯ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ. ТЕОРІЇ Ж. Б. ЛАМАРКА ТА Ч. ДАРВІНА

ВИНИКНЕННЯ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ. ТЕОРІЇ Ж. Б. ЛАМАРКА ТА Ч. ДАРВІНА

РОЗДІЛ ІІІ ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

ТЕМА 1. ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ

§ 38. ВИНИКНЕННЯ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ. ТЕОРІЇ Ж. Б. ЛАМАРКА ТА Ч. ДАРВІНА

Терміни і поняття: еволюційне вчення; фактори еволюції; ламаркізм; боротьба за існування; природний добір; теорія еволюції; дарвінізм.

Ж. Б. Ламарк та його теорія. До початку XIX століття дослідження живих об’єктів сформували єдину науку. Як наслідок, у 1802 р. в науковій термінології замість застарілої назви натурфілософія почали використовувати термін біологія (від грец. біос

і логос). Одним з його авторів був французький натураліст, зоолог і філософ Жан Батіст Ламарк (1744-1829). Його внесок у біологію, зокрема зоологію, надзвичайно великий. Він поділив тварин на безхребетних і хребетних, а павукоподібних і кільчастих червів виділив в окремі класи. Особливе місце у своїх працях Ламарк приділив ідеї походження людини від мавпоподібних предків. Нарешті, він – автор першого еволюційного вчення, суть якого виклав у праці “Філософія зоології”, опублікованій у 1809 році.

Основні положення теорії Ламарка такі.

– Усі рослини і тварини – справжнє надбання природи; вони не існували

споконвіку, а виникли свого часу з неорганічної природи.

– Види змінювані, але утворення нових видів відбувається вкрай повільно, а тому непомітно.

– Головною рисою історичного розвитку живого є процес сходження від простого до складного.

– Кожний клас живих організмів на східцях драбини істот (табл. 16) – це наступний етап розвитку – нова, більш висока організація. У межах класів відсутній поділ на прості й складно організовані види, а відмінності між видами пов’язані з особливостями їх пристосування до різних умов існування.

Мал. 158. Ж. Б. Ламарк.

Мал. 159. Так Ламарк уявляв еволюцію жирафів, які, прагнучи дотягтися до гілок із зеленим листям, постійно витягували шиї.

Головним набутком еволюційного вчення Ламарка, що відрізняє його від ідей трансформістів, стало те, що він уперше у біології порушив питання про причини – фактори (від лат. фактор – творець будь-чого) еволюції. Ключовим у його теорії стало питання: чому в процесі еволюції відбувається східчасте підвищення рівня організації живих істот? Відповіддю на нього став сформульований вченим постулат (від лат. посту – латум – вимога): усі життєві форми наділені прагненням до підвищення рівня своєї організації, що, на думку Ламарка, є вродженою властивістю всього живого.

Картина еволюційних змін організмів, згідно з теорією Ламарка, виглядала таким чином. Спочатку відбуваються зміни середовища життя, відповідно до цього змінюються потреби організму, характер роботи його органів. Це приводить до тренування одних органів і нетренування інших. У результаті органи починають змінюватися (мал. 159): потрібні організму – розвиваються, а непотрібні – зникають (перший закон Ламарка). Набуті у процесі життя зміни успадковуються (другий закон Ламарка).

Таблиця 17

Східці драбини організації тваринного світу за Ламарком

Східці	Класи
1	Інфузорії
І	2	Поліпи
3	Променисті
II	4	Хробаки
III	5	Комахи
6	Павукоподібні
IV	7	Ракоподібні
8	Кільчасті черви
9	Вусоногі ракоподібні
V	10	Молюски
11	Риби
VI	12	Рептилії
13	Птахи
14	Ссавці

Унаочнюють теорію Ламарка такі міркування її автора: “…прагнучи уникнути необхідності занурювати тіло у воду, птах робить усілякі зусилля, щоб видовжити ноги. У результаті засвоєної даним птахом та іншими особинами його породи звички постійно видовжувати ноги, усі особини цієї породи ніби

Мал. 160. Ч. Дарвін.

Мал. 161. Титульний аркуш першого видання “Походження видів”.

Стають на ходулі, оскільки помалу в них формуються довгі ноги, позбавлені пір’я до стегна, а часто й вище”.

Теорія Ламарка не дістала значного поширення серед його сучасників багато в чому через умоглядність. Її основні положення – більше припущення, ніж перевірений фактичний матеріал. Вона не пояснювала, чому живі організми “прагнуть” досконалості, які біологічні причини – генетичні, фізіологічні, поведінкові тощо стоять за цим “бажанням” живих істот бути дедалі більше організованими. Це залишало можливості для визнання надприродних сил в еволюційному процесі. Помилковою виявилася висловлена вченим ідея про можливість успадкування набутих протягом життя ознак.

Ідеї Ламарка про еволюційне значення тренування або нетренування органів і про спадкування набутих за життя ознак і властивостей у XX ст. стали називати ламаркізмом. Ці ідеї, незважаючи на те, що численні дослідження доводили: модифікаційні зміни, викликані реакцією організмів на зміни середовища життя, не передаються нащадкам, неодноразово відроджувалися. Одним із таких сплесків ламаркізму став монополізм в 1948- 1964 pp. у радянській науці ідей агронома Т. Д. Лисенка. Лисенко вважав, що середовище безпосередньо впливає на спадковість, і шляхом “виховання” організмів певними умовами можна вивести сорт рослин або породу тварин з будь-якими потрібними людині якостями. Він стверджував, що ніяких генів у природі не існує – це все вигадки буржуазних учених, а еволюція йде під безпосереднім впливом середовища, причому впливом настільки значимим, що у певних умовах “піночка може перетворитися на зозулю”.

Чарлз Дарвін та його вчення про природний добір. У середині XIX ст. біологічна наука вже принципово відрізнялася від натурфілософії кінця XVIII століття. Завдяки експериментальним дослідженням був накопичений великий фактичний матеріал. Біологи дедалі більше спиралися на конкретні наукові дані, а не на абстрактні міркування. Саме у цей час було зроблено перше біологічне узагальнення, згодом назване теорією, значимість якої не втрачена і донині (пригадайте, основні положення якої теорїі були сформульовані у першій половині XIX ст.).

Більшість тогочасних біологів вже не сумнівалася, що еволюція реальна: природа змінювана, одні види приходять на зміну іншим, а життя на Землі розвивається. Тому на порядок денний постало питання не доказів еволюції як такої, а необхідність з’ясувати механізми еволюційних перетворень. Насамперед наукова спільнота чекала відповіді на запитання: що змушує живі організми змінюватися у часі? Іншими словами, виникла потреба з’ясувати причини, фактори еволюції.

Відповідь на це запитання вчені дістали у праці англійського натураліста, мандрівника і дослідника Чарлза Роберта Дарвіна (1809-1882) “Походження видів шляхом природного добору” (мал. 161), у якій він виклав своє бачення механізмів еволюційних перетворень. Коротко ідеї цієї книги зводяться до такого.

– Організми розмножуються в геометричній прогресії, проте до дорослого стану доживає дуже незначна їх частина (зверніть увагу: у природі молодих особин завжди більше, ніж дорослих). Отже, більшість особин гинуть у боротьбі за існування (мал. 162), яка проявляється, головним чином, у конкуренції особин одного виду між собою за кращі місця проживання, їжу, ресурси; у тварин самці, до того ж, змагаються за самку.

– Для природи характерна загальна мінливість. Кожний організм має певні індивідуальні особливості, що відрізняють його від інших. За Дарвіном, у природі мають місце неспадкова групова (він її назвав “визначеною”, а нині її називають модифікаційною) й спадкова індивідуальна (за термінологією вченого “невизначена”, а в сучасному науковому обігу – генетична) мінливість. Саме остання форма мінливості згідно з теорією Дарвіна відіграє ключову роль в еволюції, постачає для неї матеріал.

– Особини одного виду відрізняються одна від одної, а тому мають різні шанси вижити й залишити потомство. Частіше виживають і відповідно залишають потомство більш пристосовані до умов середовища життя організми, які володіють особливо корисними у боротьбі за існування ознаками чи властивостями. Саме це виживання найбільш пристосованих у боротьбі за існування організмів і є природним добором. За Дарвіном, саме він є основним чинником – рушійною силою еволюційного процесу. Як головний доказ реальності природного добору, Дарвін наводив приклади штучного добору, за допомогою якого людина вивела безліч потрібних їй порід тварин і сортів рослин з не відомими у природі властивостями. Так само і природа за допомогою природного добору творить потрібні їй види.

– Оскільки середовище життя організмів постійно змінюється, то щоразу у боротьбі за існування перевагу мають особини з новими ознаками, які спадково закріплюються. Ці зміни, що накопичуються під дією природного добору, поширюються в ряді поколінь і неминуче ведуть до істотних змін будови тіла й особливостей функціонування груп особин. У результаті утворюється новий вид.

Таким чином, основоположна ідея вчення про природний добір – головну рушійну силу органічної еволюції – полягає у виживанні найбільш пристосованих у боротьбі за існування мал. 163). При цьому найбільш пристосованими варто вважати організми, які залишили найбільше нащадків.

На відміну від теорії Ламарка, еволюційну теорію Дарвіна захоплено сприйняли не тільки науковці, а й уся освічена європейська громадськість того часу. Перший тираж “Походження

Мал. 162. Так виглядала боротьба за існування у часи панування динозаврів.

Мал. 163. Усі зображені ознаки ссавців (а – грива у лева; б – голки в їжака; в – крила у кажана; г – гола шкіра в дельфіна) є пристосуваннями, які, згідно з теорією Дарвіна, виникли в організмів у процесі боротьби за існування і були закріплені в ряді поколінь природним добором.

Видів…”, що побачив світ 24 листопада 1859 p., розійшовся за кілька днів. Такий успіх був зумовлений зрозумілою і чіткою логікою теорії природного добору, аргументованістю доводів. Крім того, ідея виживання в конкурентній боротьбі найдужчих і найпристосованіших відповідала духу часу – стану капіталістичних відносин середини XIX ст., отже, була природною й зрозумілою суспільству.

Вчення Дарвіна про еволюційне значення природного добору як головного фактора еволюції прийнято називати дарвінізмом. Більшість сучасних біологів взагалі ототожнюють його з теорією еволюції й вважають єдино правильним трактуванням механізмів еволюційного процесу. На відміну від еволюційного вчення Ламарка, Дарвін у своїй праці не лише доводив факт еволюції (змінюваність видів, походження одного виду від іншого, змінюваність видів у часі), а й першим запропонував прийнятні для тогочасної науки природничо-наукові механізми еволюційного процесу. Завдяки теорії Дарвіна у біології відбулися прогресивні зміни, які можна порівняти з науковою революцією. Еволюційне вчення стало проникати в усі біологічні дисципліни. З’явилися зовсім нові наукові напрями – порівняльна анатомія й фізіологія, еволюційна морфологія, еволюційна ембріологія тощо. Істотний прогрес був досягнутий у систематиці і філогенії. Система тварин і рослин перестала бути штучною, вона дедалі більше стала грунтуватися не на зовнішній схожості організмів, а на їх філогенетичній спорідненості.

Автором першого еволюційного вчення, згідно з яким життя на Землі – результат органічної еволюції, є французький учений Ж. Б. Ламарк, який, однак, не зміг сформулювати природних причин еволюційного розвитку. Це зробив англійський натураліст і вчений Дарвін, який висунув ідею природного добору як головної рушійної сили еволюції. Саме тому Ч. Дарвіна визнають основоположником сучасної теорії еволюції – він не тільки переконливо довів її реальність, а й обгрунтував її природні чинники.