Віруси – Загальна Біологія
Біологія
Загальна Біологія
Віруси
Віруси – позаклітинні форми життя, які являють собою автономні генетичні системи, нездатні до самостійного існування поза організмом або клітиною хазяїна, тобто є облігантними внутрішньоклітинними паразитами. Віруси займають суміжне положення між живою і неживою матерією. До основних рис, що відрізняють їх від живих організмів, належать: відсутність клітинної будови; відсутність власної білок-синтезуючої системи; геном вірусів може бути представлений не тільки ДНК, але й РНК; деякі віруси
Навпаки, як і всі живі об’єкти, віруси здатні: до розмноження; успадковування ознак; генетичної і фенотипічної мінливості; адаптації до умов навколишнього середовища.
Будова вірусів. Зрілі вірусні частинки (віріони) складаються з нуклеїнової кислоти, поміщеної в білкову або ліпопротеїнову (білок у комплексі з ліпідами) оболонку. До складу вірусів входить один з двох видів нуклеїнових кислот – ДНК або РНК; ця ознака лежить в основі їх класифікації на ДНК-вмісні та РНК-вмісні. У свою чергу, обидві групи поділяють на одноланцюгові і дволанцюгові.
Білки є переважаючою
Розмноження вірусів включає декілька етапів: 1) розпізнавання клітини-мішені й прикріплення до неї; 2) проникнення в клітину; 3) збирання вірусних частинок; 4) вихід з клітини.
У процесі еволюції кожний вид вірусу пристосувався до паразитування в клітинах певного типу. Вірус здатний розпізнавати білки, що розташовані на плазмалемі за допомогою особливих білків пеплоса або капсида. Віріон прикріпляється до поверхні клітини-мішені й проникає в цитоплазму. Далі вірус звільняється від білків капсида; цей процес називається депротеїнізацією. Звільнення нуклеїнової кислоти здійснюється за допомогою клітинних ферментів. Після цього вірус здатний до розмноження.
У дволанцюгових ДНК-вмісних вірусів (віруси віспи, герпесу) нуклеїнова кислота транспортується в ядро клітини-мішені й починає репліціюватись клітинною ДНК-полімеразою. У той же час клітинна РНК-полімераза здійснює транскрипцію, під час якої утворюються молекули вірусної іРНК. Інформаційна РНК проникає в цитоплазму, зв’язується з рибосомами і починається процес трансляції, під час якого утворюється безліч копій вірусних білків. Клітина-хазяїн перетворюється на цьому етапі на фабрику з виробництва вірусних частинок, тоді як її власні білок-синтетичні процеси частково пригнічуються.
У більшості одноланцюгових ДНК-вмісних вірусів після депротеїнезації ДНК потрапляє в ядро, де за допомогою клітинної ДНК-полімерази добудовується комплементарний їй ланцюг. Після цього відбувається множинне копіювання нуклеїнової кислоти тим самим ферментом клітини-хазяїна і синтез іРНК клітинною РНК-полімеразою.
Дволанцюгові РНК-вмісні віруси (бактеріо-фаги) після проникнення в клітину використовують власну РНК-полімеразу для синтезу комплементарних РНК на кожному з утворених ланцюгів. Одні з них служать інформаційними і беруть участь у процесах трансляції. Після завершення трансляції окремі ланцюжки РНК спіралізуються з утворенням вірусного геному.
Збирання вірусів відбувається різними способами. У вірусів, які мають пеплос, нуклеїнова кислота транспортується до плазматичної мембрани й огортається її фрагментом. Далі такі віруси відбруньковуються, не порушуючи цілісності мембрани. Якщо вірус не має пеплоса, його вихід з клітини супроводжується ушкодженням плазмалеми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...