Виступ перед аудиторією: звертання, інтонація, взаємодія зі слухачами, темп і гучність виступу, поведінка під час виступу
Урок № 54
Тема. Виступ перед аудиторією: звертання, інтонація, взаємодія зі слухачами, темп і гучність виступу, поведінка під час виступу
Мета: пояснити школярам значення інтонації, темпу й гучності мовлення оратора, вправляти їх у варіюванні, поінформувати про особливості ораторського мовлення, ознайомити із засобами досягнення взаємодії зі слухачами, прийомами налагодження контакту з аудиторією, правилами поведінки під час виступу; розвивати логічне мислення, прищеплювати правила етики, збагачувати словниковий запас учнів.
Тип
Обладнання: підручник.
ХІД УРОКУ
I. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчання.
II. Вивчення нового матеріалу.
V Пояснення вчителя.
Найчастіше виступ розпочинають з етикетних формул: звертання (Панове… Шановні вчителі та учні… Вельмишановні колеги… Дорогі друзі… Дорогі наші випускники…), привітання, представлення, висловлення радості (Радий вітати… Щасливий бачити… Дозвольте представитися… Радий нагоді поспілкуватися…).
Що таке виступ? Безперечно, це монолог (від грецьк. monos – один та logos – слово), проте монолог
Готуючись до виступу, оратор має бути готовим до встановлення з аудиторією контакту. Трапляється, що слухачі налаштовані байдуже, недовірливо, навіть недоброзичливо. Щоб привернути увагу аудиторії, “завоювати” її, досвідчені оратори застосовують такий прийом, як “чіпляючий гачок” – так назвав його відомий російський адвокат А. Коні. “Увага кожного (дитини, неука, інтелігента і навіть вченого),- писав цей видатний оратор,- може бути викликана чимось простим, цікавим і близьким до того, що цей кожен відчував і переживав”. Це може бути розповідь про несподівану подію, якусь дивовижу, парадокс, звернення до аудиторії із несподіваним для неї запитанням тощо.
Іншим прийомом поступового встановлення контакту з аудиторією є зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного із слухачів. Протягом недовгого часу звертаючись до нього, ніби він є єдиним, як правило, вдається зосередитись і заволодіти увагою залу.
Для підтримання контакту оратор має вдивлятися в обличчя слухачів: це дає йому можливість вчасно помітити послаблення уваги.
Якщо оратор відчув, що слухачі стомилися, він може вдатися до прийому емоційної розрядки – запропонувати вгадати, кому належить певний вислів, пожартувати, розповісти анекдот тощо. Після такої “передишки” досвідчений оратор якнайчастіше переходить до найважливішої частини виступу.
Мета усіх названих прийомів – викликати або зберегти інтерес аудиторії. Проте для встановлення міцного контакту зі слухачами застосування лише їх недостатньо.
Як було зазначено, виступ оратора є монологом особливого типу – монологом, зверненим до конкретних адресатів, діалогічним монологом. Взаємодію оратора і слухачів упродовж усього виступу забезпечує така прихована форма діалогу, присутня вже в самій структурі виступу. Саме вона допомагає досягнути ефекту співпереживання.
Форми співпереживання є такі: інтелектуальне та емоційне співпереживання.
Інтелектуальне співпереживання – це спільна розумова діяльність оратора і слухачів. Висловлюючи власну позицію, оратор ніби “публічно” мислить. Така манера виступу має назву мислення вголос (термін належить російському юристові Л. Петражицькому). Оратор розмірковує, формулює тези, висуває гіпотези, наводить аргументи, співставляє факти та погляди, полемізує з уявними або дійсними опонентами, включаючи аудиторію в процес творчого сприйняття свого виступу.
Щодо емоційного співпереживання, то йдеться про особистісний ефект зараження: якщо оратора не хвилюють висловлювані ним думки, аудиторія залишиться байдужою. Чим емоційніший виступ, тим більше впливає він на почуття людей, активізуючи їхню уяву.
Успіху досягає оратор, спроможний викликати й інтелектуальне, й емоційне співпереживання слухачів.
Крім прихованого діалогу, у процесі виступу оратор може вдатися до діалогу відвертого: звернутися до аудиторії із запитаннями та дати відповіді на запитання слухачів.
Структуру спілкування оратора з аудиторією можна увиразнити у вигляді такої схеми:
Контакт з аудиторією можна зміцнити застосуванням таких засобів, як вживання займенників І та II особи (напр.: Вам відомо, що… Я зроблю спробу пояснити… Безперечно, вас непокоїть… Я спробую вас заспокоїти… Ми переживаємо з приводу… Нас турбує..), дієслів у формі І та II особи наказового способу (напр.: Міркуймо разом! Спробуймо розібратися! Звернімо увагу… Замислімось… Відразу зауважимо… Скажемо відверто… Конкретизуймо… Відзначте собі… Зверніть увагу… Занотуйте… Виправте, якщо я помиляюсь), звертання до слухачів (напр.: шановне панство, шановні опоненти, любі друзі, колеги), риторичні запитання.
ІІІ. Виконання вправ на закріплення вивченого.
V Прочитати.
Пояснити, в якому з уривків ідеться про інтелектуальне співпереживання, а в якому – про емоційне (ефект зараження).
Якщо родилося слово не в огні, воно вогнем не стане у мені. Не піднесе мій дух на вищі вежі і не запалить у мені пожежі (О. Довгий). Якось Авраама Лінкольна, який на своїх журавлиних ногах височів над усіма співрозмовниками, спитали, якої довжини повинні, на його думку, бути в людини ноги, Лінкольн відповів, що ноги мають бути як раз такими, щоб ними можна було дістати до підлоги. Коли я спитав у вашого керівника, який час мені виділено для виступу, він дав аналогічну відповідь: “Можете говорити, поки все не скажете”. Що ж, мій виступ буде не таким довгим, як Лінкольнові ноги, але досить тривалим, щоб переконатися в тому, що ви поділяєте одну з моїх думок. Думка ця така… (А. Стівенсон).
IV. Вивчення нового матеріалу.
V Пояснення вчителя.
Промовець має бездоганно володіти орфоепічними нормами – правильно вимовляти звуки та робити наголос у словах. Крім того, він повинен відчувати мовлення у звуках, адже сприйняття аудиторією змісту ним сказаного залежить передовсім від темпу його мовлення.
Темп – це швидкість вимовляння звуків, складів за певний проміжок часу (наприклад, за хвилину).
На думку дослідників, оптимальною умовою доступності сприйняття мовлення є середній темп – приблизно 100-120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки необхідно висловлювати в дещо уповільненому темпі, часом удаючись до їх повторення. Другорядну інформацію цілком можливо подавати у пришвидшеному темпі.
Важливою є гучність мовлення оратора. Якщо він говорить тихо, його не почують, надто голосне виголошення промови зазвичай викликає у слухачів роздратування. За висотою голос може бути низьким, високим та середнім – це залежить від його природи. Головне, щоб промовець говорив природнім голосом.
До речі, з метою активізації уваги слухачів ораторові досить посилити гучність мовлення або підвищити тон голосу. Після поновлення уваги аудиторії потрібно повернутися до нормального тону, щоб у слухачів не склалося враження, що промовець нервує. Можна вдатися й до протилежного прийому: понизити гучність мовлення до шепоту, понизивши тон голосу. Відновити увагу можна й зміною темпу мовлення, особливо уповільненням (не порушуючи при цьому логічної стрункості викладу).
Інтонація – засіб усного мовлення, що полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів і пауз. Антиподом багатого інтонаціями мовлення є його монотонність.
За допомогою інтонації можна передавати найрізноманітніші почуття й переживання. Вчені нараховують понад 20 інтонацій, що виражають окремі почуття: погрози, радості, гніву, захоплення, злості, відчаю, здивування, страху, сумніву тощо. Оратор повинен намагатися передати голосом почуття, що відповідають змістові його виступу. Якщо ж інтонація промовця змістові ним сказаного не відповідає, 30-40 % інформації, за твердженням науковців, слухачами не сприймається.
Таким чином, основні особливості голосу промовця можна перелічити у вигляді плану:
Особливості голосу оратора
1. Дикція (ясна, чітка, правильна вимова звуків).
2. Темп мовлення.
3. Гучність мовлення.
4. Висота голосу.
5. Емоційність голосу (вміння виразити голосом почуття й переживання).
V. Виконання вправ на закріплення вивченого.
V Прочитати, варіюючи темп – спочатку в прискореному, потім в уповільненому темпі.
Зробити висновок про залежність сприйняття слухачами інформації від зміни темпу читання. Використовуючи секундомір, прочитати прислів’я в середньому темпі – 100-120 слів за хвилину. Прочитати прислів’я, поступово прискорюючи, а потім уповільнюючи темп читання.
Одних можна слухати, інших несила слухати, третіх не можна не слухати (Д. Меджі). Уміння володіти голосом, правильною вимовою, жестами формуються до двадцяти років (В. Джеме).
Твій язик гундосий не здоженеш босим. Говорить, наче тісто місить. Слово видає, наче жуйку жує. Торохтить Солоха, як діжка з горохом. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Горлянкою не візьмеш. Холодним словом серця не запалиш. Коротке слово приємно слухати, під довге слово гарно думати. Слова розумом спрямовуй, а почуттям урівноважуй. (Нар. творч.)
V Будь-яку поезію прочитати напам’ять у середньому темпі.
V Прочитати скоромовки, варіюючи темп, а потім темп і гучність читання.
Хто про Прокопа, хто про Прокопиху, хто про Прокопових дітей. Бук бундючивсь перед дубом: тряс над дубом бурим чубом, дуб пригнув до чуба бука – буде букові наука. Вовк-вовцюг вівцю волік, Вова вовку – вила в бік. Як завив же вовк-вовцюг, миттю випустив вівцю. Забув Кіндрат Панкратів домкрат, а Панкрату без домкрата не піднять на тракті трактор, тому жде на тракті трактор Кіндрата з домкратом Панкрата. (Нар. творч.)
V Поданий уривок прочитати спочатку тихо, потім голосно. Назвати особливості сприйняття прочитаного аудиторією в першому та другому випадку.
V Подані речення прочитати, передаючи за допомогою інтонації різні почуття: страху, здивування, погрози, сумніву, захоплення.
Хвалю халву. У полі поле Фрося просо. Купи купу пуху. Гінець з галер згорів. (Нар. творч.)
V Прочитати, передаючи: байдужість, радість, здивування, іронію, захоплення, розчарування.
Я з тобою згоден. Ти щасливий. Ходімо швидше. Це була непроста робота.
Пані та панове! Учениці та учні! Мої кохані! Леді та джентльмени!
V Виразно прочитати текст, усно переказати його, правильно інтонуючи, контролюючи темп читання, гучність та висоту голосу.
Думка про оратора складається у слухачів саме під час його виступу. Аудиторія придивляється: як він стоїть, який у нього вираз обличчя, як він рухається.
Промовець не повинен бути схожим на картинку з журналу мод. Проте неохайність може обійтися йому дорого: зачіска має бути в порядку, руки й нігті – чисті, одяг – відпрасований. Скромність сприйнятніша за нав’язливий шик. Промовець не повинен викликати здивування чи заздрощів – екстравагантність стане на заваді встановлення контакту.
Здебільшого аудиторія не любить офіційної обстановки публічної доповіді. Промовець має створити теплу й доброзичливу, дружню, але ділову атмосферу спілкування. Тримаючись скромно, але впевнено оратор повинен викликати довіру слухачів.
Найважливіші фрагменти виступу можуть увиразнюватися рухом оратора – кроком уперед або зміною положення тіла. Найвиразніші жести – це рухи кистей рук. Такі жести підсилюють емоційність сказаного, проте вдаватися до жестикуляції потрібно обережно. Жести доречні у процесі складання опису, вони допомагають показати місце чи передати рух. Крім того, жестикуляція передає настрій оратора. (За П. Сопером)
VI. Підведення підсумків уроку.
VII. Домашнє завдання.
Підготуватися до виступу на класних зборах на одну з тем: “Як потрібно говорити, щоб тебе не слухали, а чули (особливості виголошення промови)”. “Якого оратора я хотів би слухати (особистісні риси промовця)”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...