ВЛАСТИВІСТЬ СОЦІАЛЬНА
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ВЛАСТИВІСТЬ СОЦІАЛЬНА – іманентно (внутрішньо, безпосередньо) притаманна соціальному явищу чи процесові характеристика, що фіксує його сусп. природу та індивідуальну специфіку. Завдяки своїм властивостям кожне соціальне явище зберігає якісну і кількісну визначеність і постає саме як це, а не інше явище. Отже, від наявності властивостей, що визначають кількісну і якісну специфіку процесів і явищ, залежить реальна різноманітність соціальної дійсності. Завдання соціального, у т. ч. й соціол.
Об’єктивний зв’язок “властивість – ознака” надзвичайно складний і заплутаний, бо, як було зазначено, він опосередковується взаємодією явищ і процесів, що вносить у цей зв’язок свої впливи і корективи. У зв’язку з цим не існує абсолютної тотожності між тим, що виявляється, і тим, що виявилося, тобто між властивістю та ознакою. Скажімо, властивість – однозначна, ознака – багатозначна, бо залежить не лише від властивості, а й від умов її виявлення (за інших умов або інша ознака, або інша її інтенсивність). Це означає, що ознаку не можна вивчати без віднесення її до властивості і зіставлення з нею, а все це потребує відповідних процедур виявлення, розпізнання, фіксації та інтерпретації ознаки.
Зв’язок “властивість – ознака” ускладнюється ще й тим, що має різних носіїв Властивість – компонент, що безпосередньо належить досліджуваному явищу, носій же ознаки – інше явище, хоча воно й взаємодіє з першим. Це явище має свою структуру, яка й відбиває прояв властивості об’єкта, що вивчається. Звідси ознака не лише розкриває, а й маскує (зміщує тощо) трансформовану властивість. Водночас властивість не завжди розкривається через одну ознаку, нерідко вона ніби “ділиться” на частини, що й виявляються у кількох чи багатьох ознаках. Нарешті, самі ознаки виявляють себе багатозначно, вони потрапляють у досліди, поле як певні інтенсивності.
Звісна річ, усі ці труднощі пізнання В. с. спонукають дослідника до мистецького застосування різних пізнавальних процедур, теорет. концепцій, методик, інструментарію, вимірювальних шкал, технік, щоб на основі тих чи інших ознак, їх значень виявити й зафіксувати властивості досліджуваного об’єкта. Зрозуміло, що ідентифікувати (розпізнати) й здійснити опис тієї чи іншої В. с. можна лише з певною мірою вірогідності, оскільки, як уже говорилося, властивість і її ознака не тотожні і не ідентичні. Крім того, неможливо повністю уникнути перешкод на шляху пізнання В. с., які зумовлюють помилки і неточності її опису. Знання B. c. переважно ймовірнісне.
В. с. відбивають різні грані об’єкта. Вони можуть бути якісними (змістовними) і кількісними. Ті властивості, що виражають істотні, конституюючи сторони соціального явища, є істотними, головними, базовими. Втрата чи зміна їх приводять до суттєвих змін самого явища, аж до втрати ним своєї визначеності, коли воно перестає бути собою. Властивості, що не впливають на основні характеристики явища, є неістотними, другорядними. Вони можуть бути набутими також випадково. Слід розрізняти також структурні та функціональні властивості. Перші пов’язані зі структурною будовою явища чи процесу, тобто з певною формою його внутрішньої організації, другі – з функціями. Нарешті, В. с. можуть бути статичними і динамічними, старими і новими, системними і несистемними, в часовому континуумі – довготривалими (постійними) і короткотривалими (непостійними). Йдучи у пізнавальному процесі від ознак до властивостей соціальних явищ, соціологія прагне пізнати закони їх функціонування і розвитку.
В. с. та її ознаки спричиняються лише діяльністю людей, без якої соціальні явища і процеси не існують, не набувають ніяких властивостей, а відтак і не можуть взаємодіяти між собою, щоб виявити ці властивості через сукупності ознак.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...