Закономірності і принципи педагогічного процесу – Цілісний педагогічний процес
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки
1. Загальні засади педагогіки
1.3. Цілісний педагогічний процес
1.3.2 Закономірності і принципи педагогічного процесу
Філософія трактує закономірність як об’єктивний, стійкий, повторюваний, необхідний і суттєвий зв’язок між явищами і процесами, що характеризує їх розвиток.
Закономірності педагогічного процесу. Оскільки закономірні зв’язки між предметами і явищами мають зовнішній і внутрішній характер, то й закономірності педагогічного процесу відображають його зв’язки
Виховання в широкому розумінні тісно пов’язане з усіма суспільними процесами, залежить від рівня розвитку економіки, політичної системи тощо. Це означає, що проблеми, які доводиться вирішувати у виховному процесі, зумовлені суспільним середовищем. Тому перша закономірність педагогічного процесу, яка реалізує виховання в широкому розумінні, полягає в тому, що цілісний педагогічний процес, його мета, завдання, зміст, форми і методи зумовлені соціально економічними та ідеологічними потребами суспільства.
Педагогічний
Серед внутрішніх зв’язків між компонентами педагогічного процесу найважливішим є зв’язок між процесами навчання, виховання, освіти і розвитку. Психолого-педагогічна теорія і практика доводять, що навчання і виховання відіграють вирішальну роль у розвитку особистості. Без навчання неможливо досягти мети виховання. А передумовою успішного навчання є певний рівень вихованості молодої людини. Тому в цілісному педагогічному процесі всі уроки та виховні заходи мають справляти розвиваючий вплив, а навчання повинне мати виховуючий і розвиваючий характер.
Ефективність виховання і навчання в цілісному педагогічному процесі закономірно залежить від того, наскільки педагогам вдалося забезпечити єдність своїх дій з діями учнів. При збігу цілей виховних впливів педагогів самовиховання учнів, педагогічного керівництва і самодіяльності вихованців зростає ефективність педагогічної процесу. Це вимагає стимулювання активності та самостійності учнів, спонукання їх до самовиховання, самоосвіти, самовираження.
Не меншу роль відіграє й організація діяльності та спілкування учнів у вихованні й навчанні. В активній діяльності (ігровій, навчально-пізнавальній, трудовій, громадській) учень засвоює способи дій і пізнає об’єктивні властивості предметів. У навчанні й вихованні істотне значення мають спілкування педагогів і вихованців, а також спілкування між самими учнями. Завдяки спілкуванню учень оволодіває соціальним досвідом, суспільними цінностями, утверджує себе як особистість.
Успішність педагогічного процесу залежить і від уміння педагогів правильно враховувати вікові й індивідуальні особливості вихованців. Кожен віковий період має свої характерні особливості, знаючи які, педагог обирає відповідний зміст, форми і методи навчання і виховання.
Пильної уваги потребує взаємозв’язок колективу й особистості в педагогічному процесі. Адже в колективі формуються такі риси особистості, як колективізм, взаємодопомога, співчуття, гуманізм, доброта та ін. У ньому молода людина навчається правильно спілкуватися, оцінювати себе, переймає кращі зразки поведінки у своїх товаришів.
Не варто забувати й про закономірний зв’язок завдань, змісту, форм і методів у педагогічному процесі. Управління цілісним педагогічним процесом розпочинається з проектування його цілей і завдань. Вони визначають усі інші його елементи: зміст, форми і методи діяльності педагогів і учнів (студентів). Зміст педагогічного процесу повинен забезпечити виконання поставлених завдань. Він відчутно впливає на добір методів, форм і технічних засобів навчання і виховання.
Тільки у тому разі, коли завдання, зміст, форми і методи педагогічного процесу складатимуть цілісну логічну систему, коли педагог продумає зв’язки між цими компонентами, вибере їх раціональні варіанти, можна очікувати на досягнення бажаного результату.
Принципи педагогічного процесу.
Якщо закономірності виражають істотний, необхідний зв’язок між причиною і наслідком, то принципи, які грунтуються на закономірностях, є основними вимогами, що визначають загальне спрямування педагогічного процесу, його цілі, зміст і методику організації.
Принципи педагогічного процесу (лат. principium – основа, начало) – система основних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно вирішувати проблеми всебічного розвитку особистості.
Визначення єдиних принципів цілісного педагогічного процесу не виключає специфіки навчання і виховання, оскільки кожен із принципів зумовлений своєрідністю змісту, форм і методів педагогічної діяльності.
Серед різноманіття педагогічних принципів виокремлюють загальні принципи цілісного педагогічного процесу, до яких належать: цілеспрямованість педагогічного процесу; зв’язок школи з життям; науковість змісту виховання і навчання; доступність, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; систематичність і послідовність; свідомість, активність, самодіяльність, творчість учнів; зв’язок навчання і виховання із суспільно корисною, продуктивною працею; наочність; колективний характер виховання і навчання; повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї; вибір оптимальних методів, форм, засобів навчання і виховання; міцність, усвідомленість і дієвість результатів освіти, виховання і розвитку; комплексний підхід до вихованця.
Принцип цілеспрямованості педагогічного процесу виражає вимогу організовувати навчально-виховну роботу з метою всебічного розвитку кожної дитини, підготовки її до участі в перебудові суспільства, до життя в демократичній, правовій державі. Цільова спрямованість змісту й організації навчання і виховання сприяє формуванню цілісного наукового світогляду і національної самосвідомості учнів, емоційно-вольової сфери, прийнятної поведінки. Проектуючи особистість школяра, педагог прагне до того, щоб зробити загальні цілі та завдання виховання і навчання власними цілями і завданнями кожного учня.
Принцип зв’язку школи з життям практично реалізується через зв’язки змісту виховання і навчання з процесами розбудови ринкової економіки, демократизації суспільного життя, реформування системи освіти. До цих процесів мають залучатися і школярі, студенти, завдяки чому в них формуватиметься моральна, психологічна і практична готовність до самостійного суспільного життя і праці.
Принцип науковості змісту виховання і навчання вимагає, щоб навчання і виховання розкривали учням, студентам об’єктивну картину світу, закономірності розвитку природи, суспільства, культури. Реалізується він передусім при розробленні програм виховання, навчальних програм і підручників. Окрім формування наукового світогляду, принцип передбачає розвиток в учнів умінь і навичок наукового пошуку, засвоєння ними способів наукової організації праці.
Принцип доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів означає, що навчання і виховання повинні будуватися з урахуванням рівня можливостей учнів, не призводити до інтелектуальних, фізичних і моральних перевантажень. За надто складного змісту, недоступних форм і методів навчання знижується мотивація, швидко слабшають вольові зусилля дітей, знижується працездатність, з’являється надмірна втома. При спрощенні змісту зникає інтерес до навчання, не формуються необхідні вольові зусилля, не розвивається навчальна працездатність, зменшується розвиваючий вплив навчання.
Принцип систематичності і послідовності реалізується в різних формах планування (тематичному і поурочному), написанні планів. Він передбачає формування в учнів, студентів навичок раціонального планування своєї навчальної діяльності; таку організацію виховного процесу, за якої кожний виховний захід є природним і логічним продовженням попередньої роботи, закріплює і розвиває досягнуте, піднімає виховання і розвиток на вищий рівень.
Дотримання принципу свідомості, активності, самодіяльності, творчості учнів у педагогічному процесі сприяє формуванню свідомих, активних, самостійних і творчих людей. Ігнорування його в навчанні й вихованні породжує пасивність, байдужість.
Реалізація принципу зв’язку навчання і виховання із суспільно корисною, продуктивною працею виховує молодих людей творцями суспільних цінностей. Адже праця допомагає пізнати себе й інших людей, виховує повагу до себе і тих, хто поруч, збагачує соціальним досвідом, допомагає обрати життєвий шлях і самоствердитися.
Принцип наочності передбачає використання наочності не тільки як засобу ілюстрування, а й для того, щоб учні, студенти навчилися самостійно працювати з художнім образом як джерелом інформації, що містить у собі спільне її одиничне, загальне й індивідуальне. Така робота з наочністю загострює увагу, розвиває аналітичність мислення, вміння досягати образного вираження різноманітних технічних і суспільних проблем.
Принцип колективного характеру виховання і навчання передбачає послідовне поєднання масових, колективних, групових та індивідуальних форм роботи. Підготовка молодої людини до життя в суспільстві вимагає нагромадження досвіду праці й активного громадського життя в трудовому колективі. Необхідно оволодіти навичками колективістських відносин: солідарності, взаємодопомоги, взаємоконтролю, взаємовимогливості. Колективні форми виховання і навчання у поєднанні з груповими й індивідуальними дають змогу одночасно впливати на маси загалом і на кожну особистість зокрема.
Принцип поваги до особистості дитини у поєднанні з розумною вимогливістю до неї має особливе значення. Повага і вимогливість до дитини виховують у неї почуття людської гідності, формують уявлення про гуманні засади людських взаємовідносин. Педагогічне значення єдності поваги і вимогливості полягає ще й у тому, що активна участь у важливих громадських справах і відповідальність сприяють самоствердженню, підносять особистість у власних очах, окрилюють і надихають.
Принцип вибору оптимальних методів, форм, засобів навчання і виховання грунтується на усвідомленні того, що не існує універсальних підходів до навчання і виховання, які спрацьовують у будь-яких педагогічних ситуаціях. Успішно вирішити ту саму педагогічну проблему можна різними поєднаннями форм і методів роботи. Цей принцип відображає демократичність умов роботи сучасної школи, які дають педагогам право вибору на науковій основі оптимальних для них і конкретних умов методів, форм і прийомів роботи.
Принцип міцності, усвідомленості і дієвості результатів освіти, виховання і розвитку вимагає, щоб відчувався не тільки освітній, а й виховний, розвиваючий ефект педагогічного процесу (стійкими були моральні переконання, навички навчально-пізнавальної діяльності, способи суспільно цінної поведінки, риси характеру тощо). Він передбачає необхідність усвідомлення здобутих знань, орієнтує навчальний процес на формування дієвих знань, умінь, навичок і способів поведінки.
Принцип комплексного підходу до виховання виявляється в органічних зв’язках навчальної, трудової діяльності школярів, студентів із формуванням світогляду цінних для суспільства мотивів поведінки, з моральним ставленням до навчання, праці, природи, самого себе, інших людей. Комплексний підхід, що забезпечує єдність організації та результатів виховання і навчання, втілюється насамперед у міжпредметних зв’язках. Комплексність змісту виховного процесу виявляється в програмі виховної роботи, яка передбачає залучення молодих людей до всіх видів діяльності. Принцип відображає об’єктивну вимогу органічної єдності навчання, виховання і життя.
У реальному педагогічному процесі принципи навчання реалізуються в тісному взаємозв’язку, взаємозумовлюють один одного, жоден з них не може бути задіяний відособлено, тобто без урахування і використання можливостей інших.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...