Запит
Політологічний словник
Запит – один з видів звернення органу державної влади, депутатів, уповноважених посад і службових осіб, громадян або об’єднань громадян до органів державної влади, їхніх посадових осіб з вимогою дати у визначений строк необхідну інформацію. В Україні запит як вид звернення застосовується відповідно до законодавчо визначеної процедури. Суб’єктами З. є органи державної влади, їхні посадові особи, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, громадяни
Як правило, законодавство встановлює термін розгляду З., процедуру відмови у задоволенні З. та порядок оскарження рішення про відмову надати інформацію. У відмові зазначається прізвище посадової особи державної установи, що відмовляє у задоволенні З., дата відмови, мотивована причина відмови. Відмову про задоволення З. можна оскаржити до органу вищого рівня. Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду і обов’язок доводити законність відмови чи відстрочення задоволення З. покладається на відповідача – державну установу. Необгрунтована відмова у наданні можливості ознайомитися з офіційними документами або порушення визначеного строку її надходження без поважних причин передбачають дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб у порядку, встановленому законами. Як правило, запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текс на магнітну плівку, знімати копії тощо.
Інформація, отримана в результаті З., може бути підставою підтвердження фактів, що мають юридичне значення.
Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці, 1998; Журавський В. Український парламентаризм на сучасному етапі: Теоретико-правовий аспект: Монографія. – К., 2001; Конституційне законодавство України. – К., 2000; Очерки парламентского права: Зарубежный опыт. – М., 1993; Сравнительное конституционное право. – М., 1996; Чудаков М. Конституционное право зарубежных стран. – Минск, 2001.
Г. Зеленько