Запит

Політологічний словник

Запит – один з видів звернення органу державної влади, депутатів, уповноважених посад і службових осіб, громадян або об’єднань громадян до органів державної влади, їхніх посадових осіб з вимогою дати у визначений строк необхідну інформацію. В Україні запит як вид звернення застосовується відповідно до законодавчо визначеної процедури. Суб’єктами З. є органи державної влади, їхні посадові особи, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, громадяни

України або їхні об’єднання, адвокати. З. може бути колективним або індивідуальним. З. подається лише у письмовій формі і адресується відповідному державному органу або його посадовій особі. Об’єктом З. є інформація про події, дії органів влади, стан справ у відповідній сфері суспільних відносин, а також інформація про особу. Мета З. – отримати інформацію у визначені законом строки у встановленому порядку. Органи, до яких адресовано З. зобов’язані надати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону або через публічні виступи своїх посадових осіб. Суб’єктом З. є юридичні та фізичні
особи. З. юридичних осіб випливає з їх компетенції, а З. громадян – з їх правового статусу. Органи державної влади та об’єднання громадян мають право подати З. у межах своїх повноважень і на їх виконання до відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, посадовим особам, які зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності. Громадянин також має право звернутися до органів державної влади з вимогою надати йому будь-який офіційний документ незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу до інформації, передбачених законом. З. подається відповідно до визначеної законодавством процедури. В ньому зазначається прізвище, ім’я, по батькові громадянина, який подає З., письмова чи усна інформація, яка його цікавить, адреса, за якою він бажає отримати відповідь. Як правило, у більшості країн світу не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення офіційні документи, які містять інформацію, що становить державну таємницю, конфіденційну інформацію про оперативну і слідчу роботу органів дізнання, прокуратури, суду, спецслужб, органів правопорядку у випадках, коли розголошення інформації може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий і об’єктивний суд і розгляд справи, створити загрозу життю та здоров’ю будь-якої особи. Також не надається інформація, що стосується особистого життя громадян.

Як правило, законодавство встановлює термін розгляду З., процедуру відмови у задоволенні З. та порядок оскарження рішення про відмову надати інформацію. У відмові зазначається прізвище посадової особи державної установи, що відмовляє у задоволенні З., дата відмови, мотивована причина відмови. Відмову про задоволення З. можна оскаржити до органу вищого рівня. Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду і обов’язок доводити законність відмови чи відстрочення задоволення З. покладається на відповідача – державну установу. Необгрунтована відмова у наданні можливості ознайомитися з офіційними документами або порушення визначеного строку її надходження без поважних причин передбачають дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб у порядку, встановленому законами. Як правило, запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текс на магнітну плівку, знімати копії тощо.

Інформація, отримана в результаті З., може бути підставою підтвердження фактів, що мають юридичне значення.

Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії і практики. – Чернівці, 1998; Журавський В. Український парламентаризм на сучасному етапі: Теоретико-правовий аспект: Монографія. – К., 2001; Конституційне законодавство України. – К., 2000; Очерки парламентского права: Зарубежный опыт. – М., 1993; Сравнительное конституционное право. – М., 1996; Чудаков М. Конституционное право зарубежных стран. – Минск, 2001.

Г. Зеленько


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Запит