Головна ⇒ 📌Довідник з психології ⇒ Зарубіжні концепції учіння – ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ УЧІННЯ

Зарубіжні концепції учіння – ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ УЧІННЯ

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

РОЗДІЛ 3

2 ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ УЧІННЯ

2.2. Зарубіжні концепції учіння

У роботі видатного чеського педагога Я. А. Коменського “Велика дидактика” викладено одну з перших у Європі психологічних концепцій учіння. Я. А. Коменський розумів учіння як привласнювання знань з різних наук, умінь виконувати дії з застосуванням цих знань. Знання здебільшого розумілись як поняття й їхні системи, які описують об’єкти й процеси дійсності в їхніх загальних сутнісних якостях, що пояснюють

причини зовнішніх проявів.

Основними компонентами структури учіння виступають розуміння, заучування напам’ять, мовна та зовнішня маніпулятивна дія. Нові знання і дії формуються з елементів попереднього досвіду, об’єднуючись у ціле в ході навчального пізнавання. Учіння має активний характер, керується мотивами та увагою.

Структуру розуміння Я. А. Коменський подає як динамічну єдність чуттєвого й раціонального досвіду. Чуттєве пізнавання (відчування, сприймання, уявлення) вихідне. Воно – джерело мислення, яке обробляє чуттєві дані, узагальнює їх у процесі усвідомлювання поданого навчального

матеріалу. Факторами розуміння в учінні є готовність учня за рівнем розвитку пізнавання, його рух у навчанні від конкретного до загального, розрізнення неоднакового та чітка мовленнєва форма й використання прикладів. Запам’ятовування залежить від розуміння та від вправ. В ефективності учіння Я. Коменський наголошував на великому значенні наочності. Учіння здійснюється у взаємодії з об’єктами дійсності, що супроводиться мовним спілкуванням або лише через мову. Другий варіант значно менше результативний. Поряд з наочністю факторами всіх компонентів учіння є послідовність, поступовість, мотивація й доступність навчального матеріалу. Погляди цього автора на багато років визначили основні психологічні засади європейської дидактики середньої школи.

Серед сучасних європейських наукових концепцій учіння найавторитетнішими є теоретичні моделі Ж. Піаже та Дж. Брунера.

Видатний швейцарський учений Ж. Піаже вважав, що логіка не вроджена, а складається в індивідуальному досвіді дитини. Завдяки інтелектуальному пізнаванню, яке в Піаже ототожнюється з учінням, виникають і розвиваються стійкі інтелектуальні структури – пізнавальні схеми. Вони й становлять основну мету та результат учіння – зміст психічного. Отже, предметом перетворювання в діяльності учіння є раніше засвоєні схеми, а продуктом перетворення – нові для суб’єкта, складніші пізнавальні схеми, які в розгорнутій формі містять усю систему правил здійснювання спочатку сенсомоторних координацій, потім конкретних операцій і, нарешті, формальних або логічних операцій. Учіння має власну мотивацію, яка полягає в потребі сформованих пізнавальних схем функціонувати, щоб асимілювати нові об’єкти й акомодуватися до них. Тобто, необхідно включати їх у старі схеми або опановувати нове в компонентах старих схем (асиміляція), а також пристосовувати пізнавальні схеми, що актуалізуються, до нових об’єктів дії через зміну структури останніх (акомодація). Обидва ці процеси утворюють протирічну єдність механізмів адаптації психіки дитини до умов людського середовища. Розвиток здійснюється завдяки розвиткові складових дії. Спочатку, від народження до двох років, зовнішні дії виконуються розгорнуто і послідовно, а далі, завдяки повторенню, вони схематизуються й за допомогою символічних засобів (імітація, гра, малюнок, розумовий образ, мова) переносяться у внутрішній план. Цей процес має назву інтеріоризації. В ході нього вони скорочуються, об’єднуються з іншими, зокрема, обов’язково з протилежними і, таким чином, перетворюються в розумові операції.

Трактування учіння в концепції Дж. Брунера в загальних рисах дуже схоже на теоретичну модель Ж. Піаже. Предметом перетворення в учінні в нього також виступають конкретні знання та дії, а продуктом учіння – нові знання та дії. Усвідомлення змісту знань і дій здійснюється на основі регулювання через правила логічного мислення й стратегії пошуку.

На американському континенті найцікавішими і найкраще розробленими сучасними концепціями навчальної діяльності є теорії учіння С. Д. Періса, Д. Р. Кроса і Р. Гегні.

С. Д. Періс і Д. Р. Крос подають систематичний опис моделі навчального процесу з позиції суб’єкта засвоювання навичок на основі когнітивно-поведінкового підходу. На їхню думку, в учінні, як і в будь-якому цілеспрямованому процесі, необхідно розрізняти три аспекти або компоненти:

– По-перше, це попередні процеси – досвід минулих знань, умінь і диспозицій, на основі яких здійснюються оцінка ситуації, добір способів дії, зважування їхньої порівняльної ефективності.

– По-друге, реалізація досягнення мети, тобто застосування вироблених способів дії й регуляція їх відповідно до плану.

– По-третє, – це результуючі компоненти (оцінка результату дій, одержання позитивного або негативного підкріплення, яке призводить до зміни вихідного досвіду та враховується в наступній спробі виконання дії).

Таким чином, виникає не лінійна, а циклічна модель процесу учіння, яка відображає принцип розвитку людської особистості в умовах учіння по спіралі.

Повніше й систематичніше учіння як діяльність особистості описано в концепції Р. Гегні. У цього автора змістом учіння виступають:

– конкретні знання та дії, тобто вербальна інформація – вислови, твердження, описи та моторні навички руху;

– інтелектуальні навички й пізнавальні стратегії (мається на увазі розрізнювання, об’єднування, класифікації та інші знакові операції), а також навички здійснювання учіння, запам’ятовування, відтворювання, мислення тощо. Загальна схема навчального процесу передбачає зовнішні впливи, внутрішні процеси, зовнішні реакції та підкріплення. Зовнішні впливи виявляються на початку й у ході перебігу внутрішніх процесів. Психологічну структуру внутрішніх процесів, тобто суто учіння описано на основі загальної моделі переробки інформації та вписано як зміст у чотири фази процесу учіння:

– фаза сприймання передбачає одержування інформації за рахунок актуалізації уваги, селективного сприймання й короткочасного запам’ятовування;

– у фазі засвоювання здійснюється кодування й перевід у довгострокову пам’ять одержаних даних;

– фаза зберігання забезпечує власне зберігання, пошук у пам’яті необхідної інформації й відтворення;

– у межах фази виконання і контролю відбувається зовнішнє виконання дій та одержування зворотного зв’язку. Усі названі процеси спрямовуються і контролюються когнітивними образами кінцевих результатів (очікуваннями) та спеціальними процесами контролю виконання. Останні стають можливими завдяки сформованості на попередніх етапах учіння когнітивних стратегій (стратегія вибіркового сприймання й запам’ятовування, стратегія розв’язування проблем, мислення тощо). Р. Гегні підкреслює необхідність послідовності в учінні. Всі пізнавальні операції мають ієрархічну структуру, і тому оволодіння будь-якою новою операцією можливе лише за умови сформованості її компонентів. Так, у геометрії для засвоєння закону збереження площі спочатку потрібно опанувати поняттям площі, а для цього, у свою чергу, поняттями довжини й ширини, вміннями виділити їх і зіставити. На думку цього автора, всі навчальні труднощі й невдачі у формуванні пізнавальних структур слід шукати в недостатньому врахуванні наявного рівня розвитку пізнавальної сфери учнів.