Зв’язне мовлення Особливості будови опису зовнішності людини
Зв’язне мовлення
Особливості будови опису зовнішності людини. Усний вибірковий переказ тексту розповідного характеру з елементами
Опису зовнішності людини
Мета : пояснити особливості будови опису зовнішності людини, формувати вміння визначати такі описи в текстах та аналізувати їх; на основі здобутих текстологічних знань формувати в учнів відповідні текстотворчі вміння, зокрема вміння виділяти в переказуваному тексті опис зовнішності людини й переказувати його; виховувати повагу до людини та її внутрішнього світу; удосконалювати
Хід уроку
І. Повідомлення мети і завдань уроку.
ІІ. Підготовка до сприймання нового матеріалу.
* Прочитати (прослухати). Кого описано в кожному з уривків? На що саме (вік, зріст, постать, риси обличчя, одяг) указав письменник, щоб відтворити зовнішність людини?
І. Максим був чоловік років двадцяти восьми, однак зморшки, що глибоко залягли під великими сірими очима та двома довгими борознами прорізали навкіс від прямого носа худорляві щоки, робили його набагато старішим.
За Ю. Мушкетиком.
ІІ. Це був молодий, високий та плечистий русявий панич в сірому літньому вбранні, вишиваній сорочці, в солом’яному брилі з широкими крисами, з тоненькою дорогою паличкою в руці. Сонце розсипалося на його м’яких ясно-русявих, аж сріблястих, наче льон, кучерях.
Височенький, повненький та широкий в плечах, він, одначе, на виду був трохи схожий на маленького делікатного хлопчика з рожевими повними устами, кругленькими ясними сірими очима, м’якими білястими кучерявими завитками на висках та рожевими маленькими вухами, що світились наскрізь на сонці. Говорив він помаленьку, не хапаючись, і навіть розтягував слова у розмові, неначе говорив з приспівуванням. Голос його в розмові був тихий та мелодійний, приємний. Вухо слухало його розмову, неначе якусь гарну мелодію.
За І. Нечуєм-Левицьким.
ІІІ. Старий відразу помічає, що широка зеленкувата голова начальника має разючу подібність до глянсуватого качана капусти, навіть здиблені рештки волосся схожі на верхні капустяні листки, що сяк-так облямовують западину-лисину. І що найстрашніше: від цього качана-голови віє камінним холодом байдужості, і живими на ньому здаються лише вигнуті скельця та золото окулярів. За ними не видно очей, тільки поверх них, у вислих бровах, ліниво ворушиться брезглива строгість невдоволення, вона виказує і поганий настрій, і шлункову хворобу начальника, від якого зверху пахне парфумами і турецьким тютюном, а знизу тхне ваксою.
За М. Стельмахом.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
* Пояснення вчителя.
Скласти опис зовнішності людини – значить відтворити її індивідуальний вигляд, передати ознаки її образу. У словесному зображенні людини важливими є вказівки на вік, зріст, поставу, риси обличчя, одяг, манеру триматися й говорити, ходу тощо).
Опис зовнішності людини складається, як опис предмета. “Даним” (“відомим”) є сам предмет або його “частини” (назви частин тіла, риси обличчя, елементи одягу тощо). “Новим” є ознаки.
Наприклад:
В Н Н Н В Н
Він був високий, гордий і красивий. Його лице тверде було, як мідь. Його
В Н
Вуста були тугі, як лук, натягнутий дзвінкою тятивою.
За Л. Костенко.
Поруч з описом зовнішності людини (Сам старий, як голуб сивий, літ сімдесят буде, борода широка, сива, сходить аж на груди. (С. Руданський.) трапляється розповідь з елементами опису людської зовнішності (Біля вуликів на землі лежить собі дід мій і куня. І лазять бджоли по його чолі, як по розтрісканім зрізі пня. І лазять бджоли по запалій щоці, і він лежить собі, як неживий. Очі його, немов чорні рубці, зашиті сивою ниткою вій. (Д. Павличко.)
Опис зовнішності людини може бути складений у художньому, науковому або діловому стилях.
Мета наукового та ділового описів людської зовнішності – максимально об’єктивно й точно передати особливості її вигляду. Такі описи є стислими й конкретними. Крім того, наукові описи можуть бути узагальненими, тобто відтворювати типову зовнішність, характерну для певної групи людей, підкреслюючи в їхньому вигляді найбільш істотне.
Мета художнього опису зовнішності людини – створити її образ, емоційно вплинути на читача чи слухача, викликати певне ставлення ло портретованого. Цього досягають вживанням оцінних слів (Що то за дівчина, Боже мій, світе мій! Да така ж красна, як маківочка! (Марко Вовчок.) або добором відповідних художніх засобів: епітетів, порівнянь, метафор тощо (напр.: В такториста очі – наче дві волошки, на лиці рум’янім – ластовиння трошки. (О. Довгий.) Волосся руде, золоте ластовиння, як сонячний зайчик, мінливе лице. (М. Бажан.). Зазвичай оцінні слова й відповідним чином дібрані художні засоби поєднуються (напр.: Він був гарний хлоп’яга, білявий, веселий, мов бджілка в маю.(Л. Первомайський.) Чорнява-пречорнява, з великими темними очима, нестерпно красива, особливо у великій бабиній хустці, яку напинала аж на лоба. (Ю. Мушкетик.)
І V. Виконання вправ на закріплення вивченого.
* Прочитати речення. До якого стилю слід віднести речення? Свою думку обгрунтувати. У вказаних учителем реченнях визначити “дане” й “нове”.
І. А те личко – мов зіронька темненької ночі, та ще к тому чорні брови і карії очі. Стан правенький, мов тополя, щічки – мов калина, шийка – мов той алебайстер, губоньки – малина! (Л. Глібов.) Хустина, куфайка – жінка з села. Вирізьблені сонцем глибокі зморшки. Руки спрацьовані, чорні, як та смола, потріскані, наче підгорілі коржики. (Д. Павличко.) Двері – рип! І в той же миг вийшла баба на поріг, зморщена, мала, щуплява, голосок такий писклявий. (Н. Забіла.) Низька корячкувата постать спинилась на хатнім порозі, переставила довгий ціпок у хату і, спершись на нього, щулила очі. Здавалось, вербовий пень витяг з землі своє коріння та причвалав між люди, цупкий, битий негодою, з духом землі, на якій ріс. (М. Коцюбинський.)
ІІ. Сім десятків дідові старому, сам незчувсь, коли і відгуло, – вже лице пожовкло, як солома, борознами вкрилося чоло. Сяють очі глибоко спідлоба, тільки пух лишивсь на голові. (В. Симоненко.) Його волосся темно-русе в блідім промінні каганця, і довгії козацькі вуса, і кашель, кашель без кінця… (В. Сосюра.) Товстий з’явився дід. Його червоний ніс на масному виду, неначе квітка ріс, а з-під навислих брів блищали очі хитрі. (М. Рильський.) Струмилась ніжно-біла борода, чоло високе, вінчане чалмою, і брови, припорошені зимою, в очах глибока мудрість, молода захопленість і доброта безмежна. (П. Воронько.) Старий дідугара, рудий, клишоногий, мов кам’яна “баба” з касожських степів, а ніс його сизо-червоно-блискучий, як сонце, в тумані обличчя яснів. (Л. Первомайський.)
* Прослухати (прочитати) уривки. Яким чином авторам вдалося передати своє ставлення до описуваних ними людей? До яких художніх засобів вдалися письменники? Визначити стиль уривків.
І. Рипнули двері, і увійшов низенький, невеличкий, сухенький чоловічок. То був старий Бубка. Він мав кругленький невеличкий вид, кирпатий, як картоплина, ніс і маленькі чорні очки. На сухому підборідді стирчало зо три пучечки чорного волосся, котре позакручувалося вгору, неначе кучері в качура на хвості. Бубка говорив тоненьким сипким голосом. Було знать, що його недурно продражнили Бубкою: в ньому сліду не було вдачі й завзяття. Старий сивуватий Бубка був у постолах, в одній сорочці й держав на плечі старенький кожушок.
І. Нечуй-Левицький.
ІІ. Заскрипіли двері. З темряви повільно вигнувся довготелесий чолов’яга. На його стовбуристій шиї незграбиться невелика з укороченим підборіддям голова. Коли він підвів тонкі повіки, в очах заколихався одсвіт світильника, і вони з цим одсвітом так забігали, наче хтось підворушував їх на невидимому решеті. На броватому, зі жмаканцями під очима обличчі туманом проходить приниження, прохання, впертість і острах. Зібгане тонкогуб’я сіпається, пересмикується і не може зронити перші слова, аж ось вони зриваються і риплять, мов стара хвіртка у темряві.
За М. Стельмахом.
ІІІ. Обвислим тулубом загрузши в кріслі, він насуплено димить сигарою своєю, сховавши між поморщених пухлин очиці, заяложені брехнею. Червоно-жовту і масну, як сир, він голову підкидує відразу, щось зжовує, неначе слинить фразу, якою знов хотів би плюнуть в мир. І руки тре, округлі та рожеві, – він довго тре, неначе миє їх. Ще б пак! Долоні рук м’яких своїх було чим замастити гендляреві! Його трясе невидима тривога, і стигнуть білі очі маньяка, і кривогнуті щелепи бульдога звисають на борти нечисті піджака.
За М. Бажаном.
* Прочитати. Пояснити, як сам автор ставиться до описуваної ним особи. Вказати вжиті в уривку художні засоби й оцінні слова.
Ось і дівчина. Як і всі, вона засмагла, але чисто вмита, з лиця дуже гарна, чорні очі великі. Сліпучо сяють намистинки білих-білих зубів. Боже, яка вона особлива, не така, як усі! Наймиліша з усіх, найкраща! Коли бачиш її, серце б’ється так, що дух забиває. Коли б я був поетом, написав би напевне сонети такої вічної краси, як Петрарка. Коли б був художником, то, либонь, невідомо ще, хто б став творцем Джоконди. Коли б був музикою, то також питання – кого б в енциклопедіях записали автором мелодій до “Наталки Полтавки”…
За І. Сенченком.
Словник. Петрарка – італійський поет доби Відродження. Джоконда – персонаж картини італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі.
І V. Підготовка до роботи над письмовим вибірковим переказом.
* Читання тесту вчителем.
*З ‘ ясування значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.
*Визначення теми і головної думки тексту.
*Визначення стилю тексту. З ‘ ясування покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.
*Колективне складання плану вибіркового переказу тексту (фрагменту, що є описом зовнішності людини).
*Повторне читання вчителем тексту (якщо у цьому є потреба).
* Усне переказування опису зовнішності людини за складеним планом.
V. Підбиття підсумків уроку.
V І. Домашнє завдання. Вправа 250 (усно). Скласти опис зовнішності рідної людини (матері, брата, бабусі…).
Тексти для вибіркового переказу
1.Коваль
Дядько Тимоха був коваль. Дві його здоровенні руки, наче пір’їнкою, повертали й гупали важким півпудовим молотом по залізному ковадлу. Гупали так сильно, що те гупання чути було далеко селом, хоч кузня й стояла аж на околиці, на вигоні.
Коваль був знаючий, тому тільки почують селяни те важке гупання, так зараз і чвалають до кузні, несучи поламані сокири, ведучи непідкованих коней.
Як живий постає дядько Тимоха в мене перед очима. Бачу здоровенну кудлату голову з рудою бородою. Обличчя завжди умазане у кіптяву й сажу. Очі такі голубі й добрі, що кожна дівчина забажала б такі мати. Проте ті очі не всякий міг помітити, бо ховалися вони під стріхою з рясних довгих брів.
Голову дядькові було втнуто на широченних могутніх плечах. Увесь Тимоха держався на двох стовпах, обутих у велетенські чоботища. На превелике лихо, один стовп був дуже кривий, і Тимоха більше волочив його, ніж ходив на ньому.
З Тимохою ніхто ніколи не торгувався, бо всі звикли до того, що коли він скаже яку ціну, то вже не скине й копійки. Коли ж хто-небудь, не знаючи цього, давав йому менше, ніж він заправив, Тимоха, нічого не відмовляючи, одвертався до свого ковадла і починав гупати. Врешті, дядькові давали стільки, скільки той хотів, бо другого коваля в селі не було.
Але не подумайте, що дядько Тимоха був сердитий і похмурий. Я часто бігав до нього. Ми з дядьком були собі приятелі, хоч я був тоді малим хлопцем, а він п’ятий десяток років жив.
Не раз бувало так, що скінчивши роботу, завжди чорний і блискучий дядько сідав у кутку й розповідав мені ковальські легенди.
А якось щось брязнуло мені в руки з його здоровенних рук із вічно засуканими рукавами. Такого щастя я не сподівався. Ніколи не думав, щоб він скував мені справжню залізну невеличку шабельку. Згадуючи тепер дядькове обличчя, яким воно було в ту хвилину, і його добрі голубі очі, я не зважуюся сказати, хто з нас був тоді щасливіший – я чи він. (За Б. Грінченком; 320 сл.)
– Пояснити лексичне значення слів ковадло (залізна або сталева підставка, на якій обробляють метал, кують металеві вироби), вигін (простора ділянка біля села, куди виганяють пастися худобу, птицю; пастівник); розкрити переносне значення підкреслених слів у виразах Стріха Рясних брів; голову Втнуто; держався на Двох стовпах.
– Дібрати синоніми до слів околиця, чвалати, сподіватися, обутий, зважитися.
– Скласти план вибіркового переказу (орієнтовний: 1.Здоровенні руки з вічно засуканими рукавами. 2. Кудлата голова з рудою бородою. 3. Обличчя, завжди умазане в кіптяву й сажу. 4. Голубі добрі очі під стріхою рясних брів. 5. Широченні могутні плечі. 6. Два стовпи, обуті в чоботища. 7. Дядькове каліцтво. 8. Вік дядька Тимохи. 9. Коваль не був сердитий і похмурий).
– Усно переказати опис зовнішності коваля Тимохи.
Люба похапцем одяглася й вийшла з хати. Із верб, що обступали подвір’я, накрапало місячне проміння. Блакитна ніч стояла в своїй довершеній красі над лісовим хліборобським краєм, де й пшеничний хліб пахне зіллям дібров.
Люба пройшла мимо корови, що лежала на мураві. Од худоби віяло молоком і дозрілою суницею. Корова важко зітхнула, Люба почухала її між рогами, вийшла на дорогу й пішла до озеречка.
Праворуч від озеречка уже лежали росою прибиті покоси, але ніде ще не манячили копички. Оце завтра чи позавтра вони, мов парубота, стануть навколо води.
Коло пагорба, до якого від води тягнувся рясно занизаний кетягами кущ калини, дівчина злякано зупинилась. На купинці трави, широко розкидавшись, спала під свиткою людина, а біля неї лежала коса, мантачка й торбина.
– Та це ж Мар’ян Поляруш! – в дівчини відразу проходить острах.
Вона приглядається до найкращого в селі косаря. Щось могутнє й красиве зосереджене в його дужій постаті, в обводі довгастого засмаглого обличчя. На зігнутих міцних руках спочиває велика голова. У Мар’яна прямий ніс, виразні лінїї ніздрів схожі на два зубці часнику. Тільки тепер дівчина помічає, що в очних западинках косаря блищить роса. Її рука мало не потягнулась, щоб отерти з очей оті холодні небесні сльози.
Під босою ногою несподівано тріснув крихкий корінець. Люба здригнулася, навшпиньки відійшла від Мар’яна і слизькими, нахололими стежками побігла до хати. (За М. Стельмахом; 215 сл.)
O Пояснити значення слова мантачка (вузький дерев’яний плоский брусок, укритий шаром смоли з піском, для гостріння коси).
O Дібрати синоніми до слів мурава, постать, обвід (обличчя), засмаглий.
O Скласти план вибіркового переказу (орієнтовний: 1.Щось могутнє й красиве в його дужій постаті. 2. Довгасте засмагле обличчя. 3. Міцні руки й велика голова. 4. Прямий ніс з чіткими лініями ніздрів. 5. Небесні сльози в очних западинках.)
O Усно переказати опис зовнішності косаря Мар’яна.
Дідусь попросив оповістити рідню, щоб прийшла попрощатися. У хаті зібралося трохи родичів. Усі сиділи, засмучено схиливши голови.
Сашко опустився скраєчку ліжка. Помітив, як дідусь перемінився на обличчі. На щоках ані кровинки, колись червоні й гарні уста поблідли, взялися смагою. В очах зник колишній завзятий блиск. Лише сиві-сиві вуса, як і раніше, стирчали непокірно, войовниче, а кошлаті брови так само грізно звисали з високого посіченого зморшками чола. Але вони не надавали дідусеві суворого вигляду, навпаки, він видавався лагідним і добрим.
Дідусь кволо узяв онука за руку.
– Ну, от потурбував вас, – ворухнув він пересохлими вустами. – Хотілося побачитися… востаннє…
– Ще бачитимемось… – невпевнено сказав батько. – скоро ось вісімдесят ваших одгуляємо… Усі зберемося у вас…
– Авжеж, збирайтеся… – перепинив дідусь батька. – Не забувайте матері…
Старий окинув усіх неквапливим поглядом, мовив:
– Дивлюся оце на вас, діти, і не печаль ятрить моє серце, а радість гріє його. Бо нема в нашому роді ні лежнів, ні злодіїв. Жоден не вбивав, не крав і не ошукував. Усе, що в нас є, надбали своїми руками, – і він виставив, як свідків, сухі спрацьовані руки. – Живіть і далі в злагоді й мирі. Не кривдіть одне одного, помагайте слабшому…
Йому важко було говорити. На чолі виступили росинки поту. Певно, дідусь збирався з силою, бо, видно, хотів ще шось сказати наостанок.
– Прожив я, діти, довге життя. А що вже роботи переробив… Тільки жалко мені, що так і не наробився… Дуба мого не пиляйте, хай росте. Лопати для копачів я погострив…
Усі мовби покам’яніли. Дідусь подав рукою знак, щоб підходили прощатися.
Помер дід Артем тієї ж ночі. Ховало його майже все село. (За Б. Комаром; 260 сл.)
– Дібрати синоніми до слів засмучено, завзятий, кошлатий, наостанок; пояснити значення виразувзятися смагою; розкрити переносне значення підкреслених слів у виразах Росинки поту; всіПокам‘Яніли.
– Скласти план вибіркового переказу (орієнтовний: І. Дідусь перемінився на обличчі. 1. На щоках – ані кровинки. 2. Колись червоні вуста поблідли. 3. Зник завзятий блиск очей. ІІ. Сиві вуса стирчали войовничо. ІІІ. Грізні кошлаті брови не надавали грізного вигляду. ІV. Посічене зморшками чоло. V. Вік діда Артема. VІ. Сухі спрацьовані руки).
– Усно переказати опис зовнішності дідуся.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...