БУДОВА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ – ТРАВНА СИСТЕМА – ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
Довідник з біології
ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я
ТРАВНА СИСТЕМА
БУДОВА ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
До органів травлення відносяться травний канал, по якому проходить їжа (рот, стравохід, шлунок, кишки), і травні залози (слинні, підшлункова, печінка та ін.). Стінка травного каналу складається з трьох шарів: зовнішнього, середнього та внутрішнього. Зовнішній шар утворений сполучною тканиною, яка відділяє травну трубку від оточуючих тканин і органів. Середній шар – м’язовий. У верхніх відділах він утворений поперечносмугастою, а з середини
Травний канал починається ротовою порожниною (cavitas oris). Вона утворена губами, щоками, піднебінням, язиком і м’язами дна ротової порожнини. Стінки порожнини рота вистелені слизовою оболонкою, що містить численні дрібні залози, які виділяють слину.
Двома рядами зубів (dentes) ротова порожнина ділиться на передротову і власне ротову. Зуби – кісткові утворення, що служать для подрібнення їжі. Зуби людини разом з іншими органами беруть участь у звукоутворенні.
Зачатки зубів закладаються в період ембріонального розвитку.
Язик (lingua) людини (й інших ссавців) утворений поперечносмугастою м’язовою тканиною, вкритою слизовою оболонкою, в якій знаходяться смакові рецептори. Язик виконує безліч різноманітних функцій: участь у процесі пережовування, ковтання, артикуляції мови; язик є органом смаку. Надзвичайно важлива роль язика при смоктанні молока матері дитинчатами ссавців (і людини). Язик складається з кореня, тіла й верхівки. На верхівці язика розташовані рецептори, які сприймають солодке, з боків язика – кисле й солоне, на корені – гірке. Завдяки рецепторам людина відчуває також механічні властивості та температуру їжі. У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних і під’язикових.
Рис 98. Травна система: а – схема будови органів травлення: 1 – привушна, 2 – підщелепна, 3 – під’язикова слинні залози; 4 – надгортанник; 5 – вхід у гортань; 6 – стравохід; 7 – шлунок; 8 – підшлункова залоза; 9 – тонкі кишки; 10 – товсті кишки; 11 – пряма кишка: 12 – клубова кишка; 13 – червоподібний відросток (апендикс); 14 – сліпа; 15 – дванадцятипала кишка; 16 – жовчний міхур і його протока (17); 18 – печінка; б – зуби людини: 1,2 – різці; З – ікло; 4, 5 – малі, 6, 7,8 – великі кутні; в – розпил зуба (різця): 1 – емаль; 2 – дентин; 3 – ясна; 4 – окістя; 5 – порожнина зуба (пульпа); г – мікроскопічна будова стінки тонкої кишки: 1 – нерв; 2 – артерія і вена; 3 – серозна оболонка; 4, 5 – лімфатичні судини і вузли (6); 7- лімфатичний капіляр; 8 – ворсинка; 9 – кровоносні капіляри; 10 – нервове сплетення; 11 – епітелій; 12 – кільцеві і поздовжні (13) м’язи.
Позаду порожнини рота знаходиться глотка (pharynx). Це широка трубка завдовжки близько 15 см., сплюснута в передньо-задньому напрямку, що звужується при переході в стравохід. Стінка глотки складається з внутрішнього шару – слизової оболонки, котра покрита війчастим епітелієм в області носоглотки й багатошаровим – у ротовій і горловій частинах, і шару поперечносмугастих м’язів. На рівні 6-го шийного хребця глотка переходить у стравохід.
Стравохід (oesophagus) є циліндровою м’язовою трубкою завдовжки 25-30 см. У верхній третині стравоходу є поперечносмугасті м’язи, а на решті довжини – два шари гладких м’язів: зовнішній – поздовжній і внутрішній – кільцевий. Спереду стравохід прилягає до трахеї. М’язи стравоходу, скорочуючись, проштовхують їжу в шлунок.
Однокамерний шлунок (ventriculus, gaster) – розширена частина травного каналу об’ємом 1,5-2 л. Форма та ємність його залежать від особливостей конституції і може змінюватися у однієї і тієї ж людини. Шлунок може мати форму зігнутого рогу або по-здовженого мішка. У шлунку розрізняють малу (верхню) і велику (нижню) кривизну. Виділяють також наступні частини шлунку: верхню – дно, середню – тіло та нижню – пілорус. У стінці шлунку є три основні групи залоз: головні, що виділяють пепсин і хімозин; обкладові, які виділяють соляну кислоту; додаткові, які виділяють слиз. Слизова оболонка утворює складки. М’язи стінки шлунку складаються з трьох шарів: поздовжнього, кільцевого і косого. У місці переходу шлунку в дванадцятипалу кишку кільцевий шар потовщується і утворює сфінктер, або замикач.
За шлунком йде тонкий кишечник (intestinum tenue) завдовжки 5-7 м. Він складається з дванадцятипалої, порожньої і клубкової кишок. Стінка тонкої кишки має наступні шари: слизовий, м’язовий і серозний. Слизова оболонка має величезну кількість (до 30 млн.) мікроскопічних виростів – ворсинок заввишки 0,3- 1,2 мм, які збільшують всмоктуючи поверхню тонкої кишки в 1000 разів. Між основними клітинами цієї оболонки, виконуючими функцію всмоктування, знаходяться келихоподібні клітини, які виробляють слиз. М’язова оболонка тонкої кишки складається з гладких м’язів, вони створюють внутрішній (круговий) і зовнішній (поздовжній) шари. Товщина їх значно менше товщини стінки шлунку. Серозна оболонка окрім дванадцятипалої кишки вкриває всю тонку кишку, створюючи брижу тонкого кишечнику, в якій проходять судини і нерви.
Початковий відділ тонкого кишечнику – дванадцятипала кишка (duodenum ) має довжину 25-30 см., діаметр – 3-5 см. Вона підковоподібно згинається. У неї відкриваються протоки печінки й підшлункової залози. Діаметр порожньої кишки (jejunum) 3,5-4,5 см., клубової (ileum) – 2,0-2,5 см. Залози стінки тонкої кишки виробляють кишковий сік, що є каламутною в’язкою рідиною. За добу виділяється близько 2 л. кишкового соку. Реакція середовища тонкого кишечнику лужна: у ній нейтралізується кисле середовище вмісту шлунку, що сюди надходить. Кишковий сік містить більше 20 ферментів, які діють на білки, жири, вуглеводи та нуклеїнові кислоти, а також фермент ентерокіназу, який перетворює неактивний трипсиноген в активний трипсин.
Позаду шлунку, у вигині дванадцятипалої кишки, розташована підшлункова залоза (pancreas). Довжина 12-15 см. Вона складається з головки, тіла, хвоста і має часточкову будову. Вздовж усієї залози проходить протік, по якому підшлунковий сік виділяється в дванадцятипалу кишку. Підшлунковий сік має лужну реакцію. Він містить ферменти, котрі розщеплюють білки (протеази), жири (ліпази), вуглеводи (амілаза й мальтоза) і нуклеїнові кислоти (нуклеази). Підшлункова залоза – залоза змішаної секреції, оскільки особливі її клітини виробляють гормони, регулюючі вуглеводний обмін.
Печінка (hepar) – найбільша травна залоза людини, її маса 1,5-2 кг. Вона розташована переважно в правому підребер’ї, під діафрагмою. Верхня поверхня її опукла, нижня трохи увігнута. У печінці розрізняють чотири нерівні частки. Найбільша – права частка лежить у правому підребер’ї, не виступаючи з-під краю ребрової дуги. На нижній поверхні печінки, у центрі, знаходяться ворота печінки, через які проходять судини, нерви й жовчні протоки. У поглибленні на нижній поверхні розташовується жовчний міхур (vesica fellea) об’ємом 40-70 мл. Печінка вкрита очеревиною. За допомогою зв’язок вона утримується в певному положенні. Основною структурно-функціональною одиницею печінки є печінкові часточки, котрі утворюють частки. Печінка виробляє на добу від 500 до 1200 мл. жовчі. Жовч утворюється безперервно, а надходження її в кишечник пов’язано з їжею. Жовч є рідиною жовтого кольору. Вона складається з води, жовчних пігментів і кислот, холестерину, мінеральних солей. Через загальний жовчний протік вона виділяється в дванадцятипалу кишку.
Тонка кишка переходить у товстий кишечник (intestinum crassum) завдовжки 1,5-2 м. Він більшого діаметра (4-8 см.), тому й отримав таку назву. У товстому кишечнику виділяють сліпу кишку (caecum) з апендиксом, або червоподібним відростком (від лат. appendix – додаток), ободову, сигмовидну та пряму (rectum) кишки. Остання закінчується анальним отвором (anus). Слизова товстого кишечнику утворює складки. Вона вистелена одношаровим циліндровим епітелієм, ворсинки відсутні. М’язовий шар товстої кишки значно більший, ніж тонкої. У ній виділяється кишковий сік, що має лужну реакцію і бідний на ферменти. У цьому відділі кишечнику знаходиться величезна кількість мікроорганізмів, серед яких переважає кишкова паличка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...