Державне регулювання економіки – система державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення, сприятливих умов для функціонування народного господарства. Держава ніколи не була пасивним спостерігачем розвитку економіки, вона завжди втручалася в господарське життя. Проте масштаби і форми такого втручання були різними. Д. р. е. в ринковій системі пройшло два етапи. Спершу це було епізодичне втручання, викликане здебільшого надзвичайними обставинами, необхідністю виправлення окремих диспропорцій
в економіці. Цей етап тривав до початку XX століття. Йому відповідає концепція „Лессе фер”, яка проголошує Д. р. е. шкідливим за суттю. ЇЇ автори, зокрема А. Сміт, вважають, що ринковій системі притаманний ефективний механізм саморегулювання, своєрідна „ невидима рука”, яка скеровує дії господарських суб’єктів у потрібному напрямку. Другий етап припадає на XX ст., яке піддало ринкову систему важким випробуванням. Йдеться про світові війни, „ велику кризу” 1929-19ЗЗ-x років. Вони показали, що умови функціонування ринкової системи надзвичайно ускладнилися, що механізм саморегулювання не всесильний. Він, з одного
боку, пошкоджується монополістичними утвореннями, що виникали наприкінці XIX ст., а з другого – взагалі неспроможний справитися з такими лихами, як економічні кризи, безробіття, інфляція, значне майнове розшарування суспільства тощо. Стало зрозумілим, що ринкова систем без Д. р. е. вже обійтися не може Найбільш переконливо це довів англійський економіст Дж М. Кейнс у книзі „ Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” /1936 р./. Він фактично створив теорію Д. р. е., розробив його головні інструменти. З цього часу Д. р. е. „ узаконюється”, стає органічною складовою соціально-орієнтованого господарського механізму. Д. р. е. постійно розвивається і вдосконалюється. Сьогодні воно є логічно завершеною системою форм і методів регулювання економіки. Основні форми Д. р. е. кредитно-грошова, фінансова/бюджетна/, структурна /промислова/політика, державне планування, політика доходів. Кредитно-грошова політика базується на регулюванні грошової маси і ставок позичкового процента. Суть бюджетної політики полягає у використанні податків, видатків державного бюджету, амортизації з метою регулювання економіки. Структурна політика має на меті формування оптимальної народногосподарської структури, пом’якшення соціально-економічних наслідків структурних криз. Державне планування перш за все спрямовується на досягнення пропорційності та збалансованості економіки, Політика доходів здійснює контроль за заробітною платою і цінами Д. р. е. користується двома методами: пряме і непряме регулювання. Пряме – грунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм, виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо. Непряме – це застосування економічних важелів впливу на господарські суб’єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система Д. р. е. в Україні лише формується. Теорія і досвід показують, що на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи роль Д. р. е. є значною, більш важливою, ніж в умовах сформованої соціальної ринкової системи.