ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) Еміль
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ДЮРКГЕЙМ ( DURKHEIM ) Еміль (15,04.1858, м. Епіналь – 13.11.1917, Париж) – франц соціолог, філософ. Отримав освіту в колежі м. Епіналь, Вищій нормальній школі (1879 – 1882), по закінченні якої викладає філософію В1885 -1886 рр. працює в Німеччині, де знайомиться з В. Вундгом. У 1887 р. призначається проф. педагогіки і соціології на філол, ф-ті ун-ту м. Бордо, де розпочинає читати перший у франц. ун тах курс соціології. В 1893 р. захищає докт. дис. “Про поділ суспільної праці”, 1896 р. на базі курсу соціології створюється відповідна
Послідовник і продовжувач позитивіст, контівської традиції, Д. стверджує принцип емпіричної обгрунтованості, точності й доказовості теорет, положень соціології як самостійної науки. Теорет.-методол. концепція Д. отримала назву “соціологізму” (соціол.. реалізм), у межах якої соціальне явище або суспільство визначається як своєрідна реальність, котра відмінна від простої суми
Соціологія, за Д., займається дослідженням переважно соціальних фактів, які слід вивчати як речі; відмітна ознака їх у примусовому впливові на індивіда, їх не можна зводити до екон., психічних, фіз. чи ін. факторів реальності, їм притаманні об’єктивність існування (незалежність від індивіда) і здатність чинити на індивіда тиск (примусова сила). Примусовий вплив соціальних фактів здійснює регуляцію індивіда в суспільстві, тому поведінка особи визначається не індивідуальними причинами, а сукупністю соціальних фактів, що штовхають людину на ті чи інші вчинки. Суспільству, таким чином, властиві риси фіз. та моральної зверхності стосовно індивідів, тобто індивід, вважає. Д, виникає з суспільства, а не навпаки. Визнаючи незалежне від окремого суб’єкта існування соціальних фактів, Д. наполягав на необхідності досліджувати їх об’єктивними методами, що означало слідування принципам природничих (“позитивних”) наук. Соціальні факти Д. поділяє на морфологічні, що становлять у сукупності “матеріальний субстрат” суспільства, і духовні, нематеріальні (“колективні уявлення”, що становлять у сукупності колективну свідомість). Відповідно до свого сприйняття, що посідає проміжне становище між індивідуалізмом і колективізмом, Д. вважає колективними уявленнями також закони і форми мислення.
Наскрізна тема інтелектуального пошуку Д. викладена в його основних працях Це тема сусп. консенсусу, обгрунтування ідеї сусп.. солідарності Аналізуючи взаємовідносини індивіда і колективу, Д. розрізняє механічну й органічну солідарності. Перша має місце в примітивних (архаїчних) суспільствах, зв’язуючий елемент у шейх релігія (тотемізм як релігія родового суспільства). Зростання кількості населення зумовлює більшу спеціалізацію занять. Суспільство з механічного поступово перетворюється на органічне (сучасне), яке зобов’язане своїм існуванням вже не однаковості світосприйняття, а необхідності, яка змушує різноманітні соціальні групи до взаємного виконання тих чи інших функцій.
Кількість і щільність населення суспільств стимулюють прогрес, дають поштовх поділу праці. Чим більше зближуються окремі функції, тим більше між ними точок дотику і відповідно випадків стикання. Виникає боротьба (конфлікти), в якій слабкі гинуть або трансформуються. Єдино можливою формою трансформації є нова спеціалізація. Таким чином, поділ праці, з одного боку, зв’язує суспільство, а з другого – диференціює його, руйнуючи спільність світогляду, цілей тощо. Поділ праці водночас стверджує права особистості, яка отримує більшу незалежність від навколишнього середовища, а це Д. вважає найважливішим з усіх людських прав і найважливішою умовою моральності.
Зміна механічної солідарності примітивних суспільств органічною, притаманною сучасним диференційованим суспільствам, не може отримати пояснення з т. з. індивідуальної свідомості. Неможливо також з цього боку зрозуміти сутність правових і моральних норм будь-якого суспільства. Це ж стосується і такого соціального явища, як самогубство; його варіації зумовлюють, доводить Д., тільки соціальні причини, зокрема послаблення соціальних зв’язків (аномія), які об’єднують індивіда з ін. членами суспільства. Розкриваючи сутність і походження релігії, Д. також наголошує на тому, що вона є продуктом колективної творчості, яка спонтанно виникає з самого факту взаємовідносин індивідів.
Д. справив значний вплив на розвиток соціальних наук у Франції; він є засновником франц. соціол. школи, яка продовжувала функціонувати і по його смерті; концепції Д. стали основою структурного функціоналізму, розроблюваного в подальшому Т. Парсонсом, Р. Мертоном та ін. соціологами XX ст.
– Тв,: Метод социологии. К.-Харьков, 1899; О разделении общественного труда. Одесса, 1909; Самоубийство. Социологический этюд. М., 1914.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...