Евфемізація як семантичний і культурологічний фактор формування фразеологізмів

Розділ 9

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 26. Евфемізація як семантичний і культурологічний фактор формування фразеологізмів

Немало ФО сформувалося внаслідок евфемізації – явища заміни точної однослівної назви певного поняття, пряме вираження якого було б певною мірою небажаним, описовим з метою його пом’якшення, ввічливості, пристойності, а також заміни табуйованих назв. Важливо виділити ряди понять, які інтенсивно підлягають фразеологічній евфемізації, установити співвідношення евфемізації в літературній мові

й діалектах, указати якоюсь мірою на локалізацію фразеологізмів-евфемізмів, на способи їх творення, ступінь збереження давніх і новіших сфер евфемізації, спричинених у кінцевому підсумку позамовними, етносоціальними чинниками. О. Тараненко називає п’ять функцій евфемізмів: 1) магічно-забобонну, зумовлену вірою в мовну магію; 2) криптологічно-маскувальну, наприклад, у злодійському жаргоні, мові медиків, у мові військових; 3) політико – ідеологічну; 4) пом’якшувально-меліоративну та 5) жартівливо-іронічну.

Фразеологізми-евфемізми (сюди залучають і дисфемізми, табуїзми) широко вживаються як в усному й уснопоетичному

мовленні, так і писемному, у літературній мові й діалектах і охоплюють різні сфери матеріальної та духовної культури: Пороху не вигадає (не видумає, не винайде) “розумово обмежений”, Порох (порохня, пісок) сиплеться (з кого) “дуже старий”, Порохом пахне “загрожує війна, небезпека”: “От тобі, Грицю, такая заплата: З чотирьох дощок темная хата!”, див. ще: Із чотирьох дощок дубовая хата (“Балади про кохання та дошлюбні взаємини”), Зостатися на вічній варті “бути вбитим” (О. Гончар), Налягати на ногу “кульгати”.

Виокремимо особливо давню табуйовану сферу, заборонену для прямого найменування, – усіляких “нечистих”, плазунів, евфемізми для котрих уживалися, щоб відвернути з ними зустріч. Поряд із замінними назвами страшних хвороб, злих духів, померлих, JI. Булаховський називає реалію (поняття, слово) Чорт, з яким “обходяться дуже обережно, рідко його споминаючи” (А. Онищук). Гуцули, наприклад, виробили цілу градацію в “чортівській” ієрархії – від найстаршого арідника (Три-юда, юда, сатани, ірода, біди) До дядьків, бісів, юдників, щезників та ін. Серед них і описові евфемістичні замінники з семантично активними прономінальними складниками Тот, та, тота, той, він тощо: тот, цураха му; тот, що у скалі; тот, скаменів би; тот, що у трісках; тот, з ріжками; тот, що не вільно згадувати. З останніми виразно кореспондують загальномовні формули – застереження Не проти ночі згадуючи, не при хаті згадуючи. Леся Українка, йдучи за народною традицією, використала вже готові поліські перифрази – Той, що греблі рве; той, що в скалі сидить; у П. Чубинського – нехай його тії просять, що греблю розносять. У сфері евфемістичних номенів започаткувалася й перифраза тіні забутих предків, бойк. тінь – “дух, привид, примара” (пор. Також тіні минулого (давнього) , яка стала заголовком відомої повісті М. Коцюбинського, де зображене життя утаємничених духів, що оточували життя гірян. Близько до “нечистих” стоять бридкі, “гидкі”, до деякої міри й небезпечні, а тому заборонені для прямого найменування істоти, зокрема змії, всіляке гаддя, назви яких теж евфемізуються. Є період, коли людина не тільки не відділяє слова від думки, але навіть не відділяє слова від речі; звідси походить дивне вірування, яке дожило й дотепер і полягає в тому, що “тільки одне називання певного слова само по собі може викликати те явище, з яким воно пов’язане” . Евфемізувалася табуйована назва змії, псл. zьmьjь, zьimьja, пов’язане із zemja “земля” (“земна істота; те, що повзає по землі”). Для гадюки в гуцулів є назви Вона, довга, довганка, краса, лаз’уха, лойк, лойка Та ін.; серед них і описові звороти: Тота довга; тота під корчдм; біда довга; та, шо в плит: ‘у сидйт; кус’і, не снила би с’и; тота, шо в корчи сидйт; тота, шо сичйт. Про галицькі Тота під корчом, тота краса, тота довга автор “Галицько-руських народних приповідок” зауважував, що такі назви часто вживаються замість слова Гадина, “якого не годиться вживати в розмові” .

“Словарь” Б. Грінченка містить низку фразеологізмів-евфемізмів кінця XIX – початку XX ст., серед яких немало вже застарілих: кувати речі недобрії “лихословити”, Ціпи в’язати “сваритися”, Набілки набити “пускати плітки”, Сухого дуба везти “говорити абищо”, Ставника поставити “підбити око” (Ставник – “церковний підсвічник”), Темний на письмо “неграмотний”, Біг дасть до печива “немає поки”. У сучасній мові замість Жебрачити кажуть просити милостині (милостиню), просити Христа ради, ходити (піти) по миру, пошитися в прохачі; власне, дисфемізовано: Піти по жебри (по жебрах, у жебри) Евфемізуються негативні дії, непривабливі предмети: брати, що погано лежить “красти”, поліс, заносити (занести) Сидора “давати хабара” , луг. безгрішний прибуток “хабар у вигляді подарунка” ; в І. Котляревського – взяточок сиріч Винуждений подарочок. Вплив соціального середовища, зазначає Ж. Вандрієс, дуже чітко виявляється в “змінах словника з метою пристойності” . Серед заборонених називають фізіологічні процеси. Літературна (і діалектна) мова уміє використовувати різні способи “для омилозвучування названих понять, зокрема за допомогою субституції” : До вітру бігати, тягти до хверта. На Луганщині – Векла напала “про людину, що хоче блювати”, Коні (коня, коней) прив’язати “сходити до туалету” ; на Поліссі – Мокрен’а приснйлас (кому), Наловити риби, по рибу ходити, риб налапати, бавитися в рибака, наловити раків, розпустити річку “не втримати сечі під час сну” (про малих дітей) .

У різних етнокультурах сфери евфемізації значною мірою збігаються. Спираючись на книгу Галлі де Паратезі “Семантика евфемізму” (1964), Т. Черданцева виокремлює такі розряди понять і предметів, які звичайно евфемізуються італійцями, особливо на ранніх етапах розвитку суспільства: назви близьких родичів, королів, обожнюваних тварин, священні предмети, назви тварин і риб (під час полювання), назви частин тіла, пов’язані з обрядами й повір’ями, тощо. Найдавніших часів, наприклад, сягають заборони в мисливській сфері. Д. Зеленін зазначає, що вимовляння забороненого слова накликає “небезпечну істоту”. Тварини, за якими полюють, стверджує Ж. Вандрієс, набувають магічних властивостей і стають для мисливців табу. У статті “Про евфемізми” (1961) Б. Ларін робить висновок, що “охота й добича” скрізь іменувалися алегорично. Таке саме слово Охота, власне, “бажання” . З-поміж багатьох “ловних” слів до нас дійшли одиничні – Лов, ловецтво “мисливство”, ловець “той, хто ловить рибу, звіра” (збереглось у фразеологізмі на ловця і звір біжить), ловецький, ловля, ловчий, усталені словосполучення – На лов, налови, на ловах. Занепад ловецтва (змінилися мотивація, умови й способи полювання) закономірно спричинив і зменшення “ловецьких” висловів.

У середовищі мисливців (їхнього оточення) постало й широковживане нині жартівливе побажання Ні пуху ні пера: “Ну, ні пуху тобі ні пера, як говорять мисливці!” (А. Дімаров). Психологічним підгрунтям цього побажання добра, успіху й удачі, як воно сприймається тепер, і була якраз звичка мовців зближувати предмети і явища з їхніми назвами в традиційно забороненій для експлікації мисливській сфері. Щоб не “наврочити”, не накликати біди, невдачі, говорили протилежне тому, що думали. Побажання від супротивного міцно вкорінені в усному мовленні різних народів, властиве воно й рибалкам: ні пуху ні луски (Л. Гроха), рос. Ни пера ни жучки, на Кубані – Ни шерсти ни пера, італ. іn docca al lupo!, досл. “вовку в пащу!”. У збірці М. Номиса записане розгорнуте побажання рибалкам: летів крук – щоб ви наловили жаб та гадюк (310, № 10440), схоже і в росіян (перм.): Рыба в воду, черт на уду, кривохвостик на крючок (добрі побажання) , кривохвостик – “водяник, нечиста сила”. Є і такі версії: дичина може почути побажання мисливцям Ні пуху ні пера й заховається. Або його говорили, щоб обманути лісовиків, які оберігають лісову здобич від людини. Внутрішня форма вислову ні пуху ні пера спирається на семантично зміщені компоненти, де первісно слово перо синекдохічно представляє птицю, а Пух – звіра. Пропонований шлях складання внутрішньої форми ФО грунтується на міцній утрадиційненій основі “побажання навпаки” в ловецькій сфері. Мисливцеві, зазначає Д. Зелеиін, не можна бажати успіху, інакше полювання буде безуспішним. Про це говорить повір’я волинських українців. Однак гаданої одностайності, особливо в говірках, немає. Скажімо, Г. Аркушин у праці “Мисливська лексика західно-поліського говору” (1991) серед 49 записів вислову Ні пуху ні пера І його варіантів (Ні пуху ні духу, ни духу ни пуху, ни пуху ни буху, ні пуху ні пирйа, ни пуху ни пйpa, у пух і у прах та ін.) у різних пунктах у 9 випадках фіксує “побажання успіху”, у 3 – “прокляття”, а в 37 – “нічого немає”. За такою само моделлю утворюються й інші “побажання навпаки” – Ні луски ні зябри! (рибалкам), ні хвоста ні луски! (ловцям зміїв). Стійко тримається в усному мовленні (як звичай і звичка) евфемізація відповідей на запитальний ряд, зокрема на слово “куди?”: Не кудикай, бо старіш будеш; на кудикину гору горох молотити; у Крим по сіль (у “Вирі” Г. Тютюнника); По дрова у гай; по сіно в степ. Залучення діалектних даних засвідчує надзвичайно строкатий спектр відповідей-евфемізмів на “заборонене” запитання: Керасинку купувати (Полтавщина), лозу ламати – тебе стьобати (Дніпропетровщина). На Луганщині й Донеччині вживається понад 100 різних висловів, де слово – запитання якось підхоплюється чи інтерпретується: Туди, куди не їздять поїзди: туди, де трактор розвертався; туди, де гуси паслися; до кудики піду спитаю; до баби Кудичихи. Широко включаються місцеві топоніми (На Кондрашівку, у Фащівку за помідорами, за кролями в Сабівку) чи антропоніми (До Некрасових по груші). Часом уводяться й народнопоетичні персонажі: До Діда Мороза (с. Заводянка Білокуракинського р-ну Луганської обл.), дО баби Яги в гості збирати кості (с. Талове Краснодонського р-ну Луганської обл.) . Каламбурне підхоплення запитання “Куди?” особливо продуктивне: на кудикало, де тебе не кликало (с. Закотне Новопсковського р-ну Луганської обл.), на закудикину гору горох молотити (Луганськ), На кудикину гору горобців пасти (с. Новониканорівка Сватівського р-ну Луганської обл.) та ін. Спостерігається повсюдне негативне сприйняття запитання “Куди?”. Воно маловживане, коментує дослідник донських говірок О. Миртов. На запитання “Куда? ” відповідають з деяким роздратуванням: На кудакину гору. Той, кого запитують при від’їзді, писав у середині позаминулого століття (1848) етнограф О. Терещенко, відкладає свою поїздку до ранку, а той, хто йде, повернеться назад, пробурчавши з досадою. Табу на “куди?” Д. Зеленін виводив – як припущення – від зниклого вже слова куд “злий дух, диявол” (див. діал. арх.: Кудь. кудесничанье, кудесничество, кудесье “чаклунство, ворожба” ). О. Потебня припускав, що слово куди не подобається через подібність до Кудити (пор. укр. гудити), яке, можливо, означало й “зурочити” . Слово – двійник речі, звідси здатність слова “творити самі речі або стани”. Проте відповіді й на інші запитання виявляються забороненими. Такими чернігівець, лексикограф П. Білецький-Носенко, вважає Зачехм?, по что? . Див. ще ряд жартівливо-каламбурних евфемізованих замінників в етнографічних і фольклорних записах: “…A молодої старости кажуть: “Е, ми здалека, аж з Непитайлівки” ; Кому? – Хто любить Хому!; Хто? – Дід Пихто!; Коли? – Не коли, а живих пускай!; Навіщо? – На пти, щоб дивувались такі дурні, як ти. Набір евфемізованих усталених відповідей – примовок значно збільшиться прикладами з інших слов’янських мов чи діалектів. На запитання “де?” білорус відповідає: у хваробы пад печкай (пад спаднйцай), вуо дзе! . В І. Носовича в “Збірнику білоруських прислів’їв” на запитання “Кому?” й “Відкіля ти?” відповідно прочитаємо: Никому, а сивому коню; с под кур, петухов сын. Пор. і відповідь поляка на запитання “де?” й “відкіля ти?”: w sieni па kolku w slomianym worku ; Skad jedziesz? – Z kopyta. A kiep, kto pyta, kiep – “бевзь, дурень” (див. також: ).

Просторі ряди евфемізованих замінників витворилися навколо сфери інтимного (сімейного, фізіологічного) життя жінки. При цьому спостерігається відчутний діапазон зашифрованості та “дозволеності”: від ледь позначеного флером іносказання – Знайти дитину, нарядити дитину, Привести дитину, Принести дитину До відчутно конотованих і навіть особливо зашифрованих сполук: Червоний Іван “менструація” , запис В. Доманицького – Свій чьис (1912), Принести в пелені “народити дитину” (частіше поза шлюбом). Засуджувався всілякий відступ від узвичаєного ходу речей: “То ти вже десь шлюб узяла у заячому холодку, побила б тебе лиха година”; “Дідько Звінчав вас на смітнику, а ти мене мамою зватимеш?” (М. Коцюбинський). Замість “коханка” бойки послуговуються фразеологізмом Бокова сестра.

Замінюється пряме найменування поняття “Обманювати, брехати”. Діапазон фразеологізованих евфемізмів-субститутів, що належать до названої мікроструктури, досить широкий – від нейтральних перифраз (Розминатися з правдою, прибавляти в мові, заводити в оману тощо) до експресивних, виразних своєю внутрішньою формою усталених зворотів (Лишити з носом, замилювати очі, пускати ману в вічі), зокрема до вже раритетних (Гнути Харамани, укинути фука, баляки підпускати, підвезти воза, москаля), які знаходимо в Грінченковому словнику. Більшість з них відійшли на периферію і в сучасних лексикографічних працях їх немає. Серед “обманювальних” формул виділяється група ФО з мотивувальними дієсловами лити, злити, одлити, заливати, виливати тощо: “Тут вмиг байдак заворушився І, сам, одчаливши, поплив…Таку Юнона Зливши кулю…” (І. Котляревський); Одлив кулю! ; кулілляти – у Грінченка на початку XX ст. ще з двома значеннями “брехати” і “боятися”. Одинадцятитомний словник, словник Г. Удовиченка й академічний їх уже не фіксують, проте в східно-слобожанських і східно-степових говірках подібні вислови (заливати у всі баки) вживаються активно.

ФО зі значенням “Красти, украсти” представлені переважно дієслівними словосполученнями зі стрижневими компонентами брати, взяти, піднімати, перекладати (переложити), знаходити, зазирати: брати (піднімати) чуже, підняти, де легко лежить (Панас Мирний), пор. ще в Панаса Мирного: “Воно й само навчилося до того… Стало піднімати усе, що тільки лежало неприглянене”; “А часом який-небудь молоденький москалик підніме що й чуже, однесе до тітки Явдохи”. У М. Стельмаха: Прибирати, Що погано лежить; буков, Зазирати до комори, лемк. Переложыти на другой місто, взяти як чорт на старый довг, луг. взять, де близько (м. Кремінна Луганської обл.), харк. Вкрав, знайшов, ледве втік “про крадіжку” . У фольклорній збірці – Підголив так, як без мила, обдере до шнириночки (ниточки), До шерстиночки, умочив руку в гречану муку. У вислові Передать на компостір “привласнити, вкрасти” (за поріз.) відчутний вилив новіших реалій. Низка евфемістичних фразем формується навколо дієслова Купити (з іронічним уживанням): Купити за три огляди, лемк. Купити за п’ять пальцу а шесту долонь, лацно купити (лацно – “дешево”), Купити за кус страху ; навколо іменників Кишеня та рука, метонімічно “причетних” до негативної дії: Залізти (зазирнути) в чужу кишеню, Лазити по кишенях, Буков, зазирати до кишені, Чистити кишені (кому) , Гріти (нагріти, погріти) руки, запускати руку: довгі руки мати, луг. Руки пожарить (м. Сватове Луганської обл.), бойк. То його рука “це він украв” , зел. Його рук не втекло, На руку охват мати (І. Нечуй-Левицький). Евфемістичними стійкими замінниками поняття “злодій” виступають літ. Хапкий на руку, нечистий на руку; ірон. Кишеньковий майстер, римоване Майстер до чужих кайстер (Кайстер – “торба”), дещо завуальоване діал. поліс, Злодийска жила (хто) “той, хто не може, щоб чого-небудь не вкрасти” . Назване поле доповнюють жаргонізовані вислови зі стрижневим компонентом Нога: Ноги виросли (в чого) “що-н. украли”, ноги приробити (приставити, Пристроїти, пришити) (чому) “що-н. украсти”, піти з ногами “бути украденим” .

Завуальовано представлене практично все поле “Пити, випивати, напиватися; бути п’яним; напідпитку; п’яниця; горілка”. Частина виразів пов’язана з народними святами, ритуалами, обрядами, коли звичайно не обходилося без горілки: козу водити, вербу носити почав, справляти колодія, палю забивати. Фольклористи записали на Чернігівщині вирази Пити складку (увечері в збірну суботу – першу суботу Великого посту), Полоскати зуби (допивати в перший понеділок Посту перед сніданком горілку, яка залишилась від заговин) ; Запивати могорич (на відзначення якоїсь домовленості, продажу). Численні дієслівні фразеологізми (частіше дисфемізовані) сформувалися навколо назв-атрибутів, пов’язаних з уживанням спиртного: Хилити (глушити) горілку, у горілці киснути, горілки вкинути, знатися з чаркою, перехилити чарку (келишок), заглядати в чарку, затоплювати зір (очі, погляд) у чарці (у горілці), не виходити з горілки, цілувати дно в кожній бочці (В. Кулаковський), Зазирати до буфету; буков, Зазирати в порцію, зазирати в пугарь (Пугарь – “дерев’яна, а потім скляна чарка”), Зазирати в стакан, Ходити до чопа, тобто до бочки, заткнутої чопом; на пробку наступити, лемк. Став на дюгов, Побачити скляного Бога. Названі ФО постали, як правило, на основі метонімічного перенесення, просторової суміжності. Низку висловів мотивовано дієсловами Заливати, залити, залитися, налити тощо: заливати очі (сліпи, баньки), заливати в горло (в глотку), залити памороки, заливати за комір, заливати за галстук, пор. у Ю. Смолича – Заливати за тільняшку (про моряків); лемк. Налляв са із переду, Він налився по самі вінця. Подібні вислови широко вживаються не лише в українській мові, а відомі й іншим слов’янським мовам і діалектам: біл. наліваць (заліваць) лямпу, Заліць вочы, бельмы заліваць, горла (глотку) заліць; рос. яросл. налить зеньки, новг. Налить фонари, ворон, залить за кадык, іркут. Живот налить, залить бельтюки. Градація ступеня сп’яніння детермінована мірою вияву ознаки чи інтенсивності дії. На запитання “Який п’яний?” приповідний вислів : У нього в очах двоїться, лика не в’яже, П’яний як ніч, як земля. Два перші приклади подають ознаку через стан людини, третій і четвертий, структурно представлені як компаративи, позначають особливо високий ступінь вияву ознаки. Внутрішня форма останнього сприймається на фоні висловів зі схожою структурою й мотивуванням – Як чіп, як бочка, як віхоть, як ганчірка. ФО П’яний як земля, таким чином, містить в основі денотата образ землі, яка увібрала багато води – горілки (пор. вислів “Мати – сира земля”, який передає зв’язок її “зі стихією води” ). Як і чіп, яким заткнута бочка з вином, як і устілка, пор. охт. Як устілка (вустілка, стелька), поліс, Пйанигі, йак снип (сніп) “дуже п’яний” ; рос. в стельку. Асоціація мокрого й п’яного – річ звичайна, як-от: “Прийшов додому – Хоч викручуй” , Хоч возьми та викрути. Див. ще розм. І не висихає (не просихає). На сильне сп’яніння вказують вирази Напились до зеленого змія, аж чуприна курить, добре цівкою смикнув, напились до положення риз, перебрать халімерису, набрався, як лин мулу!, намогоричився до самого підборіддя!, хоч йому зуби вибери. Такі самі і в Дим, як зюзя, як квач (“Коли це опівночі з’являється… П’яний Як квачі..”, Є. Кравченко). І навпаки, невисокий ступінь сп’яніння (або без позначення ступеня) передають вислови Під хмелем, під джмелем, див. ще зачмелити голову (фіксує словник І. Виргана та М. Пилинської), Під мухою (“Йому сподобалося, що голова під мухою: значить, свій чоловік – негордий”, Григір Тютюнник); у Б. Грінченка – убити муху, чмеля, Під градусом (під градусами), під чаркою, у рот попало, душу проквасити, трохи торкнути, горло прополоскати, у голові, головці було, в голову лишнє закинути (П. Куліш).

У літературній мові й особливо у діалектах багато висловів представлено евфемізованими сполуками, які репрезентують невпевнену ходу п’яного, що не може твердо стояти на ногах, іти прямо. Такі ФО Ноги (ногами) заплітати, ноги заплітаються (в кого), На ногах не стояти, ледве на ногах стояти, ноги (кого) не держать, і ніг падати (валитися); на Поліссі – Качки гнати. Через те що Крендель і вісімка за формою “плетені”, метафорично представлені жарт: ФО Плести (писати, виписувати) кренделі (кренделя) ногами “іти нетвердою ходою, хитаючись, плутаючи ногами”: “Дві постаті, обнявшись, Плели кренделі по грязюці ногами”, А. Головко ; “Подивись, як Ларіон Денисенко” Вісімки ” пише” (М. Стельмах). Відоме ще біл. Увагнаць васьмерку (каму), увагнаць (сабе) Восьмерку відповідно “напоїти кого”, “напитися” (Вісімка – бокове погойдування колеса при скривленні обода у велосипеді, що нагадує цифру “8”), ад рыштока да рыштока “хитаючись з боку в бік (іти)”, Дорогу баранаваць ; чес. ide cirokou (uzki) сеstu, тобто іде широкою (вузькою) стежкою. Відходять на периферію “буквені” позначення ходи п’яного: Писати (виписувати) мисліте (сучасні словники подають його з позначкою “жартівливе”; очевидно, треба ще додавати й “застаріле”), Хири писати, рос. Ижицу писать, образну основу яких складають літери “мисліте”, “хер”, “іжиця”, що нагадують ламані лінії (“М”, “X”, “У”). І навпаки, формуються нові вислови цього мікрополя з подібною образною основою, як-от донец. Ногами кросворд розгадувати, полт. Іти по спіралі. Перше записане в м. Дебальцевім, друге – ус. Бакумівці на Миргородщині. Крім того, внутрішня форма багатьох виразів цього поля грунтується: 1) на нездатності п’яної людини щось сказати чи зробити: Двох слів не зв’яже, і голови (гласу) не зведе, язиком не поверне, ложки до рота не донесе, не потрапить у свій двір; 2) зовнішньому вигляді п’яного: Затоплювати зір (очі, погляд) у чарці (у горілці), Лемк. спитый під образ божый ; 3) особливостях поведінки, стану: Оре носом, у п’яти вступило ; 4) особливостях процесу пиття, жестів, міміки: Хильцем ковтнути, хилити чарку, пити до дна, пити й не кривитися; 5) основі асоціативного зв’язку слів – символів і значення “п’яний”: Напитися як свиня (як порося), діал. луг., харк. Набратися до поросячого виду (визгу) ; 6) певній відстороненості, одубінні п’яного: напивсь як белька (Белька – “балка, колона”), лемк. П’яний як мотор, п’яний як ціпы, стоїт як шток. Іменні репрезентанти цього поля значно поступаються дієслівним та компаративним. Субстантивні ФО природно вживаються на означення понять: 1) “п’яниця”: Брат чоповий, бездонна бочка, не минай корчма (не-минай-корчма), лемк. Вовчой гарло, камарат із погариком (Погарик – “чарочка”) ; 2) “горілка”: зелений змій, біла головка, аква віта (лат. Aqua vitae, досл. “вода життя”); Скляний Бог, Адамові слізки.

Способом перифрастичної евфемізації представлено й поле “бути, стати вагітною; вагітна”. Грінченків словник вміщує понад десяток таких фразем: На днях ходити, бути при надії, у поважному стані, зайти в тягітнейку, у тяжі, у тяжу ходити, зайти в тяж та ін. Поряд з лексичними паралелями, поданими в коментарі до карти (Червата, беремна, вцеуже, таготна, т’ажка, груба, неслободна та ін.), “Атлас української мови” картографує на Волині, Наддністрянщині, Закарпатті й суміжних землях фразеологічних висловів не менше: У тажбі, в тагуті, зайшла в таш, в стані, в такім стані, в своїм стані, в поважнім стані, в ташкім стані, у другім ставе, ходит у тажи, при надійні – й подає сім некартографованих висловів: С келехом, с черевом, ходити такойу, в положенні, на часах, на вивалах, уже вона почуласа; три останні позначають передродовий період вагітності. Виділяються ряди ФО, утворені за певними семантичними моделями. Такі вислови так чи інакше вказують: 1) на присутність “другого”: бойк. Ходити самодруг, не сама, мати за поясом. У народних піснях Галицької та Угорської Русі Я. Головацького: “Пще Мала за пасом, Хцела го скрыць за лясом” ; не порожньою ходити (М. Стельмах), зел. понести дитину, ходити дитиною, гуц. ни сама с собоу, 2) зовнішній вигляд вагітної: Ходити з животом, мати живіт до носа, живіт носа підпирає, живіт як до носа не дістане, рос. волог, с кишкой, діал. кишка – “живіт”, сиб. Ходить с брюхом, ссл., сст. Глобус носити (З’їсти, ковтнути, проковтнути), Сарай з пристройкою, Дуже накачана ; 3) вагітність як наслідок чогось з’їденого: ссл., сст. Гарбуза проковтнути (з’їсти), шар ковтнути, кавуна з’їсти ; зел. кАвуна з’їсти, сухарики мочені з’їсти. Частина фразем цього образно-семантичного плану формується за участю вказівного займенника – Субститута такий (в такім стані, На таких порах бути ). Див. також записи з Лубенщини: Ходыть такою, у таким дили, у такимь положеній ), що завуальовує прямий, експлікований план.

Таким самим забороненим уважається поняття “Порушувати вірність, чужоложити, зраджувати в подружньому житті”, евфемізація якого втілена в широковідомих фразеологічних формулах (Скакати в гречку, скакати в горох, стрибати за пліт, наставляти роги (кому), Перелюб (з ким) Зчиняти ), а відтак, оскільки ефект евфемістичного флеру стає надто прозорим, – стимулює формування все нових і нових фразеологічних субститутів, завуальовано – благопристойних заступників: ссл., сст. Працювати в другу (третю, четверту) зміну, козла за роги водити, пор. кашуб. коzе раsc.

На запитання “як пояснити дітям, Звідки беруться діти” “Програма поліського етнолінгвістичного атласу” (1983; укладачі О. В. Гура, O. A. Терновська, С. М. Толстая) пропонує такі можливі відповіді: Знайшли в кущах, у капусті, в буряках, у траві; Марія дала, бусько приніс, цигани загубили; Бог послав, Бог скинув, Бог з неба камінчика кинув; з неба впав. Л. Виноградова вирізняє дві семантичні моделі зі словами знайти і принести, що виявляються “головними і стрижневими” в народній фразеології, яка пояснює, звідки беруться діти. Дещо по-іншому членує континуум “Українське Полісся і суміжні території”” Н. Гаврилюк у статті “Формули-міфи про народження дітей”. Серед формул їх обману як міфопоетичного фрагмента народних вірувань авторка виділяє насамперед ключове поняття Купили, формула якого в Поліссі вживається “частіше, ніж решта альтернативних фразеологізмів” . Серед інших реалізацій називаються такі: “Тато сіяв овес, а ти впав з небес”; “Жито жала і спіймала”; “Бусол приніс”; “В капусті знайшли “; “В лісі на пеньку сиділо “; “Річкою плив і зловили “. Маючи у своїй картотеці понад 200 фіксацій з території побутування східно-слобожанських і східно-степових говірок (Донбас), ми дійшли таких висновків. “Обманювальні” пояснення-міфологеми можна об’єднати в три основні групи, у яких типологізуючу роль відіграють назви: 1) флори, 2) фауни, а також 3) просторових (об’єктних) сфер, де “знайшли” новонародженого.

Флора (дерева, кущі, городня чи польова рослинність) представлена найчисленнішими прикладами: знайшовся у вишеньках, Знайшовся у вишні, знайшли у вишняках, знайшли в гарбузах, а також У картоплі, у кукурудзі, у буряках, у сливах, у моркві та ін. (понад двадцять) . Прикметно, що поява дітей на світ завжди збігається “з моментом весняно-літнього пробудження природи”, “з вегетацією рослин” .

Менш вживаними є маркери Фауни (птахи і тварини). Формула “Дітей приносить лелека ” вважається однією з найпопулярніших у фольклорі європейських народів. Лелека витягає їх з болота, з моря, приносить у корзині, кидає в дім через димохід. Діти просять його принести їм братика чи сестричку: “Буську, буську, принеси мені Маруську!” Дитину слід чекати там, де кружляє лелека, до кого часто прилітає на поле. У східних слов’ян зоною інтенсивного побутування цієї ФО, за спостереженнями Л. Виноградової, може бути визнане Західне Полісся. З інших пернатих у подібних сполуках згадуються Журавель, гуси, ворон, пташка. У Східній Україні дуже часто вживається в народі й русифікована назва Аїст: аїст приніс (м. Старобільськ, м. Шахтарськ та ін. – в 49 н. п. ). На Луганщині фіксуються ФО Аїст упустив, часом з нарощенням – Аїст приніс на крилах, лелека принесла, також з формою іншого роду – Лелека приніс з теплих країв, журавель приніс, чорногуз приніс, голуби принесли, зозуля принесла. Добре побажання щоб не довелося вам довго аїста ждати! зафіксоване в багатьох населених пунктах Луганщини (Брянка, Зимогір’я, Лисичапськ, Луганськ, Перевальськ, Троїцьке) . Менше міфологем з назвами тварин: зайчик у капусті найшов (знайшов), пор. розгорнуте житомирське: ДІтей знаходзяць в капусті, а в капусту їх приносить зайчик (Л. Виноградова). У поясненні дітям, що їх “приносить заєць”, виражена, на думку О. Гури, ідея плодовитості.

Просторові та об’єктні сфери (де знайшли новонародженого, де він перебував, хто його знайшов – магазин, поле, колодязь, криниця; цигани, дядько тощо). У висловах іменні компоненти-локуси найчастіше пов’язуються з дієсловами купити (Купили в іграшковому магазині, купили на базарі), Знайти (на дорозі знайшли, в аптеці знайшли), сидіти (у гнізді сидів), витягти (витягли з колодязя), виловити (у Донці виловили) , діал. терн, знайшли в загаті (с. Жуків Бережанського р-ну Тернопільської обл.). Найчастіше на сході України (практично повсюдно) вживаються вислови, які узагальнено можна представити формулою “У капусті знайшли (найшли)” (вона переважає і в житомирській, київській та чернігівській зонах.) . Рідше вживаною вона стає в західних говірках.

Явища контамінації чи нарощення (розширення компонентного складу, експлікація їх внутрішньої форми, розгорнуте подання) утруднюють чітку класифікацію висловів за визначеними типами. Так, ФО із зайцем моркву їла (їв) може бути представлена в першій і другій групах; ФО Лелека приніс з теплих країв, знайшли в корови в яслах – у другій і третій, Ба ба під плотом у кропиві знайшла (Остап Вишня) – у першій і третій. Фіксується висока частотність вербальних стереотипів з вузловими поняттями Знайти (перша група), Принести (друга група), Купити, знайти, сидіти (третя група). Чільне місце в українській етнокультурі в різних ареалах посідає “журавлина тема” – Дітей бусел приносить, бусель прынес да спустил у коробцы, бусько с кубла выкышув, бусько у комин кинуу (брест.), бусел приніс і вкинув через димарь (рівнен.) (Л. Виноградова). На Полтавщині (Лохвиччина) лелеку називають Дівчачим Богом. Цій темі віддають перевагу й письменники: Бусько приніс (кого) (М. Стельмах); “Бузьки колись її принесли, розказувала бабуся” (Б. Харчук); “Сама від себе ще така далека немов оце приніс мене лелека Та й Опустив у мальвах і жоржинах” (Л. Костенко).

До цього слід додати, що практично всі предмети – об’єкти в народній традиції наділялися магічними властивостями, які метонімічно переносилися й на дотичні об’єкти. Наприклад, локус Гніздо (у гнізді сидів) виконував і функцію оберега, а отже, під його захистом перебувала й дитина. Колодязь (витягли з колодязя) Включається до складу будівель “свого”, одомашненого побуту; він був святим, “чистим” місцем, яке охоронялося Богородицею; вода з нового колодязя вважалася цілющою, у Карпатах її пили “для здоров’я” .

В евфемізованих темах нерідко простежується семантико-стилістична градація ФО. Скажімо, вислови в літах, у віці, у похилім віці (похилого віку), увійти в літа, бойк. вийти з літ, Літа обсіли (кого) , бойк. Давнойі верстви виступають пошанно-делікатними замінниками загалом непривабливого поняття “Старий; зробитися старим”. Гріх казати Стара гівка (дівка), розкриває особливості евфемізації конкретного виразу й поля загалом місцевий етнограф у с. Зелениці на Гуцульщині, краще сказати У літах. Завуальовано подана й семантика висловів Униз віз котиться; не на ярмарок, а з ярмарку їхати; не до Петра, а до Різдва. Відвертіше вона представлена у ФО Не першої молодості, не сімнадцять літ (кому), Багато пасок з’їв (з’їла). Зневажливо-жартівливо, фамільярно звучать евфемізми Старе луб’я і стара перечниця; “А Старе луб’я Явдоха й собі за Петром тягне, тим що багатир” (М. Коцюбинський). У семантичній структурі ФО Порохня (порох, пісок) сиплеться (з кого) наявна й периферійна сема “немічний”. Власне, останні вислови не евфемізують, а дисфемізують аналізоване поняття. Такі самі й ссл., сст. Дихати в кредит, дихати взайми.

Таким чином, фразеологічні евфемізми (табуїзми, дисфемізми) формуються або на основі переносних, або безобразних засобів. Із суто лінгвістичного погляду їх можна розглядати як різновид перифраз. З погляду генези евфемізмам притаманна велика частка соціального компонента, тому вони сприймаються певним чином як перехідні одиниці від етнокультурного до лінгвістичного порядку або як їх синтез. В окремих випадках евфемізація діє як певна традиція, як данина колись живим виявам духовності мовного колективу (сфери мисливства, нечистої сили), в інших – є основою субституції прямих номенів, заборонених для називання поняттєвих зон. Репрезентанти деяких полів (“пити”, “бути п’яним”, поле інтимного життя) становлять практично фразеологічні універсалії.