Кейнсіанство – один з провідних напрямів сучасної макроекономічної економічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати. Заслуга Кейнса полягає в макроекономічному аналізі національної економіки на вищій стадії капіталістичного способу виробництва, у комплексному дослідженні впливу держави на розвиток таких макроекономічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень
цін, прибутків тощо. Кінцевою метою своєї праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” (1936) він називав відбір змінних величин, які підлягають свідомому контролю й управлінню з боку центрального уряду в межах економічної системи. Предметом його дослідження була економічна система капіталізму, закони її функціонування, передусім з’ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу. Тому він відновив статус категорії “політична економія”, хоча його теорія, за словами Б. Селігмена, не змогла піднятися до рівня цієї науки. Методологічна основа
дослідження економічної системи Кейнсом – застосування функціонального методу, за якого економічні явища аналізують не переходом від розкриття їх суті до форм вияву (а отже, не причинно-наслідкових зв’язків), а через взаємозалежність і взаємне визначення. На цей недолік звернув увагу Й. Шумпетер. Він уперше найпослідовніше розглядає економічні явища і процеси як відображення масової психології суб’єктів господарювання, аналізує суб’єктивні фактори в економічній системі. Такі фактори, на його думку, охоплюють психологічні риси людської природи, суспільні навички й настанови. Квінтесенцією такого підходу є сформульований Кейнсом психологічний закон. Із традиційних елементів діалектичного методу дослідження він надає перевагу кількісному аналізу, пошукам кількісних і функціональних залежностей макроекономічних величин. Кейнс, зокрема, намагається з’ясувати кількісні взаємозв’язки між об’єктивними факторами, постійними змінними, що впливають на “схильність до споживання” та інші процеси (наприклад, кількість грошей в обігу, розмір заробітної плати, норма відсотка тощо), з одного боку, і суб’єктивними факторами (передбачливість, ощадливість та ін.), залежними змінними (масштабами зайнятості, величиною національного доходу тощо) – з іншого. Він використовує деякі елементи макроекономічного аналізу процесу відтворення у працях засновників політичної економії, Маркса, значною мірою стоїть на позиції трудової теорії вартості, хоча його погляди стосовно цієї проблеми є суперечливими. Основними недоліками предмета й методу Кейнса є абстрагування від такого елемента економічної системи, як відносини економічної власності (навіть у сфері розподілу), від законів розвитку продуктивних сил і всього суспільного способу виробництва. Так, він стверджував, що “не власність на знаряддя виробництва є істотною для держави, а можливість винагороди власників виробничих ресурсів за ризик вкладення інвестицій”. Розглядаючи соціальні відносини, він абстрагується від динаміки соціальної структури та її законів, тому його методу дослідження властивий статичний, а не динамічний підхід, причому статичний підхід здебільшого обмежується коротким терміном досягнення економічної рівноваги. Праці Кейнса певною мірою позначені антиісторизмом, не комплексним підходом, суб’єктивізмом, міновою концепцією (коли вирішальною сферою суспільного відтворення він називає обмін). За вартістю суспільний продукт Кейнс поділяє на витрати використання, факторіальні (заробітна плата, відсоток і земельна рента), додаткові (фізичне і моральне знецінення засобів виробництва) й сукупний дохід підприємств. Під інвестиціями він розумів лише приріст засобів виробництва (отже, ототожнює їх із засобами виробництва), а їх дійсний приріст – це “чисті інвестиції”. Центральна ланка теорії Кейнса – “принцип ефективності попиту” в органічній єдності з проблемою досягнення повної зайнятості. Тому не випадково ідеологи лейбористської партії Великобританії, виходячи з теорії зайнятості Кейнса, розробили свій варіант концепції “демократичного соціалізму”, що свідчить про демократичну спрямованість його концепції. Оскільки причиною безробіття він вважає недостатньо ефективний (або платоспроможний) попит на засоби виробництва і предмети споживання, то економічна політика держави повинна бути спрямована насамперед на вирішення цієї проблеми. Важливими елементами концепції К. є теорія мультиплікатора, пов’язана з державними інвестиціями, які започатковують економічну активність. Кейнс конкретизує загальне поняття мультиплікатора його абсолютним і відносним значеннями. Капітал, за Кейнсом, – це капітальне майно, яке дає дохід. Така властивість зумовлена рідкісністю цього майна. Кейнс виділяє “продуктивну” форму капіталу, зайнятого у процесі виробництва (машини, устаткування тощо), і “споживчу”, що функціонує у сфері споживання (житлові будинки та ін.). У трактуванні поняття “капітал” учений відходить від проголошеного ним принципу, що праця є головним і навіть єдиним фактором виробництва та ефективного попиту. Замість цього реального фактора єдиним фактором стають засоби виробництва. Серед чинників, які впливають на обсяг ринку засобів виробництва, найважливішим він вважає граничну ефективність капіталу і норми позичкового відсотка, а їх різниця визначає дійсну прибутковість інвестицій. Нижня межа цього показника – ставка відсотка, яка тепер визначає нижню межу прибутковості його майбутніх капіталовкладень, тому формування норми відсотка пов’язує грошову сферу з основними макроекономічними показниками. Крім того, Кейнс повністю ігнорує соціально-економічний аспект категорії “капітал”. Аналізуючи взаємозв’язок грошової заробітної плати та ефективного попиту, Кейнс дійшов висновку, що ефективний попит, від якого залежить зростання зайнятості, можна збільшити скороченням заробітної плати у разі, якщо це спричинить зниження норми відсотка. У з’ясуванні сутності заробітної плати Кейнс дотримується хибної концепції “трьох факторів виробництва”, згідно з якою заробітна плата є винагородою за працю. Під “повною зайнятістю” (або нормальним, допустимим рівнем безробіття) Кейнс розуміє 3 – 6% безробітних. Однобічним є зведення Кейнсом рушійних сил капіталізму здебільшого до приросту капіталу. Кризи 1969-1971 і 1974-1975 показали значну невідповідність кейнсіанських методів розвитку макроекономічних процесів. Наслідком цього стали спроби прихильників цього напряму модернізувати К., з одного боку, по лінії відродження і посилення грошових аспектів та по лінії лівої радикальної моделі регулювання, – з іншого. Сучасні прихильники Кейнса відмовляються від ортодоксальних положень його вчення, наголошуючи на необхідності державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв’язку з пропозицією і доходами, посиленні методів монетарного регулювання (Д. Робінсон, П. Сраффа та ін.).
Loading...